Постанова № 73300695, 10.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 240/510/17 Номер провадження 22-ц/775/340/2018

Єдиний унікальний номер 240/510/17

Номер провадження 22-ц/775/340/2018

Категорія: 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Мірути О.А.

суддів Жданової В.С., Хейло Я.В.,

за участю секретаря Ситніка Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Донецької області у місті Бахмуті, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року у цивільній справі № 240/510/17 ( суддя Попович І.А.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі та відшкодування шкоди та збитків,-

ВСТАНОВИВ:

11 серпня 2017 року представник позивача ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до Олександрівського районного суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив: визнати даний договір оренди земельної ділянки недійним та скасувати його державну реєстрацію у відділі Держкомзему в Олександрівському районі Донецької, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000 грн., стягнути збитки (упущену вигоду) у розмірі 41794,32 грн. та стягнути судові витрати у вигляді судового збору, посилаючись на те, що його мати, ОСОБА_1, є власником земельної ділянки загальною площею 5,86 га., яка розташована на території Мирнодолинської сільської ради колишнього КСП «Заря» Олександрівського району Донецької області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після отримання вказаного акту на землю, ОСОБА_1 стала членом КСП «Заря», а через деякий час вийшла з членства. На пропозицію місцевого фермера ОСОБА_5, позивачка в усній формі домовилася про сплату оренди і подальшого використання земельної ділянки ОСОБА_5 і відповідачкою ОСОБА_2 за цільовим призначенням, а саме - проведення сільськогосподарських робіт. Орендна плата сплачувалась відповідачем несвоєчасно і в малих розмірах. У березні 2015 року у зв'язку з втратою довіри до відповідача, позивачка вирішили повернути власну землю з метою: або передати її офіційну оренду іншим особам, або самостійно займатися виробництвом сільськогосподарської продукції, але відповідачка пред'явила їй договір оренди на земельну ділянку від 26 грудня 2011 року за № 176, який був підписаний особисто ОСОБА_2, а напроти прізвища ОСОБА_1 стояв підпис, який вона не робила. Після звернення до Держкомзему виявилося, що між позивачем і відповідачем дійсно укладений договір оренди землі, від 26 грудня 2011 року за №176, який зареєстрований у відділі Держкомзему в Олександрівському районі Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 грудня 2011 року за № 142038444000176, згідно якого земельна ділянка була передана позивачем в оренду фізичній особі ОСОБА_2

Відповідно до висновку експерта Науково-дослідного експертно - криміналістичного центру України в м. Краматорськ Донецької області, вказаний договір оренди земельної ділянки позивачка ОСОБА_1, не підписувала. Свою земельну ділянку фактично на підставі зазначеного письмового договору в оренду відповідачу вона не передавала, тому вважає його недійсним.

Відповідач, який використовував земельну ділянку без будь-яких правових підстав з березня 2015 року, фактично повернув її власнику у жовтні 2016 року, що підтверджується Актом приймання-передачі за №2 від 20.10.2016 року. За вказаний період відповідачем створено позивачу перешкоди у володінні, розпорядженні та користуванні належною йому земельною ділянкою, тобто порушені права позивача як власника. Відповідач показує виплату позивачу орендної плати за 2015 і 2016 рік і сплачені податки, що підтверджується довідкою з ОДФС, але ОСОБА_1 цих сум не отримувала.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Договір оренди землі за № 176 від 26 грудня 2011 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про оренду земельної ділянки, визнаний недійсним. Державну реєстрацію договору оренди землі за № 176 від 26 грудня 2011 року у відділі Держкомзему в Олександрівському районі Донецької області від 26 грудня 2011 року за № 142038444000176, скасовано. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки важає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального права. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд не врахував, що відповідачка ОСОБА_2 по відношенню до позивача перебувала у статусі офіційного орендаря, після підпису і державної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки набула прав та обов'язків і несла персональну відповідальність як орендар з 26.12.2011 року. Оскільки відповідач ОСОБА_2 є винною стороною у справі, виконувала функції орендаря та використовувала орендовану землю, то повинна нести відповідальність по відшкодуванню збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У судове засідання сторони не з'явились, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір та його невід»ємні частини: акт приймання -передачі земельної ділянки та акт визначення та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не містять підписів позивача, як орендодавця, в зв»язку з чим позивач не була особисто стороною та не висловила вільно своє волевиявлення, щодо укладення договору,- що є підставою для визнання договору не дійсним, оскільки спірний договір не відповідає вимогам ч.3 ст. 203 ЦК України. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що між сторонами склались фактичні договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, які були укладені в усній формі та задовольняли позивача протягом тривалого часу. Відповідач ОСОБА_2 не створювала позивачці жодних перепон в повернені земельної ділянки, а виконала всі необхідні дії щодо її повернення в найкоротший термін з дня звернення представника. Будь-яких належних та допустимих доказів щодо завдання безпосередньо відповідачем позивачу збитків та моральної шкоди, передбачених ст.ст. 22,23 ЦК України, позивач суду не надала.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯВ №720375 від 17 липня 2008 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за №01081650370, позивач ОСОБА_1, є власником земельної ділянки загальною площею 5,86 га. яка розташована на території Мирнодолинської сільської ради колишнього КСП «Заря» Олександрівського району Донецької області (а.с. 15).

26 грудня 2011 року було укладено договір оренди земельної ділянки за № 176 між власником земельної частки - ОСОБА_1 та орендарем - ОСОБА_2 посвідченого підписами сторін. Відповідно до п. 1 та п. 2 даного договору оренди земельної ділянки, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку розміром 5,86 га ріллі. В п. 5 договору зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 72181,26 гривень. Відповідно до п. 8 даного договору, договір складено сторонами строком на 15 років. Пунктом 9 договору передбачено зобов'язання орендаря виплачувати орендодавцю орендну плату за користування земельною ділянкою у розмірі не менше 3 % від грошової оцінки земельної ділянки. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему в Олександрівському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.12.2011 року (а.с.16-17).

