Постанова № 73309909, 04.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1373/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дідков» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Відповідач, нотаріус Єгорова М.Є.) в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 20616839 від 09.04.2015 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (ідентифікаційний код 38004195) на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, а провадження у справі зарити (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.09.2007 року між АТ «ТАС-Комерцбанк» (далі по тексту - Банк) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/0907/71-362, відповідно до умов якого Банком видано позичальнику 175 000,00 доларів США строком користування до 24.09.2032 року під 19,9% річних, з наступними змінами і доповненнями до нього.

24.09.2007 року в забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору №2706/0907/71-362 між АТ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір 2706/0907/71-362-Z-1, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

В подальшому, як зазначено у позові, 28.11.2012 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник АКБ «ТАС - Комерцбанк») відступило право грошової вимоги за кредитним договором №2706/0907/71-362 від 24.09.2007 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу № 15.

29.08.2012 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва, з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Сведбанк» стягнуто 1545 617,90 грн.

15.04.2014 року ДВС Дарницького РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження №45097111 по примусовому виконанню виконавчого листа виконавчого листа Дарницького районного суду мітса Києва №2-4814/12 від 03.10.2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Сведбанк» 1 545 617,90 грн.

15.11.2014 року постановою ДВС Дарницького РУЮ у м. Києві накладено арешт на майно боржника та заборону його відчуження.

09.04.2015 року о 14:35:26 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. прийнято рішення за реєстровим № 20616839 про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Крім того, як зазначає позивач, 09.04.2015 року о 15:10:32 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. прийнято рішення за реєстровим № 20618638 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Дідков».

Вважаючи, що вказана реєстраційна дія та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено нотаріусом Єгоровою М.Є. з порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про державну реєстрацію права на спірну квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» є протиправним та підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог чинного законодавства.

Також, позивач вказує на те, що вона не укладала жодних окремих договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та станом на день винесення відповідачем оскаржуваного рішення у іпотечній квартирі була зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 14.12.2013 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.09.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/0907/71-362, відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 175 000 доларів США, на строк з 24.09.2007 року по 24.09.2032 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором. (п. 1.1. Договору)

Згідно з п. 1.4 Договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі - продажу між позичальником та ОСОБА_6 з метою придбання: трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт нерухомості).

Пунктом 2.1. договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, оплаті комісій, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов даного договору та інших витрат Банку, пов'язаних з одержаних виконання, виступає іпотека об'єкта нерухомості, що придбавається позичальником за договором купівлі - продажу.

Умови передачі об'єкта нерухомості в іпотеку та звернення стягнення на предмет іпотеки регулюються чинним законодавством України і іпотечним договором, що укладається між Банком і Позичальником.

У відповідності до п. 2.2. позичальник зобов'язаний у тридцяти денний строк з дня укладення Договору купівлі - продажу здійснити реєстрацію прав власності на об'єкт нерухомості у відповідності з вимогами чинного законодавства України, надати Банку для ознайомлення оригінал витягу про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, укласти з Банком договір про зміни та доповнення до іпотечного договору, зазначеного в п. 2.1. цього договору, з зазначенням даних про реєстрацію прав позичальника, як власника об'єкта нерухомості, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень, а також виконати зобов'язання, передбачені пп. 5.1.8. п. 5.1 цього договору.

Відповідно до п. 5.1.11. кредитного договору позичальник зобов'язався не допускати протягом дії цього договору випадків набуття дитиною права власності або користування щодо об'єкту нерухомості. Якщо протягом дії цього договору дитина набуває право власності або право користування щодо об'єкту нерухомості, позичальник зобов'язується протягом двадцяти календарних днів з дня настання такого факту отримати згоду органу опіки та піклування на вчинення щодо об'єкту нерухомості, як предмету іпотеки, будь - яких дій, передбачених законодавством та іпотечним договором, зазначеним у п. 2.1 цього договору, а також протягом зазначеного строку надати оригінал такої згоди до Банку.

У відповідності до копії договору про внесення змін та доповнень № 1 від 20.10.2009 року до кредитного договору №2706/0907/71-362 від 24.09.2007 року у випадку невиконання позичальником зазначеної у п. 9.2. цього договору письмової вимоги Банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений в п. 9.2 Договору, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь - яким способом за власним вибором Банку, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором та/або пред'явити позов у відношенні Позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають з цього Договору, з будь - якого майна Позичальника. (п. 9.3. Договору)

Як вбачається з копії Іпотечного договору № 2706/0907/71-362-Z-1 від 24.09.2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, цим Договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №2706/0907/71-362 від 24.09.2007 року, укладеного між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.

Пунктом 2 цього Іпотечного договору передбачено, що на забезпечення виконання основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартиру під номером АДРЕСА_1.

Так, 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке, в свою чергу, виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу № 15, відповідно до умов якого Банк відповідно до умов даного договору відступив свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить Банку на підставі документації, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» шляхом надання фінансової послуги Банку набув права вимоги такої заборгованості від боржників та передав Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку передбаченому даним договором.

Згідно з копією Витягу з реєстру заборгованостей боржників від 28.11.2012 року, Банк відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованостей у тому числі за кредитним договором № 2706/0907/71-362 від 24.09.2007 року, укладеного з ОСОБА_3

Як вбачається з копії договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке, в свою чергу, виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», первісний Іпотекодержатель відступив новому Іпотекодержателю права за Іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку №1 до цього Договору.

До цього переліку також входить Іпотечний договір № 2706/0907/71-362-Z-1 від 24.09.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3

Пунктом 2.2. вищезазначеного договору передбачено, що новий іпотекодержатель протягом двадцяти банківських днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язаний надіслати боржнику та Іпотекодавцю (якщо він є відмінним від боржника) письмове повідомлення про відступлення прав за Іпотечним договором на користь нового Іпотекодержателя за формою, наведеною у Додатку № 2 до цього Договору.

15.11.2014 року державним виконавцем Маріуца Т.В. органу державної виконавчої служби Дарницького РУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 45097111 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4814/12, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 03.10.2012 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в загальній сумі боргу 1545617,90 грн.

В рамках зазначеного виконавчого провадження, постановою від 05.11.2014 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження, а саме на квартиру АДРЕСА_1 в межах суми боргу.

09.04.2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. з листом - повідомленням за вих. И-2926-512672, відповідно до якого просило виключити заборону з Державного реєстру речових прав нерухомого майна, що є предметом іпотеки за вищевказаним договором іпотеки, а саме: нерухоме майно - квартиру під номером АДРЕСА_1.

Разом з листом - повідомленням заявником ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було подано приватному нотаріусу заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (індексний номер витягу 36150618 від 09.04.2015 року) обтяження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 припинено на підставі рішення нотаріуса Єгорової М.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20617287 від 09.04.2015 року 14:46:17.

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (індексний номер витягу 36151261 від 09.04.2015 року) вбачається, що нотаріусом Єгоровою М.Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: припинено іпотеку на підставі листа - повідомлення ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» №И-2925-512672 від 09.04.2015 року, Індексний номер рішення 20617575 від 09.04.2015 року 14:51:42.

При цьому, відповідно до копії Витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 92856661, нотаріусом Єгоровою М.Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Індексний номер: 20616839 від 09.04.2015 року о 14:35:26.

Як вбачається з копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36153545 від 09.04.2015 року, що 09.04.2015 року нотаріусом Єгоровою М.Є. проведено державну реєстрацію права власності на вищевказану спірну квартиру за ТОВ «Дідков» на підставі договору купівлі - продажу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні відносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі по тексту - Закон №1952) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі по тексту - Порядок № 868).

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч.1 ст.2 Закону № 1952).

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (п. 5 ч.1 ст.2 Закону № 1952).

Стаття 3 Закону №1952-IV визначає, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації - відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною п'ятою статті 3 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким учиняється така дія.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону № 1952 організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб'єкти державної реєстрації прав:

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

акредитовані суб'єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №1952-IV, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 Порядку № 868 передбачено, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

Аналогічні положення закріплені і в ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої, нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та під час здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює пошук у ньому відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Отже, аналізуючи наведені вище норми законодавства, вбачається, що законодавець чітко визначив те, що нотаріуси України отримали повноваження щодо проведення реєстрації права власності, користування нерухомим майном, усіх інших речових прав і їх обтяжень лише безпосередньо під час вчинення нотаріальної дії. Повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем виключно із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

При цьому, на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної з переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на той факт, що нотаріусом Єгоровою М.Є. при прийнятті оскаржуваного рішення не вчинено жодної нотаріальної дії з майном, а саме з квартирою АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідачем були вчинені нотаріальні дії з майном, а саме: виключено заборону з Державного реєстру речових прав нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер: 9163904, припинено іпотеку, тобто вчинено нотаріальні дії з приводу набуття права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації такого права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації.

