Постанова № 73310098, 04.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11648/16 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представників третьої особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_8 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_8 до Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, Міністерства юстиції України, треті особи: на стороні позивача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малахов Максим Сергійович, на стороні відповідача - Гаражно-будівельний кооператив «Енергетик-2» про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_8 (далі - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, Міністерства юстиції України (далі - Відповідач, Міністр, Мін'юст) у якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.05.2016 року № 1397/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.02.2016 ОСОБА_11 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова М.С., як державного реєстратора, з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Заява зареєстрована в базі даних про реєстрацію заяв Державного реєстру прав за реєстраційним № 15577809.

Для здійснення державної реєстрації було надано довідку від 21.02.2012 №4, видану гаражно-будівельний кооператив «Енергетик-2» (далі по тексту - ГБК «Енергетик-2») Голосіївського району м. Києва та технічний паспорт на гараж від 19.06.2014 №128-2014, виданий ТОВ «ТЕХІНВЕНТАРИЗАЦІЯ».

16.02.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховим М.С., як державним реєстратором, прийнято рішення № 28260854 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - гараж загальною площею 158, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_11, у зв'язку з чим відкрито розділ Державного реєстру прав № 849902880000, до якого внесено запис № 13272366 про право власності.

22.02.2016 та 29.02.2016 ГБК «Енергетик-2» звернувся зі скаргою на вказані дії Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова М.С. до Мін'юсту, згідно Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.

Згідно висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 06.04.2016 рекомендовано задовольнити скарги ГБК «Енергетик-2» та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова М.С. від 16.02.2016 № 28260854 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про право власності №13272366.

Зокрема, у висновку зазначено, що під час прийняття оскаржуваного рішення, а також внесення до державного реєстру запису про право власності приватним нотаріусом не було прийнято до розгляду усіх документів, визначених п. 62, 63 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

16.05.2016 Мін'юстом прийнято наказ № 1397/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (далі по тексту - оскаржуваний наказ), яким відповідно до п. 1 ч. 2, пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», п. 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, задоволено скарги ГБК «Енергетик-2» від 22.02.2016 № 15 та від 29.02.2016 № 18 та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова Максима Сергійовича від 16.02.2016 № 28260854 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про право власності № 13272366.

Позивач, вважаючи протиправним наказ № 1397/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 16.05.2016, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що незабезпечення участі позивача у розгляді скарги могло би бути підставою для визнання протиправним та скасування відповідного рішення лише у випадку, якщо внаслідок неучасті позивача у розгляді скарги ним не було надано доказів, що могли би суттєво вплинути на результат розгляду скарги, проте, позивачем під час судового розгляду не надано доказів, що могли б призвести до відмови у задоволенні скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі по тексту в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною п. 2 ч.1 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Державний реєстратор, зокрема, 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пп. 62, 63 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.15 р. №1127, для державної реєстрації прав на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося з 1 січня 2013 р. із залученням коштів фізичних та юридичних осіб або у результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом після прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна); 3) затверджений особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися на інвестування (фінансування) об'єкта будівництва, або затверджений загальними зборами кооперативу список членів кооперативу; 4) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції, - у разі державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли законодавством не передбачено оформлення та видачу документа на такий об'єкт нерухомого майна).

Для державної реєстрації прав на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомого майна (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб або у результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, подаються: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо), або довідка житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; 2) довідка (виписка) з переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва, видана особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, про участь особи, державна реєстрація права власності якої проводиться, в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва (крім випадків, коли перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися на інвестування (фінансування) об'єкта будівництва, подано особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідно до пункту 62 цього Порядку, або копію такого переліку подано відповідно до підпункту 4 цього пункту); 3) технічний паспорт на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомого майна; 4) завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом копії документів, передбачених пунктом 62 цього Порядку (у разі, коли такі документи не подано особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, відповідним кооперативом).

Отже, саме відсутність або невідповідність законодавству вказаних у п.п. 3 п. 62, пп. 1, 4 п. 63 Порядку документів і стали підставою для висновку про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення, а також внесення до Державного реєстру запису про право власності приватним нотаріусом не було прийнято до розгляду усіх документів, визначених п. 62, 63 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.15 №1127.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, для вчинення реєстраційної дії останньою надано реєстратору довідку від 21.02.2012 № 4, видану ГБК «Енергетик-2» Голосіївського району м. Києва та технічний паспорт на гараж від 19.06.2014 №128-2014, виданий ТОВ «ТЕХІНВЕНТАРИЗАЦІЯ». Всі інші документи, які передбачені вищезазначеними нормами чинного законодавства, позивачем не надано.

Крім того, під час розгляду скарг від 22.02.2016 р. та 29.02.2016 р. ГБК «Енергетик-2», Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації надано докази того, що позивач не є членом кооперативу і не сплачувала пайовий внесок, а також про невідповідності у наданому позивачем технічному паспорті та довідці щодо характеристик об'єкту нерухомого майна.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції не бере зазначені обставини до уваги, виходячи з наступного.

