Ухвала суду № 73307994, 10.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

10 квітня 2018 р. Справа № 820/1186/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 16.03.2018 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за вище вказаним позовом. Розгляд справи в порядку спрощеного провадження призначено на 10.04.2018 року о 11:00 год.

У судове засідання позивач або представник позивача не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представників за довіреністю, а також вказано, що позовні вимоги позивачі підтримують в повному обсязі.

Від представника відповідача в через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова. Також вказано, що відповідач проти позову заперечує в повному обсязі.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкав за адресою: АДРЕСА_1.

30 серпня 1997 року по досягненні пенсійного віку, та наявності необхідного страхового стажу позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась Орджонікідзенським райсобезом м. Харкова.

В подальшому, позивач 22.01.2000 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де перебуває на консульському обліку в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою у паспорті позивача (а.с. 31-47).

09 червня 2017 року позивач через свого представника, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подав до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова заяву про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану, яка була прийнята відповідачем, про що свідчить відмітка штампу канцелярії (а.с. 69).

В адміністративному позові представником позивача вказано, що 12.09.2017 року було отримано відмову відповідача №7219/46-02 від 11.08.2017 р., в якій вказано про перенаправлення заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з усіма доданими документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (а.с. 73).

Також представником позивача у позові вказано, що на підставі отриманої відмови 23.11.2017 року, представник ОСОБА_1, діючи на підставі нотаріальної довіреності, повторно подав до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова заяву позивача про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану разом з оригіналами необхідних документів, яка була прийнята відповідачем, що підтверджується штампом органу владних повноважень на супровідному листі.

Зі змісту адміністративного позову вбачається, що у зв’язку з тим не отримання ані позивачем, ані його представником станом на 12..01.2018 року жодної відповідь від відповідача, 12.01.2018 року представником позивача було надіслано до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова заяву №2096 від 12.01.2018 року, з вимогою про надання рішення про поновлення пенсії або відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії, яка була надана Індустріальному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова 09.06.2017 року.

У відповідь на вказаний лист представником позивача було отримано 05.02.2017 року лист за №1198/46-02-03 від 29.01.2018 року (а.с. 82), зі змісту якої вбачається, що виплату пенсії позивачу було припинено з 22.06.2000 року та оскільки ОСОБА_1 22.01.2000 року виїхав на постійне місце проживання за кордон (до 07.10.2009 року) і Міждержавної Угоди про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем не укладено, тому виплачувати пенсію на теперішній час немає законних підстав. Також вказано, що оскільки рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано неконституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими передбачалось припинення виплати пенсіонеру пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордон, то вказане рішення Конституційного Суду України поширюється на осіб, які виїхали на постійне проживання за кордон після 07.10.2009 року.

Позивач, не погодившись з отриманою відмовою, 21.02.2018 року звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав, обґрунтовуючи позивні вимоги тим, що поновлення виплати та перерахунок пенсії позивача необхідно здійснювати з 07.10.2009 року, саме з дати ухвалення рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

При цьому, як вбачається зі змісту позовних вимог позивач просить суд зобов’язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доход.

Водночас, у адміністративному позові позивачем зазначено, що оскільки до 12.09.2017 року, та до 05.02.2018 року, до того як позивач не отримав відмову відповідача від 29.01.2018 року у відповідь на його заяву про поновлення виплати пенсії, він не міг знати та не знав і не повинен був знати, що відповідач незаконно відмовить у поновленні пенсії, починаючи з 07.10.2009 року, тобто з дати прийняття рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, то саме з моменту отримання відмови відповідача, ОСОБА_1 стало відомо, що його право - на поновлення пенсії з 2009 року порушено і саме з цього моменту у позивача виникло право на оскарження дій відповідача, та почав сплавати встановлений ст. 122 КАС України шестимісячний строк, в межах якого і подано позов.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши норми діючого законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Положеннями ст.51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційним судом України в рішенні №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З огляду на вище викладене та враховуючи прийняття Конституційним судом України рішенням № 25-рп/2009, суд зазначає, що в даному випадку з дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного суду України, тобто з 07.10.2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV, а отже саме з цього часу у пенсійних органів виник обов’язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Однак, в той же час, суд зазначає, що наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності захисту свого права та, як наслідок, після прийняття та опублікування вищевказаного рішення Конституційного суду України та здійснення відповідачем відновлення виплати пенсії ОСОБА_1, останній повинен був дізнатися про порушення свого права, а отже саме з цієї дати розпочався відлік строку звернення до суду.

При цьому, суд зазначає, що вказана позиція суду узгоджується із висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 20.02.2018 р. по справі № 757/12134/14-а, в якій зазначено, що до вказаних правовідносин слід застосувати шестимісячний строк звернення до суду.

Вказана позиція викладена також була викладена і Верховним судом України в постановах від 08.12.2015 року у справі № 21-5653а15 та від 08.06.2016 року у справі № 505/2135/14-а, а також в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №423/5348/17.

Суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В той же час, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.123 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що права позивача в даному випадку підлягають захисту в межах шестимісячного строку, а відтак оскільки в якості підстави для звернення до суду з даним позовом вказано отриману представником позивача відмову, то враховуючи, що така відмова у вигляді листа №1198/46-02-03 від 29.01.2018 року від Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова представником позивача була отримана 05.02.2018 року, то права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду, а саме з 05.08.2017 року.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п. 8 ч.1 ст.238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу за період з 07.10.2009 року по 05.02.2018 року підлягають залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 122, 123, 205, 229, 240, 241 - 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу за період з 07.10.2009 року по 04.08.2017 року - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.