Рішення № 73307008, 04.04.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 квітня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 408/5820/17-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Моспанюк Є.С.,

та

представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 408/5820/17-а за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2018 року з Біловодського районного суду Луганської області на адресу Луганського окружного адміністративного суду за підсудністю надійшли матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, з такими вимогами:

1) визнати дії відповідача щодо відмови в призначенні та припиненні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі – ОСОБА_1 протиправним;

2) зобов’язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 14.11.2016 у розмірі 21120,00 (двадцять одна тисяча сто двадцять) грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.02.2018 справу № 408/5820/17-а за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії прийнято до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Судом вживались заходи щодо витребування доказів шляхом направлення сторонам ухвал від 28.02.2018, від 15.03.2018.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач разом з чоловіком вимушено покинули своє фактичне місце проживання у м. Луганську, перемістившись до с. Пшеничного Станично-Луганського району, де в них є садовий будинок. Коли позивач, як представник сім’ї, 06.11.2015 звернулась за призначенням допомоги для покриття витрат на проживання в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, допомога була призначена та виплачувалась до 12.11.2016 у розмірі 1760,00 грн щомісячно. При наступному зверненні 14.11.2016 були надані необхідні документи для подальшої виплати адресної допомоги, однак у грудні 2016 року допомога не надійшла, не зважаючи на те, що у позивача умови не змінились. Жодних повідомлень від Відповідача на адресу мешкання не надходило. 25.10.2017 Позивач звернулась до Відповідача, на що отримала відповідь від 10.11.2017, згідно якої повідомлено, що допомога була припинена до з’ясування питання про право отримувати грошову допомогу особами, які мешкають у своїх дачних будинках на території Станично-Луганського району. Позивач вважає, що станом на 20.11.2017 у неї виникла заборгованість внаслідок не сплати такої допомоги в розмірі 211120,00 грн.

З посиланням на норми Цивільного кодексу України, Розпорядження КМУ від 02.12.2015 № 1275-р вважає, що у відповідача відсутні підстави для відмови у призначенні та припиненні щомісячної адресної допомоги позивачу.

Відповідач позовні вимоги не визнав про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 32-34).

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що комісією, яка утворена Станично-Луганською районною військово- цивільною адміністрацією, прийнято рішення відмовити в призначенні (відновленні) виплати грошової допомоги позивачу (протокол № 21 від 23.11.2016). При вирішенні питання про належність приміщення до категорії «житла» керувалися Державними будівельними нормами України, які затверджені наказом Державного комітету України будівництва та архітектури від 18.05.2005 № 80: «житлове приміщення - це опалювальне приміщення розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо мікроклімату, повітряного середовища природного освітлення, допустимих рівнів нормативних параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випробування».

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засіданні Позивач не прибула, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, в позовній заяві серед іншого просила провести розгляд справи в письмовому провадженні (а.с. 19).

В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, у відзиві серед іншого просив розглянути справу без участі представника управління (а.с. 34).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання якої, згідно інформації, зазначеної в паспорті громадянина України серії ЕК 503480, виданого 16.07.1997 Жовтневим РВ УМВС України, є м. Луганськ, кв. ВолковаАДРЕСА_1 (а.с. 3).

Згідно інформації, зазначеної у довідці від 15.05.2017 № 2404 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування позивача - вул. Врожайна, буд. 440, с/т Мечта, село Пшеничне, Станично-Луганський район, Луганська область (а.с. 5).

Згідно з інформацією, зазначеної в акті обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 23.11.2016, місце проживання Позивача є с. Пшеничне, с/т «Мечта», вул. Врожайна, буд. 440. Також в акті зазначено, що зі слів заявниці будинок в якому вона фактично мешкає належить їй, та є садовим (дачним) (а.с. 35).

Згідно з інформацією, зазначеною у витязі з протоколу від 23.11.2016 № 21 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено на підставі пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, відмовлено в призначенні (відновлені) соціальних виплат ОСОБА_1 (а.с. 36).

25.10.2017 Позивач звернулась до Відповідача із заявою щодо надання пояснень про причини припинення виплати адресної допомоги та яким чином позивача повідомлялось про причину такого припинення (арк. спр. 7).

Листом від 10.11.2017 № 6560 заступник голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області повідомив Позивача, що в ході перевірки фактичного місця проживання/перебування управлінням було встановлено, що будинок, в якому позивач мешкає, є садовий (дачний) будинок, про що складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 22.11.2016. Відповідно до пункту 12.1 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги за наявності підстав, передбачених законодавством (протокол засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23.11.2016 № 21) (а.с. 8-9).

Системний аналіз свідчить, що підставою для припинення соціальних виплат послугувало виявлення Відповідачем у власності сім’ї Позивачки житлового приміщення у вигляді садового будинку.

Позивач заявою від 16.01.2018 б/н повідомила, що технічних документів на садовий будинок не має (а.с. 58).

Відповідно до інформації, зазначеної в копії членської книжки садовода, Позивач є членом садівничого товариства «Мечта» (а.с. 59-60).

Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЛГ № 055715 підтверджується, що ОСОБА_1, яка проживає в м. Луганськ, кв. Волкова, 27/67 на підставі рішення Вільхівської сільської ради від 26.08.2003 № 8 є власником земельної ділянки площею 0,1200 га, розташованої с. Пшеничне, сад.тов. Мрія № 440, 442 (а.с. 61).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна жодних прав власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження на об’єкт Луганська область, Станично-Луганський район, с. Пшеничне, «Мечта» садівниче товариство, вул. Врожайна, буд. 440 не зареєстровано (а.с. 63).

Спірним у справі є правомірність відмови управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області у наданні щомісячної адресної грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 1706, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з частинами другою, третьою статті 7 Закону № 1706, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Частиною першою статті 4 Закону № 1706 зазначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Призначення щомісячної адресної допомоги переміщеним особам визначається Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок № 505).

Пунктом 2 Порядку № 505, визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Пунктом 6 Порядку № 505 надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто з членів сім’ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення; будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Аналізуючи норму зазначеного Порядку, суд дійшов висновку, що даною нормою передбачені вичерпні підстави у зв’язку, з якими щомісячна адресна допомога не призначається.

Позивачу відмовлено в призначенні (відновлені) щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг через наявність у позивача у власності житлового будинку фактичного садового будинку, розташованого в регіонах інших ніж територія проведення антитерористичної операції.

Спірним є питання, чи є садовий будинок житловим приміщенням.

Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За приписами статі 380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Так, згідно зі статтею 6 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 № 5464-Х, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Відповідно до частин першої та другої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Судом наголошує, що жодних правовстановлюючих документів на підтвердження права власності у Позивача на будинок розташований за адресою вул. Врожайна, буд. 440, с/т Мечта, село Пшеничне, Станично-Луганський район, Луганська область до матеріалів справи сторонами не надано.

Також Відповідачем не надано доказів, що правовстановлюючі документи існували та приймались до уваги комісією при прийнятті рішення про відмову у призначенні (відновленні) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, викладено в протоколі від 23.11.2016 № 21.

Також суд наголошує, що про перебування будинку у праві власності Позивача встановлено лише зі слів Позивача, про що зазначено в акті про обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 23.11.2016.

Також, у відзиві на позовну заяву Відповідач як на підставу для відмови у призначенні адресної допомоги посилається на те, що будинок, де проживає Позивач, не є житловим приміщенням.

Зазначене твердження Відповідача суд оцінює критично, оскільки надання оцінки призначення будинків, будівель та споруд відноситься до виключної компетенції органів державного архітектурно-будівельного контролю, тобто управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації не є компетентним органом, до компетенції якого входить надання оцінки житловому приміщенню.

Та як вже зазначено судом, що доказів існування такого будинку взагалі не надано.

Зазначена позиція суду щодо розмежування садових будинків із житловими приміщеннями кореспондується із неврахованими Відповідачем змінами до діючого законодавства.

2 вересня 2014 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації у них місця проживання» за № 1673-VII, який набрав чинності 27 вересня 2014 року. Вказаним Законом були внесені зміни до Житлового та Цивільного кодексів України, а також Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 (далі – Закон № 1382-IV).

Ключовим аспектом вказаного Закону є те, що Житловий кодекс УРСР доповнено статтею 8-1, відповідно до якої громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування. Також уточнено призначення жилих будинків і жилих приміщень не тільки для постійного але і для тимчасового проживання громадян. Таким чином для переведення садового будинку в житлове приміщення передбачена спеціальна процедура за участю уповноважених органів.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що Відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні (відновленні) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам не з’ясував всіх необхідних даних, при визначенні статусу будівлі перебрав на себе функції та втрутився в компетенцію іншого державного органу, тобто дії Відповідача є протиправними.

Таким чином, рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації у Луганській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам є протиправним та таким, що належить скасуванню.

Щодо вимог позивача стосовно зобов’язання Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації у Луганській області виплатити щомісячну адресну допомогу з 14.11.2016 у розмірі 21120,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 365, соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої цієї норми, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов’язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Оскільки підтвердити наявність підстав для призначення та виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є дискреційним обов’язком органів соціального захисту населення, уповноважених на виконання функцій з призначення та виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який ними не виконаний, суд позбавлений можливості встановити чи виконав Позивач всі приписи законодавства щодо такого нарахування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав при визначенні способу захисту порушеного права.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання Відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2016 про поновлення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням обставин наведених у рішенні суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення основної вимоги ОСОБА_1, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні щомісячної адресної допомоги на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про відмову у призначенні (відновленні) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, викладене в протоколі від 23.11.2016 № 21.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) від 14.11.2016 про поновлення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням обставин наведених у рішенні суду.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (місцезнаходження юридичної особи: 93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вулиця 1 травня, будинок 20, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 21792637) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повне рішення складено та підписано 10 квітня 2018 року.

Суддя ОСОБА_2