Постанова № 73293410, 10.04.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 414/1712/17

Провадження № 22ц/782/105/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Дронської І.О., Коротенка Є.В.,

за участю секретаря Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі ведеоконференції в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 28 грудня 2017 року у складі судді Ковальова В.М. постановленого в м. Кремінна Луганської області,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, третя особа - ОСОБА_3,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування якої зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла її мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельних ділянок площею 0,9540 га та площею 1,7325 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Кремінської міської ради та належали на праві власності на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку.

18.12.2008 року ОСОБА_4, вчинено заповіт на користь ОСОБА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Кремінського нотаріального округу Недбайло Л.М.

В установлений законом строк позивачка звернулася до нотаріуса із завою про прийняття спадщини.

Ії батько ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_4 був пенсіонером, тому має право на обов'язкову 1/6 частку в спадщині.

При зверненні до нотаріуса із завою про видачу свідоцтва про право на спадщину, нотаріусом відмовлено у зв'язку з відсутністю оригіналів Державних актів на землю.

Посилаючись на зазначені обставини позивач просила визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 5/6 частин земельної ділянки площею 1,7325 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кремінської міської ради Кремінського району Луганської області та перебувала у приватній власності померлої на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 18 квітня 2003 року. Визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 5/6 частин земельної ділянки площею 0,9540 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кремінської міської ради Кремінського району Луганської області та перебувала у приватній власності померлої на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 18 квітня 2008 року.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 28 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 частин земельної ділянки площею 1,7325 га, розташованої на території Кремінської міської ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 18 квітня 2003 року на підставі розпорядження голови Кремінської райдержадміністрації від 15 серпня 2002 року № 1097.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 частин земельної ділянки площею 0,9540 га, розташованої на території Кремінської міської ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 18 квітня 2008 року на підставі розпорядження голови Кремінської райдержадміністрації від 09 червня 2005 року № 267.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взяті до уваги положення Сімейного кодексу України, які передбачали, що земельна ділянка яка була приватизована до 13 червня 2012 року є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а якщо приватизована після зазначеної дати, то є особистою приватною власністю того з подружжя хто оформив приватизацію.

Судом не враховано, що Акт на право власності на земельну ділянку площею 0,9540 га видано ОСОБА_4 18 серпня 2008 року, а Державний акт на право приватної власності на землю площею 1,7325 га, виданий 18 квітня 2003 року. Тому, враховуючи положення Сімейного кодексу, які діяли на час видачі Державних актів на право приватної власності на землю, земельні ділянки були набути у спільну власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2, і з урахуванням принципу рівності долей, кожному із подружжя належить по ? частині вказаних земельних ділянок.

Враховуючи наявність заповіту та право відповідача на обов'язкову частку у спадщині згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, позивачка має право (у разі доведення що саме на неї видано заповіт) право на 3/8 частини від обох земельних ділянок.

Також, посилається на те, що суд не звернув уваги на те, що до матеріалів справи не додано доказів втрати оригіналів державних актів на право власності на земельні ділянки. Позивачем пропущено строк позовної давності, який суд має застосовувати до вимог позивача, оскільки лист нотаріуса про неможливість видачі свідоцтва про на спадщину датовано 12.08.2013 року, а до суду позивачка звернулася в 2017 році.

26.03.2018 року позивач надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції цілком достеменно встановив, що спірні земельні ділянки були не приватизовані одним із подружжя, а саме ОСОБА_4, а отримані нею у спадок після смерті свого батька. Державні акти на землю, на які посилається відповідач, були видані на підставі розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації, оскільки спадщина на земельні ділянки ОСОБА_4 прийнята відповідно до сертифікатів.

При цьому зазначивши, що через невірно вказану відповідачем її адресу, вона своєчасно не отримала копію апеляційної скарги, тому відзив на апеляційну скаргу нею подано несвоєчасно. При цьому надавши квитанції про направлення відзиву учасникам справи.

Частиною 1 статті 360 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Проте не передбачено наслідків недотримання такого строку.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05 березня 2018 року розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи на 19 березня 2018 року.

15 березня на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з госпіталізацією 15 березня 2018 року позивача до КУ «Рубіжанська ЦМЛ» для проходження стаціонарного обстеження за направленням військкомату.

12 березня 2018 року до апеляційного суду від відповідача надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 19 березня 2018 року клопотання ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Автозаводському районному суду м. Кременчука Полтавської області забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю відповідача та розгляд даної справи призначено на 29 березня 2018 року.

29 березня 2018 року в судовому засіданні оголошено перерву у зв'язку з витребуванням доказів.

Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали, надавши пояснення аналогічні викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач, третя особа в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Представник третьої особи, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені обставини про те, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1) є донькою ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. За життя 18 грудня 2008 року ОСОБА_4 залишила заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_1.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді земельних ділянок площею 1,7325 га та 0,9540 га, переданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Кремінської міської ради, право власності на які набуте в порядку спадкування за законом.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу Карпенка І.В. від 12 серпня 2013 року позивачу повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю оригіналів Державних актів на земельні ділянки.

