Рішення № 73311888, 03.04.2018, Криничанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 178/1409/17

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 квітня 2018 року Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Берелет В.В.,

секретаря: Кирсань Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кринички цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що 01 вересня 2011 року між Національним університетом "Юридична академія України імені ОСОБА_2" (на даний час назву змінено на - "Національний юридичний університет імені ОСОБА_2") з однієї сторони, гголовним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області з другої сторони та ОСОБА_1 з третьої сторони укладено Договір №63 про наступне. Відповідно до розділу 1.1 Університет в межах державного замовлення проводить підготовку студента за денною формою навчання на факультеті підготовки кадрів для Пенсійного фонду України за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр/магістр. Згідно Договору, а саме п.4.2 та п.4.3 ОСОБА_1 зобов'язана прибути після закінчення університету на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням -відшкодувати до Державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. ОСОБА_1, отримавши направлення на навчання до вищого навчального закладу в 2011 році від головного управління ПФУ, навчалася за державним замовленням, на денній формі навчання, на факультеті підготовки кадрів для Пенсійного фонду України та здобула вищу освіту із цієї спеціальності. ОСОБА_1 у 2016 році не приступила до роботи на посаді державної служби в органах ПФУ в Дніпропетровській області, чим порушила свої зобов'язання. Відповідно до п.4.2 та п.4.3 Договору ОСОБА_1 після закінчення Університету зобов'язана була прибути до головного управління ПФУ в Дніпропетровській області для працевлаштування (відповідно до пропозиції управління ПФУ в Царичанському районі) та відпрацювати в системі Пенсійного фонду України не менше трьох років. Однак, ОСОБА_1 не було дотримано вимог п.4.2 та п.4.3 Договору №63, у зв'язку з чим у головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, як у сторони Договору №63, виникли підстави для подачі позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 коштів на навчання. Тому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету вартість за навчання в Національному університеті "Юридична академія імені ОСОБА_3" в розмірі 138793 грн. 60 коп.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що, дійсно, 01.09.2011 року між нею, ГУ ПФУ у Дніпропетровській області та Національним університетом "Юридична академія України імені ОСОБА_2" було укладено трьохсторонній договір. Після закінчення навчального закладу їй разом з дипломом повинні були надати направлення згідно з Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, який був чинний на час закінчення нею навчання. З 20 березня по 22 березня 2017 року вона звернулася до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області для проходження стажування, подальшого проходження конкурсу і працевлаштування за власним бажанням. Їй була надана інформація про те, що буде оголошено конкурс на заміщення вакантної посади держслужбовця у відділ призначення пенсії військовослужбовців та деяких інших осіб, що не відповідало її професійній кваліфікації, тому вона відмовилась від продовження стажування. Однак, пакет документів, необхідний для участі у конкурсі на заміщення вакантної посади, залишився у позивача. Вважає, що у відповідності до Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року не передбачено умов про обов’язковість трирічного відпрацювання у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, вислухавши відповідачку, перевіривши матеріали справи дійшов наступного.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 01 липня 2011 року згідно з направленням №09/08-Х відповідачку ОСОБА_1 направлено на навчання до Національного університету "Юридична академія України імені ОСОБА_2" (а.с.8). 01.09.2011 року укладено договір №63 між Національним університетом "Юридична академія України імені ОСОБА_2", головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1, згідно якого університет проводить у межах державного замовлення підготовку студента, а ОСОБА_1 зобов’язана прибути після закінчення університету до установи для працевлаштування та відпрацювання не менше трьох років згідно з державним розподілом. У разі відмови працювати за направленням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. У 2011 році ОСОБА_1 було зараховано на перший курс до Національного університету "Юридична академія України імені ОСОБА_2" за спеціальністю «Правознавство». У 2017 році ОСОБА_1 склала іспити та отримала диплом магістра з відзнакою за спеціальністю «правознавство». Звернувшись до позивача для проходження стажування, її повідомили, що буде оголошено конкурс, однак цей конкурс не відповідає її професійній кваліфікації.

Відповідно до ч.2 ст.43, ч.2 ст.95 Конституції України держава створює умови для підготовки кадрів за основними напрямами відповідно до суспільних потреб, на задоволення яких виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які бюджетні видатки держави. Виходячи з суспільних потреб та розмірів бюджетних призначень, визначених у законі про Державний бюджет України, формується державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо- кваліфікаційних рівнів. Тому обсяги фінансування вищих державних і комунальних навчальних закладів за рахунок бюджетних коштів пов'язані передусім з підготовкою такої кількості фахівців з вищою освітою, яка визначається щорічно у державному замовленні.

Згідно з ч.2 ст.44 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року №1060- XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між: навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Частиною 2 ст.52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060- XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 56 Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи. Випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником. Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Відповідно до ст.52 Закону України "Про освіту", на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року № 342 та ст.197 Кодексу законів про працю України розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

У преамбулі Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (постановою Кабінету Міністрів України № 992) вказано, що метою прийняття даного акта є забезпечення реалізації права на роботу за фахом випускниками вищих навчальних закладів.

Відповідно до пунктів 4, 8 Постанови № 992 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду. Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Отже, надання державою особі безоплатної освіти передбачає виникнення права держави на результати трудової діяльності особи, яка здобула вищу освіту за державним замовленням, а у випускника виникнення обов'язку відпрацювати три роки з моменту укладення угоди з вищим навчальним закладом.

Перелік випадків, коли випускник зобов'язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання, наведений у п. 14 Порядку.

Між тим положення Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ та Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року №2984- III не місять зобов'язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п.14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодувати вартості навчання.

Відсутність у вказаних законах обов'язку про відшкодування випускником вартості навчання є логічним виконанням положень ч.3 ст.53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку про те, що Постанова № 992 не є тим нормативним актом, що встановлює обов'язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати вартість навчання, оскільки Законами № 2984-ІІІ і №1060-ХІІ такого обов'язку не передбачено.

Крім того, п.14 Порядку хоча і зобов'язує випускника відшкодувати вартість навчання, проте на виконання цього ж порядку Міністерство фінансів разом з Міністерством освіти і науки, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством юстиції та Національним банком не розробило і не затвердило Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування.

Відсутність Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування унеможливлює визначення розміру вартості навчання, методологію встановлення сум, які можуть бути відшкодовані до державного бюджету, які витрати компенсувати замовникові, а відтак виключає можливість застосування до цих відносин положення Закону № 1060-ХІІ та Постанови № 992 в частині відшкодування вартості навчання та витрат.

Наведені висновки узгоджуються із діями законодавця, які Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-VІІ вніс зміни у Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року 1060-ХІІ. Зокрема, ч. 2. ст. 52, якою визначався обов'язок відпрацювати три роки, виключено, чим усунено розбіжності в законодавстві щодо обов'язку відпрацювати за направленням.

Крім цього, пунктом 18 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року №992 „Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням» визначено, що керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий надсилається замовникові.

Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників.

Пунктом 19 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року №992 передбачено, що вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу (додаток №3) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Пунктом 20 передбачено, що молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, позивачем не надано жодних належних доказів, що ОСОБА_1 було оформлене направлення на роботу, яке є підставою для укладення трудового договору.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, не підтверджені матеріалами справи та поданими доказами, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення або з дня отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_4

р