Ухвала суду № 73303497, 06.04.2018, Підволочиський районний суд Тернопільської області

604/47/16-к

1-кп/604/3/18

У х в а л а

06 квітня 2018 року Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участі:

секретаря судового засідання Гамана В.Т.

сторони обвинувачення – прокурора Зварич Т.С.

захисників обвинуваченого ОСОБА_1

ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у сел. Підволочиську Тернопільської області клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, -

В С Т А Н О В И В:

Підволочиським районним судом Тернопільської області розглядається кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України.

В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 заявив клопотання про зміну обраного йому запобіжного заходу.

В обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2015 року по справі відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Як альтернативу визначено заставу в розмірі 165 мінімальних заробітних плат, що становить 200970 (двісті тисяч дев'ятсот сімдесят) гривень для внесення на депозитний рахунок Управління ТУ ДСА України у Тернопільській області (р/р 37316003000474, МФО 838012, Ідентифікаційний код 26198838, ОСОБА_4: ГУДКУ у Тернопільській області). Вказаний розмір застави було перераховано на вищезазначений рахунок 27 жовтня 2015 року платником ОСОБА_5, яка являється його матір'ю. На його думку вважає, що підстав для застосування запобіжного заходу до нього встановленого ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2015 року не має, оскільки згідно до ч.І ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2)наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3)недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження КПК визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. При цьому слідчим суддям та суду слід враховувати, що обов'язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

З огляду на те, що поняття "обгрунтована підозра" не визначене у національному законодавстві та, зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", слідчим суддям слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Sегіеs А, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, п. 55. Sегіеs А, № 300-А). Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13.11. 2007 року).

Пленум Верховного суду України від 26.04.2002 року №5 дає роз'яснення, що слід мати на увазі, що до представників влади належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. У п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.2002 року зазначено, що відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Відповідно до вимог ч. З ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до роз'яснень ВССУ, викладених у п.18 Листа від 04.04.2013року №511- 550/0/4-13, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі "Белевитський проти Росії", пункти 111 - 112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10.02. 2011 року-).

Тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою, тому судам, окрім кваліфікації, слід визначати ризики (ст. 177 КПК), інакше судові рішення щодо застосування, продовження тримання під вартою не відповідають вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК.

Необхідно зазначити про відповідні правові позиції ЄСПЛ щодо мотивування судових рішень. Зокрема у п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи (див. п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «ГарсіяРуіс проти Іспанії»).

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК України та розширеному тлумаченню не підлягає.

На його думку слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду, визначивши заставу у розмірі 165 (сто шістдесяти п'яти) розмірів мінімальної заробітної плати, не навів в своїй ухвалі жодної підстави, яку він вважає виключною, та яка давала б можливість слідчому судді вийти за межі вимог ч. 5 ст. 182 КПК України та визначити такий розмір застави.

На думку обвинуваченого слідчий суддя знехтував вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України відповідно до яких, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що існують обставини, які є виключними підставами для визначення слідчим суддею застави саме в розмірі 200970 грн, крім того його вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не доводиться жодними зібраними органами досудового розслідування доказами, він не має наміру переховуватися від суду, ризик впливу на свідків відсутній, перешкоджати кримінальному провадженню наміру не має, а сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування як альтернативи цьому застави, про що неодноразова вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Вважає, що застосування до нього запобіжного заходу, передбаченого статтею 179 КПК України, а саме «особисте зобов'язання» буде достатнім та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження.

На обґрунтування необхідності повернення застави обвинуваченим наведено такі аргументи: ніде не працює, проживає разом із батьками пенсіонерами, які отримують мізерну пенсію та дуже часто хворіють і потребують лікування в медичних закладах, особливо стан їхнього здоров'я погіршився після того як працівниками правоохоронних органів було сфальсифіковано кримінальну справу; більша частина коштів, які були використані для внесення в якості застави була позичена батьками у родичів, зокрема 5000 (п'ять тисяч) доларів було позичено у ОСОБА_6, яка проживає зараз у Чехії, місті Прага (копія квитанції від 26.10.2015 року додається). Вона мати двох малолітніх дітей віком шести і восьми років зараз ніде не працює і їй ці кошти дуже потрібні для утримання сім'ї, а тому просить клопотання задоволити.

Крім того просить викликати та допитати свідків, а саме працівників поліції та прокурорів, повернути йому суму коштів, та вилучені при затриманні особисті речі.

Захисники обвинуваченого заявлене ним клопотання підтримали у повному обсязі та просять його задоволити. Прокурор проти задоволення клопотання заперечив та вказав про те, що обвинувачений ухвалу Тернопільського міськрайонного суду не оскаржував, погоджувався із нею, добровільно сплатив суму застави, і на разі відсутні підстави для того щоб змінювати запобіжний захід.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вважає що у задоволенні клопотання слід відмовити, виходячи із наступних міркувань :

Судом встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2015 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою із правом внесення застави у розмірі 165 мінімальних заробітних плат, що становить 200970 грн., а також покладенням на обвинуваченого у разі внесення застави ряду обов’язків.

Вказана ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2015 року в апеляційному порядку обвинуваченим не оскаржувалась.

Згідно ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК та покладених на нього слідчим суддею, судом чи про зміну способу їх виконання.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням підозрюваного чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зміна обставин підозри, зменшення встановлених в провадженні ризиків зі спливом судового розгляду.

За вказаних обставин суд вважає, що у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу слід відмовити, оскільки в обґрунтування клопотання не наведено будь-яких нових даних, які б свідчили про необхідність зміни запобіжного заходу. Разом із тим судове провадження щодо ОСОБА_3 не закінчено, суд не вважає аргументи обвинуваченого переконливими. Так, обвинуваченим не підтверджено належними доказами обставин, які зазначені у його клопотанні та на його думку являються такими, що дають право на застосування більш м'якого запобіжного заходу. У своїй сукупності вони не дають підстави суду вважати, що відпали ризики, передбачені ст. 177 КПК України та які були враховані при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з якими погоджувався сам обвинувачений при цьому добровільно оплати в суму застави.

Крім того суд вважає, що у задоволенні клопотання про виклик в судове засідання свідків працівників поліції та прокуратури слід відмовити, оскільки таке клопотання є необґрунтованим та безпідставним.

Керуючись ст. ст. 177, 199, 331 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, а також виклику свідків - відмовити за безпідставністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя - підпис

копія вірна:

Суддя Підволочиського районного суду

Тернопільської області ОСОБА_7