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки, по договору землі від 26.12.2011 року №176 посвідченого підписами сторін, орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ОСОБА_2 прийняла земельну ділянку розміром 5,86 га(а.с.19 зв.).

Відповідно до витягу з кримінального провадження №12015050590000161, 06.04.2015 року ОСОБА_1 звернулася до прокуратури Олександрівського району Донецької області із заявою з проханням прийняти заходи до громадянки ОСОБА_2 щодо підробки підпису у договорі оренди землі №176 від 26.12.2011 року (а.с.25).

Відповідно до відомостей з державного реєстру ФОП про суми виплачених доходів, ОСОБА_1 в 3 та 4 кварталі 2015 року, було нараховано та виплачено дохід за надання майна в лізинг в розмірі 3801,00 та 4747,00 відповідно (а.с. 61).

20.10.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди землі №176 від 26.12.2011 року, та складено акт прийому-передачі №2 від 20.10.2016 року, відповідно до яких ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,86 га. засвідчені їхніми підписами. Претензій, щодо стану земельної ділянки сторони не мають. Угоду від імені позивача підписав її представник (а.с. 43-44).

Листом Олександрівської РДА від 28.08.2017 року за № 01/17-729, ОСОБА_1 надано роз'яснення, щодо неможливості визначення розмірів збитків у вигляді недоодержаних доходів внаслідок користування третьою особою земельної ділянки (а.с.45).

Відповідно до висновку експерта Науково-дослідного експертно - криміналістичного центру України в м. Краматорськ Донецької області № 1716 від 17.09.2015 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, встановлено наступне: підпис в графі «Орендодавець» в договорі №176 від 26.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою;підпис в графі «Передав «Орендодавець»» в акті приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі №176 від 26.12.2011, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.; підпис в графі «Орендодавець» в акті визначення та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення сільськогосподарського виробництва між ОСОБА_1В, та ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. (а.с.108-113).

За вимогами ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

За вимогами ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 07.08.2011 року, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до ст. 20 цього ж закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Судом першої інстанції досліджені письмові докази, висновок судово-почеркознавчої експертизи, з яким погодився відповідач, встановив, що спірний договір та його невід'ємні частини: акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не містять підписів позивача, як орендодавця, в зв'язку з чим позивач не була особисто стороною договору та не висловила вільно своє волевиявлення, щодо укладення договору, - що є підставою для визнання договору не дійсним, оскільки спірний договір не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України.

В цій частині рішення суду в апеляційному порядку не оскаржується.

Розглянувши позовні вимоги, щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 10000 грн., та збитків (упущену вигоду) у розмірі 41794,32 грн. за 2015-2016 роки, суд прийшов до наступного.

В позовній заяві позивачка зазначила, що моральна шкода їй спричинена тим, що у з березня 2015 року їй стало відомо про підробку договору оренди земельної ділянки, яка була повернута їй лише у жовтні 2016 року. Моральна шкода виражалася у створенні у вказаний період часу перешкод у володінні, розпорядженні та користування нею. Наявність збитків позивачка обґрунтовує не доотриманням вигоди, оскільки з дня вимоги у березні 2015 року до фактичного повернення земельної ділянки у листопаді 2016 року їй були вчинені перешкоди у володінні, розпорядженні та користуванні земельною ділянкою. Розмір збитків позивачка розраховує на підставі п. 288.5 ст. 288 ПКУ на 2015 та 2016 рік.

Таким чином, з позовної заяви вбачається, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди позивач пов»язує саме з періодом 2015-2016 роки, тобто не поверненням за її вимогою належної їй земельної ділянки.

Судом першої інстанції, на підставі належно досліджених доказів по справі, встановлено, що фактичні договірні відносини щодо оренди земельної ділянки в усній формі між позивачем та ОСОБА_5 мали місце з 2011 року та задовольняли позивачку протягом тривалого часу, обидві сторони виконували умови усної домовленості, а саме: позивачка отримувала орендну плату, а ОСОБА_5 використовував земельну ділянку за призначенням. Саме ОСОБА_5 відмовився повертати позивачці земельну ділянку після виникнення між ними протиріч, щодо її користуванням.

Ці обставини були визнані стороною позивача в судовому засіданні, а тому відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України ( в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції), не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

В п.16 Пленуму Верховного Суду України Вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 ЗК України, статті 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з'ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

На підставі досліджених судом першої інстанції доказів встановлено, що земельною ділянкою фактично користувався ОСОБА_5, який не є стороною по справі, відповідачка ОСОБА_2 не створювала жодних перепон в поверненні земельної ділянки, а виконала всі необхідні дії, щодо її повернення в найкоротший термін з дня звернення до неї представника позивачки.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам по справі.

Право підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом ст. 391 ЦК України належним відповідачем є особа-учасник цивільних правовідносин, яка чинить перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 33, 36, 119 ЦПК України ( в редакції, що діяла на час розгляду справи судом) на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Винятки становлять справи, вирішення яких є неможливим без участі усіх співвідповідачів у зв'язку із характером спірних правовідносин.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовити у задоволенні позову.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову з підстав його пред»явлення до неналежного відповідача, що не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом до належного відповідача та не погоджується з доводами апеляційної скарги, що належним відповідачем в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та збитківа є відповідачка ОСОБА_2.

З наведених підстав апеляційний суд приходить до висноку, що доводи апеляційної скарги щодо належності вимог до відповідачки ОСОБА_2 не заслуговують на увагу.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року залишити без задоволення .

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: