Рішення № 73307434, 11.04.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 р. Справа № 818/494/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в загальному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної судової адміністрація України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування суддівської винагороди за період з 01.01.2015 р. по 29.08.2017 р. в розмірі 15 мінімальних заробітних плат;

- зобов'язати перерахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2015 р. по 29.08.2017 р. з урахуванням виплачених за цей період сум.

В обгрунтування доводів позовної заяви зазначив, що з 03 липня 2003 року на підставі Указу Президента України від 12.06.2003 р. №525/2003 працював на посаді судді Глухівського міського суду й Указом Президента України від 23.03.2004 р. №358/2004 був переведений на посаду судді Глухівського міськрайонного суду, а Постановою Верховної Ради України від 30.10.2008 р. №628-VІ обраний суддею цього ж суду безстроково. В подальшому рішенням Вищої ради правосуддя №2551/0/15-17 від 29.08.2017 р. звільнено з посади судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області у зв’язку з поданням заяви про відставку та наказом по Глухівському міськрайонному суду №5 ОС від 29.08.2017 р. відраховано зі штату суду у зв’язку зі звільненням у відставку.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ (надалі - Закон №1402).

Відповідно до ч.1 ст.135 зазначеного Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а п.1 ч.3 цієї статті (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абзацом 1 пункту 22 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 цього ж Розділу визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Позивач зазначає, що аналіз цих правових норм свідчить, що регулювання суддівської винагороди здійснюється виключно відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами ч.2 ст. 130 Конституції України.

Разом з тим, на посаду судді позивача було призначено до набрання чинності статтею 135 Закону №1402. Однак, з часу набрання чинності цим Законом й до звільнення кваліфікаційне оцінювання судді позивач не проходив з незалежних від позивача причин, від його проходження не ухилявся, а раніше відповідно до положень чинного законодавства регулярно проходив атестацію, маючи третій кваліфікаційний клас судді, та навчання у Національній школі суддів (востаннє у 2016 році).

Проте, на час роботи на посаді судді Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VІ (надалі - Закон №2453) було передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що затверджується поетапно, а саме: з січня 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробіних плат; з січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат, з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Однак, у подальшому Законом України №716-VІІ від 19.12.2013 р. було виключено абзац 5 ч.3 ст. 129 (щодо 12 мінімальних заробітних плат), а Законом України №76-VІІІ від 28.12.2014 р. виключено й абзац 6 ч.3 ст. 129 (щодо 15 мінімальних заробітних плат). Відповідно ж до ч.3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону №192-УІІІ від 12.02.2015 р.) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Позивач вважає, що виходячи з конституційного принципу верховенства права та юридичної визначеності, з 1 січня 2015 року посадовий оклад судді місцеворго суду повинен був становити 15 мінімальних заробітних плат. Очевидно, саме з цих міркувань законодавець і визначив у ст. 135 Закону №1402, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що фактично й становить 15 мінімальних заробітних плат, оскільки ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі на рівні 3200 грн., а прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1600 грн. А ч.2 ст.130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Тому, просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди за період з 01 січня 2015 р. по 29 серпня 2017 р. в розмірі 15 мінімальних заробітних плат та зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області перерахувати та виплатити суддівську винагороду у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, починаючи з 01 січня 2015 року по 29 серпня 2017 року, з урахуванням виплачених за цей період сум.

Ухвалою суду від 22.02.2018 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 13.03.2018 вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем - Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Сумській області надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову у зв’язку з його необгрунтованістю, оскільки під час виплати суддівської винагороди позивачу у період з 01.01.2015 р. по 29.08.2017 р., розрахованої з розміру посадового окладу, передбаченого чинним законодавством, відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України (а.с. 28-33).

Відповідачем - Державною судовою адміністрацією України також надано відзив на позовну заяву (а.с. 46-51), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає їх необгрунтованими, враховуючи наступне.

У 2017 році фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінюваннія (16000 грн. для місцевих судів). Різниця між фондом оплати праці суддям, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, та фондом оплати праці на зазначених вище умовах судам не доведено, а створено в ДСА України відповідний централізований фонд. Виділення судам за рахунок вказаного централізованого фонду додаткового обсягу фонду оплати праці на покриття зазначеної вище різниці здійснювалась протягом 2017 року по мірі проходження суддями кваліфікаційного оцінювання.

Таким чином, ні в Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», ні в кошторисі не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 грн. для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи вищевикладене, ДСА України не має правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, а також від 07.07.2010 №2453-VІ, та штатному розписі Глухівського міськрайонного суду Сумської області, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач та представники відповідачів в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 64-66).

Представником відповідачів надана заява про розгляд справи без його участі (а.с. 67).

Згідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 03 липня 2003 року на підставі Указу Президента України від 12.06.2003 р. №525/2003 працював на посаді судді Глухівського міського суду й Указом Президента України від 23.03.2004 р. №358/2004 був переведений на посаду судді Глухівського міськрайонного суду, а Постановою Верховної Ради України від 30.10.2008 р. №628-VІ обраний суддею цього ж суду безстроково.

29.08.2017 р. рішенням Вищої ради правосуддя №2551/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області у зв’язку з поданням заяви про відставку та наказом по Глухівському міськрайонному суду №5 ОС від 29.08.2017 р. відраховано зі штату суду у зв’язку зі звільненням у відставку, що підтверджується записами у трудовій книжці та рішенням Вищої ради правосуддя №2551/0/15-17 від 29.08.2017 р. (а.с. 12-13, 14).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон), Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VІІІ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становив 1600 грн.

При цьому, пунктом 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІІІ передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Так, відповідно до положень статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з відповідним коефіцієнтом.

З огляду на викладене, з 1-го січня 2017 року оплата суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання регулюється двома законами України, а саме: Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІП, а також від 07.07.2010 № 2453-VІ.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ є останнім за датою ухвалення та є чинним, і встановлює обрахунок окладу судді місцевого суду у певній кількості прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а не у мінімальних заробітних платах, як це було у попередньому законі.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, який частково втратив чинність, встановлює до проведення кваліфікаційного оцінювання судді лише кількість таких прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з яких саме складається його посадовий оклад, а саме - 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Також, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становив 1600 грн.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ встановлює, що базовий розмір посадового окладу судді визначається з врахуванням прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Таким чином, з урахуванням Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, а також від 07.07.2010 №2453-VІ, та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ з 1-го січня 2017 року посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме- 16000 грн.

Враховуючи вищевикладене, ДСА України не має правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, а також від 07.07.2010 №2453-VІ, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально- економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

Закон №1774-VIII було прийнято 06.12.2017, а Закон №2453-VІ прийнято 07.07.2010, тобто виданий пізніше.

У зв’язку з цим та зважаючи на положення пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ, розрахунковою величиною, згідно з якою повинна встановлюватися суддівська винагорода суддям, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено статтею 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 у справі №825/905/17, у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 № К/9901/112/17 (№ 825/933/17).

Отже, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії – відмовлено.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук