Ухвала суду № 73295485, 11.04.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11955/15-к

н/п 1-кп/640/49/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2018 р. Київський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:

головуючої судді Шмадченко С.І. ,

суддів Губської Я.В., Золотарьової Л.І.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

прокурора Жданкіної М.В.,

обвинуваченої ОСОБА_1,

адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про продовження міри запобіжного заходу ОСОБА_1, обвинуваченої за ч.1 ст.110, ч.2 ст.28, ст..113, ч.5 ст.27, ч.2 ст.258, ч.1 ст.258-3, ч.2 ст.28, ч.1 ст.32, ч.1 ст.263 КК України -

В С Т А Н О В И Л А :

В ході розгляду кримінального провадження за обвинуваченям ОСОБА_1, прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченій міру запобіжного заходу тримання під вартою, оскільки у останій строк тримання під вартою закінчується 14.04.2018 р.

Прокурор посилалася на те, що обвинувачена ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів. Її злочинними діями 17 потерпілим завдані тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості. ОСОБА_1 протягом 2014 року неодноразово виїжджала до РФ з метою проходження курсів з військової підготовки та спілкування з особами, які на даний час знаходяться у розшуку в Україні за вчинення ряду терористичних актів. Обвинувачена ОСОБА_1 знаходячись на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому обґрунтовано обвинувачується, може переховуватися від суду на території Російської Федерації. На даний час існують ризики, передбачені п.п.1,3,5 ст.177 КПК України. Крім того, на підставі ч. 5 ст. 176 КПК України, обвинуваченій не можуть бути обрані інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою.

Обвинувачена ОСОБА_1 проти продовження їй міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечувала, завила клопотання, яким просила змінити їй міру запобіжного заходу на іншу не пов’язану з триманням під вартою. При цьому обвинувачена посилалась на те, що обвинувачення побудовано на припущеннях та пред’явлена їй підозра у скоєнні кримінальних правопорушень не обґрунтована і нічим не підтверджена, вона тривалий час тримається під вартою, а прокурор не може забезпечити явку всіх свідків в судове засідання.

Адвокат ОСОБА_2 проти продовження міри запобіжного заходу обвинуваченій заперечував, посилалися на те, що ризики на які посилається прокурор є необґрунтованими і нічим не підтверджені, просив змінити обвинувачений запобіжний захід на домашній арешт.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 діб, виходячи з наступного:

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, тобто з метою запобігання спробам: переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».

Продовжуючи обвинуваченій ОСОБА_1 міру запобіжного заходу тримання під вартою, суд приймає до уваги, що обвинувачена підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, та вважає що відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов’язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України, зокрема не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає.

Як зазначено у рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв’язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Судом при вивченні даного питання враховано, що ОСОБА_1 раніше не судима, є жінкою, не одружена, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, офіційних джерел доходу не має. Однак, як повідомила в судовому засіданні має близьких родичів, які проживають у Російській Федерації.

Щодо посилання обвинуваченої ОСОБА_1, що обвинувачення побудовано на припущеннях та пред’явлена їй підозра у скоєнні кримінальних правопорушень не обґрунтована і нічим не підтверджена, суд зазначає:

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, але зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд враховує позицію ЄСПЛ, відображену, зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України, відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гарті проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року п.32).

Оцінку всіх досліджених доказів як зі сторони обвинувачення так ї зі сторони захисту суд надасть у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по справі. Станом на теперішній час у суду відсутня об’єктивна можливість закінчити судовий розгляд, оскільки ще не досліджені всі письмові докази сторони обвинувачення, не допитані всі свідки на допиті яких наполягає прокурор.

Згідно матеріалів кримінального провадження вбачається що ОСОБА_1 обвинувачується у скоєні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки та тяжкого злочину, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до п’ятнадцяти років, стан її здоров’я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув’язнення.

Також суд враховує, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченої має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Як відображено у рішеннях Європейського суду з прав людини, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Бойченко проти Молдови § 142; Худойоров проти Росії § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою (Алексанян проти Росії § 179)

Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що при наявності обґрунтованої підозри, та міри покарання, яка їй може загрожувати, обвинувачена може переховуватися від суду, таким чином, суд приходить до висновку, що існує ризики втечі обвинуваченої та ухилення від правосуддя.

Також суд врахував практику ЄСПЛ, а саме те, що оцінка такого ризику має проводитися з посиланням на ряд факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня Панченко проти Росії § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов’язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв’язками та усіма видами зв’язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови § 58)

Крім того, відповідно до положення ч.5 ст.176 КПК України законодавець не передбачає можливості застосування до осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.

Таким чином, судова колегія не знаходить підстав для зміни обвинуваченій запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 331 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Продовжити ОСОБА_1 міру запобіжного заходу тримання під вартою до 09 червня 2018 року.

У клопотанні обвинуваченій ОСОБА_1 та адвокату ОСОБА_2

про зміну міри запобіжного заходу відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Шмадченко С.І.

Судді Губська Я.В.

ОСОБА_3