Рішення № 73307271, 11.04.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11 квітня 2018 р.справа № 814/135/18 Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1 (вул. Сінна, 64/2, 54017), м. Миколаїв, 54056

до відповідачаМиколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001

провизнання протиправним і скасування рішення від 21.12.17 р. № 32/2В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 21 грудня 2017 № 32/2 "Про внесення змін до рішення міської ради від 22 грудня 2016 р. № 13/3 "Про затвердження персонального складу виконавчого комітету Миколаївської міської ради".

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що спірне рішення прийняте відповідачем із порушенням норм Конституції України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації", а також регламенту відповідача. Зокрема, позивач посилається на порушення процедури прийняття спірного рішення, а саме: проект рішення не був оприлюднений до моменту його розгляду; кандидатури членів виконавчого комітету не отримали висновків постійних комісій відповідача; відповідач не приймав рішення про черговість розгляду питань порядку денного. Позивач наполягає на тому, що допущені відповідачем порушення позбавили його можливості прийняти участь в процесі формування виконавчого комітету, запропонувати свою кандидатуру і в цілому вказують на непрозорість формування органів місцевого самоврядування.

Відповідач адміністративний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити з тих підстав, що оскаржене рішення прийнято ним у відповідності до вимог нормативних актів та регламенту. Крім того, на думку відповідача, у позивача відсутнє право вимоги за цим позовом, оскільки спірне рішення є актом індивідуальної дії, яке не стосується його інтересів.

Позовна заява залишалась без руху, у зв'язку із її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а. с. 111-112).

Справа розглянута у спрощеному провадженні із викликом сторін.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

22 грудня 2016 р. відповідачем прийнято рішення № 13/3 "Про затвердження персонального складу виконавчого комітету Миколаївської міської ради" (далі - Рішення № 13/3) (а. с. 90-92).

21 грудня 2017 р. відповідач прийняв рішення № 32/2 (далі - Рішення № 32/2), яким вніс зміни до попереднього рішення (а. с. 94). При цьому, зміни до Рішення № 13/3 вносились шляхом виключення прізвищ діяких членів виконавчого комітету, із одночасною заміною їх прізвищами нових членів та доповненням Рішення № 13/3 новими прізвищами.

Суд відзначає, що такий підхід відповідача до внесення змін до свого рішення, призводить до правової невизначеності, адже виключаючи прізвища членів виконавчого комітету із Рішення № 13/3 і замінюючи їх новими прізвищами, відповідач породжує ситуацію, коли юридично виключені члени ніколи і не входили до складу виконавчого комітету, а нові особи, прізвищами яких Рішення № 13/3 доповнено, нібито входили до складу виконавчого комітету з грудня 2016 р., тобто дати прийняття Рішення № 13/3, хоча фактично вони стали членами виконавчого комітету з грудня 2017 р. - дати Рішення № 32/2.

Суд погоджується із доводами позивача, про порушення з боку відповідача при прийнятті Рішення № 32/2.

Так, відповідно до ст. 15 ч. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, чого відповідач не зробив. Суд відкидає зауваження відповідача про те, що Рішення № 32/2 є актом внутрішньоорганізаційного характеру і не підлягає оприлюдненню, адже вищенаведена норма Закону не ставить обов'язок відповідача оприлюднити свої рішення в залежності від характеру акту.

Згідно із ст. 19 ч. 2 абз. 3 регламенту відповідача, постійні комісії, депутатські фракції, які обговорюють кандидатури до складу виконавчого комітету, не пізніш як за 5 днів до свого засідання повинні отримати через апарат ради інформаційні матеріали щодо цих кандидатур (а. с. 29). Разом із тим, доказів виконання цієї норми регламенту, відповідач суду не подав.

З огляду на викладене, суд констатує, що відповідач припустився порушень Закону України "Про доступ до публічної інформації" та власного регламенту, що не відповідає меті прозорого формування органів місцевого самоврядування та інформування членів територіальної громади про підготовку та прийняття відповідних рішень, але позовні вимоги не можуть бути задоволені, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Завданням адміністративного судочинства є вирішення спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб’єкта владних повноважень (ст. 2 ч. 1 КАС України).

Згідно із ст. 5 КАС Україна кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, передумовою для захисту адміністративним судом прав особи, є порушення саме її прав.

Як визначено ст. 160 ч. 5 п. 9 КАС України, у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів саме позивача.

Відповідно до ст. 4 п. 19 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В даній справі позивач оскаржує саме індивідуальний акт - Рішення № 32/2, який стосується виключно прав осіб, які в ньому зазначені і позивач в переліку цих осіб відсутній. Рішення № 32/2 не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав та/або обов’язків саме для позивача, а тому у нього відсутнє право вимоги по його скасуванню.

З приводу посилань позивача на позбавлення його права бути обраним до виконавчого комітету внаслідок порушень відповідачем процедурних питань, слід зазначити, що законодавством не передбачено проведення конкурсу під час визначення кандидатів до виконавчого комітету - відповідно до ст. 42 ч. 4 п. 5, ст. 51 ч. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" персональний склад виконавчого комітету пропонуюється міським головою, тобто, підбір кандидатур до виконавчого комітету відноситься до дискреційних повноважень міського голови. Позивач не позбавлений в будь-який час запропонувати свою кандидатуру міському голові для внесення її на затвердження відповідачем.

Позивачем не наводяться аргументи протиправності змісту спірного рішення стосовно нього, а лише наводяться факти порушення процедури його прийняття. Слід зазначити, що будь-яке формальне порушення суб’єктом владних повноважень процедури ухвалення своїх рішень не є безумовною підставою для їх скасування. Лише у тому випадку, коли порушення процедури призвело до неправильного вирішення справи, а також до порушення прав особи, стосовно якої застосовується таке рішення, суд може скасувати це рішення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 242 ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у своїй постанові від 11 листопада 2015 р. у справі № 2а-2885/12/1470, за позовом депутатів місцевої ради про скасування рішення, висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Позивачі оскаржили рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов’язки тільки для тих суб’єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб’єктів), яким його адресовано. Право на захист це самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивачів, прав чи обов’язків у зв’язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом. Посилання позивачів на їхнє право звернення до суду з цим позовом є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується їх безпосередньо.

Аналогічну правову позицію зайняв Верховний Суд. Наприклад, в ухвалі від 2 січня 2018 р. в адміністративній справі № 9901/22/17 ним зазначено, що відсутність у будь-кого, зокрема й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого указу і рішення не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Отже, як Верховний Суд України, так і Верховний Суд у своїй практиці виходять з того, що для виникнення у особи права на судовий захист, рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень повинні бути порушені саме її права. Якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень для особи не породжуються правові наслідки, право на судовий захист для неї не виникає.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 (вул. Сінна, 64/2, 54017), м. Миколаїв, 54056, код НОМЕР_1) до Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код 26565573) про визнання протиправним і скасування рішення від 21 грудня 2017 р. № 32/2, відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз