Постанова № 73310347, 11.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1119/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Пивовар В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській обл. на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17.01.2018р. про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДФС у Волинській обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима Трейд Груп» про визнання договору недійсним (суддя суду І інстанції: Дмитрук В.В.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.01.2018р. м.Луцьк),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.01.2018р. відмовлено в порядку п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління /ГУ/ ДФС у Волинській обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама» і ТзОВ «Оптима Трейд Груп» про визнання договору недійсним, оскільки такий не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с.1-2).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ГУ ДФС у Волинській обл., який в апеляційній скарзі просить скасувати судову ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильної відмови у відкритті провадження у справі (а.с.9-10).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що право контролюючого органу на звернення до суду із розглядуваним позовом передбачено пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу /ПК/ України; справи за зверненням фіскальних органів щодо визнання угод недійсними стосуються реалізації ними своїх повноважень в організаційно-господарських відносинах, що встановлюються між цим органом та суб'єктами господарювання, і пов'язані із його компетенцією щодо контролю за дотриманням податкового законодавства. Вказані відносини за способом виникнення є адміністративними, носять публічно-правовий характер та підсудні адміністративним судам.

В розглядуваній справі звернення до суду із розглядуваним позовом зумовлено тим, що єдиною метою укладення спірного правочину є протиправна мінімізація та уникнення від оподаткування. Поданий позов є виконанням контролюючим органом повноважень, покладених на нього законом.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що розглядуваний спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки, виходячи із змісту п.2 ч.1 ст.4, ч.1 ст.19 КАС України, ч.1 ст.1 ПК України, п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу /ГПК/ України, постанови КМ України № 236 від 21.05.2014р. «Про Державну фіскальну службу України», дії по укладенню, зміні, припиненню чи визнанню правочинів недійсними не направлені на виконання завдань Державної фіскальної служби та не входять у сферу застосування ПК України, а відтак - не можуть вважатися діями у сфері управління та направленими на виконання управлінських функцій.

Окрім цього, розглядуваний позов не має ознак публічно-правового спору, питання визнання недійсними договорів регулюються нормами приватного права (ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу /ЦК/ України.

За таких умов наведена справа повинна розглядатися в межах судочинства, яке передбачає вирішення приватно-правового спору.

Між тим, вказані висновки суду першої інстанції слід вважати хибними і неправильними, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 12.01.2018р. позивач ГУ ДФС у Волинській обл. звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір поставки № 02/04-14 ПТ від 04.06.2014р., укладений між відповідачами ТзОВ «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама» і ТзОВ «Оптима Трейд Груп» (а.с.3-5).

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що спірний договір є фіктивним; із змісту розглядуваних операцій вбачається відсутність реального наміру виконання умов договору, а самі операції направлені виключно на надання податкової вигоди через використання схемного податкового кредиту та мінімізацію податку на додану вартість /ПДВ/. Зокрема, на час укладення договору в постачальника ТзОВ «Оптима Трейд Груп» був відсутній товар, який він мав намір передати замовнику ТзОВ «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама»; сторонами не вживалися будь-які дії, спрямовані на реальне настання наслідків за правочином.

Із змісту п.2 ст.4 КАС України слідує, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Згідно з пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Наведена норма ПК України повністю кореспондує приписам ст.ст.202-204, 228 ЦК України, ст.ст.207, 208, 250 ГК України.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про належність розглядуваного спору до публічно-правових, оскільки:

наведений спір виник за участі контролюючого органу, який в розглядуваних правовідносинах здійснює публічно-владні управлінські функції;

право на звернення із розглядуваним позовом передбачено спеціальним актом - ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, а також визначає функції та правові основи діяльності контролюючих органів;

позовні вимоги обгрунтовані фіктивністю укладеного правочину, протиправною мінімізацією та уникненням від оподаткування.

Окрім цього, згідно роз'яснень, які наведені в п.6 постанови Пленуму ВАС України № 8 від 20.05.2013р. «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», КМ України постановою № 160 від 21.05.2014р. «Про утворення Державної фіскальної служби» утворив Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМ України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затв. постановою КМ України № 236 від 21.05.2014р., Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Пункт 7 цього Положення визначає, що Державна фіскальна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Аналіз викладеного вказує, що правовідносини, які виникають під час виконання Державною фіскальною службою України та її територіальними органами покладених на них завдань, є публічно-правовими, а справи зі спорів між суб'єктами цих відносин є адміністративними.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що наведений спір може бути розглянутий в межах судочинства, що передбачає вирішення приватно-правового спору, не ґрунтуються на вимогах закону.

З урахуванням вищевикладених висновків про належність розглядуваного спору до публічно-правових, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатися судом у порядку КАС України.

Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильної відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, а відтак вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, п.п.3, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській обл. задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17.01.2018р. про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 803/48/18 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 12.04.2018р.