Щодо правовідносин, які склалися між позивачем - ОСОБА_8 та третьою особою - ГБК «Енергетик-2», колегія суддів зазначає, що вони мають вирішуватись відповідно до правових положень цивільної та господарської юрисдикції, та не є предметом спору під час розгляду даної справи, а тому не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає недоцільним надання правових висновків діям державного реєстратора під час здійснення своїх функцій в правовідносинах, які склалися між ОСОБА_8 та третьою особою - ГБК «Енергетик-2», оскільки це не є предметом спору в даній справі.

Отже, судом першої інстанції помилково надано оцінку обставинам справи, а саме: що позивачем не спростовано доводи та не надано доказів її членства у ГБК «Енергетик-2» та підстави набуття права власності на об'єкт нерухомого майна.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та незаконним висновок суду першої інстанції, що незабезпечення участі позивача у розгляді скарги могло би бути підставою для визнання протиправним та скасування відповідного рішення лише у випадку, якщо внаслідок неучасті позивача у розгляді скарги ним не було надано доказів, що могли би суттєво вплинути на результат розгляду скарги.

Щодо порушення відповідачами порядку повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду скарги ГБК «Енергетик-2», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначено Мін'юстом в запереченнях на позовну заяву (Т.3 а.с.15-18), під час розгляду скарг ГБК «Енергетик-2» Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації було встановлено лише адресу суб'єкта оскарження.

Так, листом № 5754-0-33-16/19к від 05.04.2016 Мін'юст повідомив приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова М.С. про дату, час та місце розгляду скарг ГБК «Енергетик-2».

Натомість, позивача, про дату, час та місце розгляду скарг ГБК «Енергетик-2», Мін'юст не повідомив, у зв'язку з відсутністю у останнього місця проживання ОСОБА_8

Разом з тим, в матеріалах справи міститься повідомлення № 5754-0-33-16/19к/2 від 05.04.2016 ГБК «Енергетик-2» про розгляд скарги останнього 06.04.2016 о 11:00 год (Т.4 а.с.102).

Відповідно до п. 5 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України, від 25.12.2015, № 1128 «Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації» (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) встановлено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги); чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення; чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.

Між тим, п.9 Порядку передбачено, під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до п. 10 Порядку Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє скаржнику (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкту оскарження та іншим заінтересованим особам, зазначеним у скарзі або встановленим відповідно до відомостей реєстрів, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів:

1) рекомендованою телеграмою;

2) телефонограмою;

3) факсимільним повідомленням;

4) засобами електронної пошти.

Згідно із п. 11 Порядку Копії скарги та доданих до неї документів надаються суб'єкту оскарження та заінтересованим особам, зазначеним у скарзі або встановленим відповідно до відомостей реєстрів, не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

За результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу (п.12 Порядку).

Таким чином, встановити належність повідомлення апелянта про розгляд скарги неможливо, оскільки в матеріалах справи належних доказів не міститься, а тому обґрунтованими є посилання апелянта щодо порушень відповідачами прав останньої під час розгляду скарги, адже ОСОБА_8 була позбавлена можливості спростувати надану інформацію щодо права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України, «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін'юсту, його територіальних органів або до суду.

Частиною 2 ст. 37 Закону № 1952-IV передбачено, що Мін'юст розглядає скарги: на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Правовими положеннями ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV встановлено, що за результатами розгляду скарги Мін'юст та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.

Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» та «д» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Мін'юстом.

У рішенні Мін'юсту чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Так, ч. 8 ст. 37 Закону № 1952-IV передбачено, що Мін'юст та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.

Під час вирішення даної справи, суд апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні «Суомінен проти Фінляндії» від 01.07.2003, в якому Суд зазначив, що, попри те, що національні суди мають певну свободу розсуду під час вибору аргументів в конкретній справі і прийнятті доказів, що надаються сторонами, судовий орган зобов'язаний обґрунтовувати свої дії, вказуючи мотиви своїх рішень.

Аналіз правових положень чинного законодавства та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку про те, що оскаржуваний наказ Мінюсту не відповідає правовим положенням чинного законодавства, оскільки він прийнятий передчасно, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які склались між сторонами та мають значення прийняття цього наказу.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст. 9 КАС України).

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, належним способом захисту порушеного права позивача є скасування оскаржуваного наказу та зобов'язання Мін'юста повторно розглянути скаргу ГБК «Енергетик-2» від 22.02.2016 та від 29.02.2016 року з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного наказу без повідомлення позивача про розгляд скарг, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в нове рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_8 до Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, Міністерства юстиції України, треті особи: на стороні позивача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малахов Максим Сергійович, на стороні відповідача - Гаражно-будівельний кооператив «Енергетик-2» про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1397/5 від 16 травня 2016 року про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу Гаражно-будівельного кооперативу «Енергетик-2» від 22.02.2016 та від 29.02.2016 року з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова