Рішення № 73308478, 12.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2018 року № 826/6374/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у письмовому провадженні справу за позовом ТОВ «Росшина» до Головного управління ДФС у м. Києві, Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Росшина» звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2016 №457/0000551300, №458/0000541300.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України та рішення Золотоніської міської ради від 28.01.2016 №4-3/VI «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Золотоноша» з метою оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року та не може мати місце у 2015 році, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи з яких вбачається, що рішенням Золотоніської міської ради від 28.01.2016 №4-3/VI «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Золотоноша», отже у позивача наявний обов'язок по сплаті вказаного податку з 2016 року.

Представник Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Черкаській області клопотав про вирішення справи без його участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній станом на 21.09.2017) судом ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Росшина» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016, за результатом якої складено акт від 23.09.2016 №400/26-15-14-02-01-14/33483573 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п. 266.7.5 п. 266.7 ст 266 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено зобов'язання по сплаті до бюджету податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 48 212,5 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.11.2016

№457/0000551300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на майно відмінне від земельної ділянки , що сплачується юрособами, які є власниками об'єкта нежитлової нерухомості на загальну суму 60 265,62 грн. (за основним платежем 48 212,5 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12 053,13 грн.,

№458/0000541300, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на майно відмінне від земельної ділянки , що сплачується юрособами, які є власниками об'єкта нежитлової нерухомості на загальну суму 340 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 10.01.2017 №77864339 ТОВ „Росшина" на праві приватної власності належить нежиле приміщення (виробнича будівля, загальною площею 2060,1 кв.м., допоміжна будівля з магазином загальною площею 1025,5 кв.м.), яка знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Жашківська, буд. 26а.

Судом встановлено та позивачем не заперечується, що декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 - 2016 роки до Золотоніської ОДПІ ТОВ „Росшина" не подавалися.

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014, яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.1., пп.266.3.2. п.266.3. ст. 266 Податкового кодексу України).

Таким чином, нежитлові приміщення - офісна та інша будівля, що належать позивачу на праві приватної власності, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач (як власник приміщень) зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст.266 Податкового кодексу України.

Водночас, пп. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази.

Стаття 265 Податкового кодексу України визначає склад податку на майно, зокрема, він включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.

Наведене вище свідчить, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, полягають в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.

В силу приписів п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично продубльовано і п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Пункт 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так згідно з ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З аналізу наведених норм вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Золотоноша на 2015 рік затверджене рішенням Золотоніської міської ради від 27.01.2015 №47-4/VI (з урахуванням змін, внесених рішенням від 10.02.2015 №48-3/VI), згідно з яким ставка податку за будівлі, які згідно з реєстром перебувають у власності платника, становить 0,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Рішення Золотоніської міської ради від 27.01.2015 №47-4/VI не було оприлюднене до до 15.07.2014 р., а тому мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році має становити 0 відсотків.

Також відповідно до листа Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби № 27547/10/25-10-06-11 від 23.12.2015 р. «Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» дано пояснення в межах повноважень зазначеного органу, відповідно до яких зазначено, що якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то мінімальною ставкою такого податку є « 0» відсотків.

Відповідь аналогічного змісту також викладена в загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби України в категорії 106.08.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку про те, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки не відповідає положенням Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано та підлягає скасуванню.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» , № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника». У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Враховуючи вищезазначене, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №457/0000551300 від 07.11.2016 року підлягає скасуванню.

Згідно з п. 47.1 ст. 47 Кодексу відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть: юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідно до п. 49.1 ст. 49 Кодексу податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з п. 49.2 ст. 49 Кодексу платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до п.п. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 Кодексу податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Задекларувати об'єкти оподаткування юридичні особи можуть, використовуючи форму податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 01.07.2014 №735.

Проте, як зазначено вище, декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 - 2016 роки до Золотоніської ОДПІ ТОВ „Росшина" не подавалися.

З огляду на викладене, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 07.11.2016 №458/0000541300, контролюючий орган діяв відповідно до вказаних норм Податкового кодексу України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 244, 245, 246, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити частково позов

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №457/0000551300 від 07.11.2016.

3. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя В.І. Келеберда