Рішення № 73293643, 10.04.2018, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/855/18

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

10 квітня 2018 року Київський районний суд м. Полтави в складі головуючого - судді Самсонової О.А., при секретарі - Горошко О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позовній заяві посилався на те, що між КБ «ПриватБанк» та відповідачем 04 січня 2013 року було укладено договір б/н. Відповідно до договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 1300,00 грн., а відповідач ОСОБА_1 взяв зобов'язання щодо повернення кредиту. Відповідач свої зобов'язання не виконав. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 23996,76 грн., з яких заборгованість по одержаному кредиту 162,80 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 18215,07 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4000 грн., а також штраф в розмірі 500 грн. (фіксована складова), штраф в розмірі 1118,89 грн. (процентна складова) та судові витрати.

Ухвалою судді від 26 лютого 2018 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Заперечення від позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Відповідач з клопотаннями про розгляд справи з повідомленням сторін до суду не звертався.

Надав суду відзив на позов, в якому посилався на відсутність доказів укладення з позивачем кредитного договору, доказів отримання від позивача грошових коштів, а також на пропуск позивачем строку позовної давності. Просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», відшкодувати за рахунок позивача понесені ним судові витрати.

Будь-яких клопотань сторони суду не подавали.

Дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 січня 2013 року між сторонами по справі укладено кредитний договір б/н.

Зазначена обставина підтверджується даними анкети-заяви ОСОБА_1 від 04 січня 2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов та правил надання банківських правил від 06 березня 2010 року (а.с.7, 8, 9-32).

Позивач в позовній заяві зазначив, що за умовами вказаного договору надав відповідачу кредит в сумі 1300,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00 % річних. Позичальник зобов'язувався забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом.

Відповідач факт одержання грошових коштів в кредит заперечує. Також посилається на відсутність доказів того, в якій сумі банком йому було встановлено кредитний ліміт та чи було встановлено взагалі.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Жодного доказу, з якого б вбачалось в якому розмірі позивачем відповідачу було встановлено кредитний ліміт на картку, сторонами до справи надано не було.

В той же час, як вбачається з даних розрахунку заборгованості за договором №б/н від 04 січня 2013 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1, відповідачем одержувались та частково поверталися кредитні кошти.

З 30 травня 2014 року розмір заборгованості відповідача за одержаним кредитом становить 162 грн. 80 коп. Не змінився розмір заборгованості і станом на 31 грудня 2017 року.

Заборгованість по процентам за користування кредитом позивач обраховує у розмірі 18215,07 грн. При цьому, як зазначено позивачем, вказана заборгованість обрахована за користування кредитними коштами у розмірі 162,80 грн., виходячи з процентної ставки, яка змінювалась наступним чином: з 05 вересня 2013 року - 30,00% річних, з 01 вересня 2014 року - 34,80% річних, з 01 квітня 2015 року - 43,20% річних (а.с.5-6).

Але надані позивачем розрахунки не відповідають зазначеним процентним ставкам.

Зокрема, як вбачається з даних розрахунку заборгованості ОСОБА_1, за період з 01 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року (62 дні) банком нараховано відповідачу відсотки за користування кредитним коштами в сумі 10,14 грн., що складає реальну відсоткову ставку 36,67% річних замість 30,00% річних, як це вказано банком.

За період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року (212 днів) банком нараховано відсотки у розмірі 195,16 грн., тобто за реальною відсотковою ставкою 206,39% річних замість заявлених 34,80%.

З 01 квітня 2015 року по 31 липня 2017 року (2 роки 122 дні) нараховано 12591,36 грн., тобто застосовано реальну відсоткову ставку 3313,38%, замість вказаних у розрахунку 43,20%.

При розрахунку відсотків за користування кредитом, виходячи з процентних ставок, зазначених у наданому банком розрахунку, відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 162,80 грн. становлять:

станом на 30 квітня 2014 року - 23,34 грн.,

за період з 01 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року - 8,30 грн.,

за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - 32,91 грн.,

за період з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2017 року - 164,17 грн.,

а всього за вказані періоди - 228,72 грн.

Вирішуючи питання про розрахунок заборгованості відповідача за процентами, що нарахована після закінчення строку дії картки, суд виходить з наступного.

Як вбачається з довідки, наданої суду позивачем, термін дії картки, виданої на ім'я ОСОБА_1 - до липня 2017 року.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 01 серпня 2017 року при розгляді цивільної справи № 6-2322цс16.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували узгодженість між сторонами, у встановленій законом формі, щодо розміру процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору.

Тому за період з 01 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року проценти необхідно розрахувати, виходячи з облікової ставки НБУ, яка була встановлена у вказаний період.

Вказані проценти суд обраховує у розмірі 10,63 грн.

Таким чином загальна сума процентів - 239,35 грн.

Вирішуючи питання про стягнення боргу за кредитом та відсотками з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Як вбачається з даних Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна» обов'язковий щомісячний платіж з 01 квітня 2014 року становить 5% від заборгованості, але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості (а.с.8).

Відповідно, борг в сумі 162,80 грн. та проценти у розмірі 33,48 грн. відповідач в повному обсязі мав погасити до 31 серпня 2014 року.

З 01 вересня 2014 року у позивача виникло право звернення з позовом до суду на всю суму заборгованості, відповідно, з цього часу розпочався перебіг трирічного строку позовної давності до вимог про стягнення боргу за кредитом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності позивачем.

Трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення боргу за кредитом закінчився 01 вересня 2017 року. Позивач же звернувся до суду з даним позовом 14 лютого 2018 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення боргу за кредитом необхідно відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Тому позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також за штрафами задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Позивачем одночасно нараховано відповідачу заборгованість за пенею та комісією у розмірі 4000 грн., а також штраф в розмірі 500 грн. (фіксована складова), штраф в розмірі 1118,89 грн. (процентна складова).

Тобто за порушення позичальником строків виконання зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача одночасно штраф і пеню, тобто за одне й те саме порушення застосувати подвійну відповідальність одного виду.

Однак, в силу ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові № 6-1374 цс17 від 11 жовтня 2017 року щодо одночасного стягнення штрафів фіксованої частини і процентної складової, суд вищої інстанції дійшов висновку, що така заборгованість є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Окрім цього, в розрахунку заборгованості за кредитом відсутнє розмежування пені та комісії, в зв'язку з чим не можливо визначити розмір пені, яку просить стягнути позивач та спосіб її нарахування, а також неможливо визначити розмір комісії, яку просить стягнути позивач.

Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач не надав деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині пені та комісії, тобто докази на підтвердження даної позовної вимоги в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження своїх судових витрат відповідач надав суду копію угоди №2 від 05 березня 2018 року з відміткою про виконання адвокатом доручення, та згідно якої розмір оплати за надані послуги становить 500 грн.

Тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 500 грн. на відшкодування понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д) до ОСОБА_1 (проживаючого: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 500 грн. на відшкодування понесених ним судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його підписання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий О.А.Самсонова

10.04.2018