Однак, вчинення нотаріусом Єгоровою М.Є. зазначених нотаріальних дій з майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1, не свідчить про вчинення останньою нотаріальних дій з приводу набуття права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна до проведення державної реєстрації такого права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, оскільки державна реєстрація права власності була проведена о 14:35:23, в той час коли обтяження майна припинено о 14:46:17, а іпотеки - о 14:51:42.

Крім того, спірна реєстраційна дія вчинена відповідачем на підставі Іпотечного договору №2706/0907/71-362-Z, серія та номер: 3-4598, виданий 24.09.2007, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В.

Суд звертає увагу, що наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», який діяв на час спірних правовідносин, передбачено, що у разі подання заяви відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, - рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру.

Пунктом 2 Порядку, затвердженого зазначеним наказом, встановленою, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку № 868.

Згідно положень ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно ч. 3 ст.16 Закону №1952-IV разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Згідно п. 1 ч. 1ст.19 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно ч. 13 ст.15 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до Порядку № 868.

Підпунктом 1 п. 37 Порядку № 868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

На виконання вимог ст. 9 Закону №1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч.1 ст. 3 вищезазначеного Закону, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що законодавцем визначено, що у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (або у відповідному застереженні в іпотечному договорі) сторони можуть визначити два можливих варіанти звернення стягнення на предмет іпотеки - в порядку статей 37 або 38 Закону.

Частиною 1 ст.629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 12 Іпотечного договору сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса.

Крім того, умовами Іпотечного договору передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору.

В сою чергу, абз.1 пп. 12.3.2 п. 12.3. п. 12 Іпотечного Договору передбачено, що згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в пп. 12.31. та 12.3.2. цього пункту договору, а саме: продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, що сторонами у справі не надано жодних доказів того, що між позивачем та ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» було укладено окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» мав надати, а у випадку не надання, державний реєстратор мав витребувати документи на підтвердження того, що ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» ухвалено рішення про прийняття предмета іпотеки у власність та сплачено позивачу грошові кошти у вигляді перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Між тим, відповідні докази в матеріалах справи відсутні, а сторонами не надані ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Пунктом 46 Порядку № 868 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тому, обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги.

Наведене свідчить про те, що обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки в разі, коли така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання такої вимоги.

Тобто, іпотекодержатель, в даному випадку ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс», має довести не тільки факт надіслання, а й отримання вимоги, а реєстратор речових прав зобов'язаний вимагати зазначені документи, відповідно до норм чинного законодавства.

При цьому, ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» надано приватному нотаріусу вимогу, яка 24.02.2015 року скеровано на адресу ОСОБА_3, про усунення порушення та повідомлено, що у випадку невиконання цієї вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вправі прийняті рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Однак, вказане повідомлення не було отримано ОСОБА_3, а тому не може вважатися належним доказом вручення позивачу вимоги про усунення порушення.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що станом на 16.03.2015 року у квартирі АДРЕСА_1 починаючи з 14.12.2013 року зареєстрована неповнолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана довідка № 106 від 16.03.2015 року, яка видана КП Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва «Житлово - експлуатаційна дільниця №206» була надана приватному нотаріусу Єгоровій М.Є. ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» разом з усіма іншими документами, на підставі яких приватним нотаріусом посвідчувався договір та проводилася державна реєстрація.

Між тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що останньою при реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_5, 1997 року народження, 14.12.2013 року було виконано умови п. 5.11 вищевказаного Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 20.10.2009 року до кредитного договору №2706/0907/71-362 від 24.09.2007 року.

Також, главою 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (в редакції, що діяла на момент проведення державної реєстрації права власності) визначено порядок посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна, а саме: п. 1.9 та 1.10 Глави 2 цього Порядку передбачено, що з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.

У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Між тим, будь - яких належних та допустимих доказів щодо витребування у відчужувача дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину та державної реєстрації права власності за ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» у формі витягу з рішення відповідної районної у місті Києві державної адміністрації Відповідачем надано не було.

Крім того, відповідно до ст.22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами 5, 7 і 8 ст. 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор Плюс» для реєстрації права власності було подано не повний пакет документів, необхідних для проведення реєстрації права власності на іпотечне майно, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 20616839 від 09.04.2015 року 14:35:26, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Наведеними правовими нормами встановлено, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому у межах спірних правовідносин він є суб'єктом владних повноважень.

У постанові від 14.06.2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду та не є предметом спору в даній справі, а основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому даний спір є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтованих доводів оскаржуваного рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова