Постанова № 73309783, 20.03.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2018 року м.Дніпро справа № П/811/1991/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Уханенка С.А.,

суддів: Дурасової Ю.В. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 р. (суддя Т.М. Кармазина ) по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №6-17 від 16.06.2015.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №6-17 від 16.06.2015, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 грн. (сімсот чотири грн.) за рахунок Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ: 39393501).

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення, в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 08.01.2013 є власником транспортного засобу Toyota, номерний знак НОМЕР_2, 2011 року випуску, об'ємом двигуна 4461 куб. см., про що свідчить витяг з електронної бази даних платників транспортного податку, наданий суду податковим органом та не заперечується позивачем (а.с.32).

Податковим повідомленням - рішенням від 16 червня 2015 року позивачу відповідно до пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн. (а.с.34).

Незгода з вказаним податковим повідомленням - рішенням стала підставою для звернення позивача до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення рішення про визначення податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб, винесене відповідачем - є неправомірним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Кіровоградською міською радою 27.01.2015 року було прийнято рішення № 3944 "Про встановлення транспортного податку", яким встановлено транспортний податок та визначено об'єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку у відповідності з Податковим кодексом України.

Так, 01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які є об'єктами оподаткування.

Приписами пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Таким чином, з 01.01.2015 року в Україні запроваджений новий податок - транспортний податок.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень ст. 8 ПК України встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).

Право на прийняття місцевих податків органами місцевого самоврядування закріплено і ст. 143 Конституції України.

Таким чином, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Визначаючи чи є позивач платником вказаного податку у 2015 році, суд апеляційної інстанції виходить з того, що позивач є власником автомобіля, який підпадає під визначення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України.

Так, згідно пп.14.1.251 п. 14.1 ст. 14 ПК України транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Відповідно до матеріалів справи позивач є власником автомобіля марки Toyota, який був зареєстрований 08.01.2013 року вперше на території України, об'єм двигуна 4461 куб. см.

Таким чином, позивач підпадає під визначення платника транспортного податку у 2015 році.

Оцінюючи застосовність норм ПК України щодо сплати транспортного податку у 2015 році та рішення Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 року №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста»» щодо позивача суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Одним з елементів принципу верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності, який сформульований, в тому числі і у доповіді № 512/2009 на 86 пленарному засіданні Веніціанської комісії у 2011 році. Цей принцип є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ.

Відповідно до принципу правової визначеності держава повинна зробити текст закону легкодоступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.

Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

Отже, однією з основних процедурних вимог принципу правової визначеності є вимога достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону.

Цей же принцип закладений і в ст. 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання», та його суть зводиться до послідовності регуляторної діяльності, відповідності її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.

В підтримку необхідності дотримання цього принципу законодавцем запроваджений і пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України, відповідно до якого рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Встановлення пунктом 4 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року положення, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не може бути прийнято судом апеляційної інстанції, оскільки не застосування тих або інших норм закону, встановлених Верховною Радою України можливо в разі їх скасування чи зупинення Верховною Радою України. Проте, таких змін до Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання» на 2015 рік не приймалося.

Отже, під час запровадження Верховною Радою України транспортного податку був порушений принцип правової визначеності з огляду на введення в дію Закону України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" з 2015 року.

Щодо застосування, пункту 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України, яким встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи положення вказаних законодавчих норм, якими передбачено право на встановлення виду податку, його розміру, порядку адміністрування та сплати, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правового акту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

При цьому, основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Застосовуючи у цій справі принцип верховенства права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернутися і до практики ЄСПЛ, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, відносини, що є предметом спору у цій справі підпадають під дію ст.1 Першого протоколу ЄКПЛ, з огляду на те, що майном у цій справі є грошові кошти позивача обов'язок сплати яких визначив податковий орган, а втручання у майнові права позивача допущено податковим органом шляхом визначення транспортного податку, який підлягає сплаті протягом 60 днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, викладену вище, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосувати у цій справі висновки ЄСПЛ, викладені у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06 від 14.10.2010 року).

Так, повторюючи загальні принципи ЄСПЛ у п.50.51 наголосив, що найважливішою вимогою ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Ухвалюючи рішення у справі «Щокін проти України» суть якої зводиться до зобов'язань сплатити прибутковий податок з громадян, визначений податковим органом на підставі поданої ОСОБА_2 декларації, ЄСПЛ вказав (п.п.56,57), що відсутність чіткості та точності в національному законодавстві, яке передбачало можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону» передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів у майнові права заявника.

Національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливий для платника податку, що відповідає вимогам п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року.

З огляду на викладену позицію ЄСПЛ суд апеляційної інстанції зазначає, що положення п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за своїм змістом відповідає вимогам п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи імперативність правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Оскільки відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справа підпадає під категорію справи незначної складності, то постанова суду апеляційної інстанції відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322, КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: Ю.М. Дадим