Відповідач ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_4 був пенсіонером та зареєстрований з нею за однією адресою, тому має право на обов'язкову частку в спадщині після смерті дружини. Його обов'язкова частка складає 1/6 частки, оскільки після смерті ОСОБА_4 у разі відсутності заповіту відповідач мав успадкувати 1/3 частку у зв'язку з наявністю трьох спадкоємців - ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачка є спадкоємицею за заповітом, яка у встановлений законом строк прийняла спадщину. Право позивача підлягає захисту в судовому порядку, оскільки існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини щодо спадкування, які регулюються Цивільним кодексом України.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 19 квітня 2012 року, серія НОМЕР_3 (а.с. 10).

Після її смерті відкрилася спадщина на земельні ділянки площею 0,9540 га та площею 1,7325 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Кремінської міської ради та належали на праві власності ОСОБА_4 на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку.

За життя 18 грудня 2008 року ОСОБА_4 склала заповіт, за умовами якого усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом буде мати право, заповідала ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Отже, за заповітом спадкоємцем призначено ОСОБА_1, яка є донькою ОСОБА_4.

01 лютого 2012 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_8, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції у Луганській області, серія НОМЕР_4 (а.с. 53). Прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_8.

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 року за адресою: м. Кремінна, вул. Автомобільна, буд. 6 були зареєстровані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11-12), що підтверджується копією домової книги.

31 серпня 1974 року ОСОБА_2 та ОСОБА_10 уклали шлюб, прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_2, що підтверджується записом акту про укладення шлюбу № 201 від 31 серпня 1974 року.

Отже, спадкоємцем померлої ОСОБА_4, який відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України, фактично прийняв спадщину, є її чоловік - ОСОБА_2, оскільки на час смерті спадкодавця був зареєстрований та постійно проживав разом із спадкодавцем, із заявою про відмову від спадщини не звертався. Дані обставини не заперечувалися сторонами.

24 квітня 2012 року до приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Карпенка І.В. звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

На підставі поданої ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини заведено спадкову справу № 22/2012 після смерті ОСОБА_4.

Протягом строку встановленого для прийняття спадщини ОСОБА_1 із заявою про відкликання заяви про прийняття спадщини не зверталася.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Оскільки ОСОБА_4 склала заповіт, за умовами якого заповідала все своє майно донці ОСОБА_1, то у даному випадку спадкування здійснюється за заповітом.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження на момент смерті ОСОБА_4 був непрацездатним, фактично прийняв спадщину, тому має право на обов'язкову частку в спадщині після смерті дружини. Дані обставини не заперечувалися позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, ОСОБА_1, донька спадкодавця є спадкоємцем за заповітом, а ОСОБА_2, чоловік померлої, є спадкоємцем першої черги за законом, який має право на обов'язкову частку в спадщині.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 право на спадкування мали: донька - ОСОБА_1,чоловік - ОСОБА_2, син - ОСОБА_3.

ОСОБА_3 у встановлений законом строк з часу відкриття спадщини не вчинив юридично значимих дій, направлених на прийняття ним спадщини, а саме не звертався із заявою про прийняття спадщини, та фактично спадщину також не прийняв, із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до суду не звертався.Дані обставини підтверджуються копіями документів спадкової справи № 22/2012 та не заперечувалися представником ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, ОСОБА_3 вважається таким, що спадщину не прийняв та спадкових прав не набув.

Визначаючи обов'язкову частку у спадщині суд першої інстанції виходив з того, що після смерті ОСОБА_4 відповідач у разі відсутності заповіту мав успадкувати 1/3 частку у зв'язку з наявністю трьох спадкоємців, а оскільки спадкодавець залишив заповіт, то половина частки, яка б належала відповідачу у разі спадкування за законом становить 1/6 частки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на визнання права власності на частину земельних ділянок в порядку спадкування за заповітом, оскільки відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину у встановлений законом строк звернувшись із заявою до приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу Луганської області.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховані положення ст. 76-83 Земельного кодексу України, земельні ділянки на які позивач просить визнати право власності в порядку спадкування за заповітом належали померлій на підставі розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації, а не на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, тому є спільною сумісною власністю подружжя, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 серпня 2000 року спадкоємцями майна ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, є в рівних частках кожен: дочка - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_12. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з сертифікату серії НОМЕР_5 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності сільськогосподарського підприємства «Діброва» м. Кремінна у розмірі 7,43 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям був визначений Указом Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95.

Згідно пункту 6 зазначеного Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації «Про безоплатну передачу в приватну власність земельних ділянок власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) земель КСП «Діброва» № 1097 від 15 серпня 2002 року затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) земель КСП «Діброва» (згідно додатків 1,2,3) безоплатно в приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Передано в натурі земельні ділянки власникам сертифікатів на земельну частку (пай) земель КСП «Діброва» та вирішено видати державні акти на право приватної власності на землю.

В списку власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) земель КСП «Діброва», що отримують земельну частку (пай) в натурі (ріллю) на території Кремінської міської ради Кремінського району Луганської області, який є додатком № 2 до розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 15.08.2002 року, під № 456 зазначена ОСОБА_4, сертифікат НОМЕР_5.

В списку власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) земель КСП «Діброва», що отримують в приватну спільну часткову власність сіножаті та пасовища в натурі на території Кремінської міської ради Кремінського району Луганської області, який є додатком № 3 до розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 15.08.2002 року, під № 456 зазначена ОСОБА_4, сертифікат НОМЕР_5.

Розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації № 267 від 09 червня 2005 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку власникам сертифікатів на право власності на земельну частку (пай) земель КСП «Діброва» Кремінського району Луганської області.

18 квітня 2003 року Кремінська районна державна адміністрація на підставі розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 15 серпня 2002 року № 1097, видала ОСОБА_4 Державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1, площею 1,7325 га, яка розташована на території Кремінської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18 квітня 2008 року Кремінська районна державна адміністрація на підставі розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 15 серпня 2002 року № 1097, видала ОСОБА_4 Державний акт про право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, площею 0,9542 га, яка розташована на території Кремінської міської ради Кремінського району Луганської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що земельні ділянки площею 1,7325 га та 0,9540 га, розташовані на території Кремінської міської ради та передані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва набуті ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Крім того, помилковим є посилання відповідача на те, що до 13 червня 2012 року законодавець відносив земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя (ч. 5 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Так, Законом України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року доповнено статтю 61 Сімейного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Закон набрав чинності з 08 лютого 2011 року. В законі не зазначено чи розповсюджується він на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Принцип незворотності дії нормативно-правових актів в часі закріплений в статті 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

З урахуванням вищезазначеного, положення ч. 5 статті 61 Сімейного кодексу України можуть застосовуватися щодо набуття вказаних у ньому об'єктів права спільної сумісної власності подружжям лише з 08 лютого 2011 року, оскільки закон України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» поширюється тільки на правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року частину п'яту статті 61 виключено. Закон набув чинності з 13 червня 2012 року.

Таким чином, редакція частини п'ятої статті 61 Сімейного кодексу України, якою житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації визнавалися об'єктом права спільної сумісної власності подружжя діяла з 08 лютого 2011 року по 12 червня 2012 року.

Отже, закон України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» не може застосовуватися до правовідносин сторін у цій справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що до матеріалів справи не надано доказів втрати оригіналів державних актів на право власності на земельні ділянки, на що суд першої інстанції не звернув уваги є необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. При цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в

нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка зверталася до приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу Луганської області Карпенко І.В., який листом від 12.08.2013 року «Про неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом без надання Державних актів на земельні ділянки» відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року у зв'язку з відсутністю у спадкоємця Державних актів на право власності на земельні ділянки. Рекомендовано спадкоємцю звернутися до Кремінського районного суду Луганської області.

У газеті Кремінщина № 65-66 міститься оголошення про те, що Державні акти на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 та НОМЕР_1 зареєстровані на ім'я ОСОБА_4 вважати недійсними.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що у позивачки існують перешкоди в оформленні права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом в нотаріальному порядку, тому право підлягає захисту в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги проте, що позивачем пропущено строк позовної давності не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року справа № 530/606/16-ц врахована правова позиція викладена Верховним Судом України у справі № 6-780цс15 від 30 вересня 2015 року, про те, оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Кремінського районного суду Луганської області від 04 вересня 2017 року відкрито провадження у зазначеній справі та призначено попереднє судове засідання на 11 вересня 2017 року, про час та місце проведення якого відповідач ОСОБА_2 повідомлений належним чином 09 вересня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 27).

08 вересня 2017 року відповідач звернувся із заявою про відкладення розгляду справи. Дана заява відповідача була задоволена, суд відклав попереднє судове засідання на 19 вересня 2017 року. Про дату час, та місце проведення попереднього судового засідання призначеного на 19 вересня 2017 року відповідач повідомлений належним чином 13 вересня 2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.34).

14 вересня 2017 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву, в яких відсутнє клопотання про застосування строку позовної давності.

В суді першої інстанції справа неодноразово призначалася до розгляду у судовому засіданні, а саме: на 26 вересня 2017 року, 06 листопада 2017 року, 23 листопада 2017 року, 08 грудня 2017 року, 14 грудня 2017 року, останній раз на 28 грудня 2017 року, коли судом було винесено оскаржуване рішення. При цьому в матеріалах справи наявні відомості про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав суду заперечення на позовну заяву, не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України. Отже судом дотримано принцип рівності та змагальності сторін.

Однак, на протязі усього часу розгляду справи в суді першої інстанції ні відповідач, ні третя особа без самостійних позовних вимог, якою надавалися письмові заперечення на позовну заяву, до суду із заявою про застосування строку позовної давності не зверталися. Однак, мали можливість звернутися до суду із таким клопотанням.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі про пропущення позивачкою строку позовної давності.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись, ст.ст. 367, 374, 375, 383,384 ЦПК України, Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 28 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 11 квітня 2018 року.

Головуючий В.А.Коновалова

Судді: І.О.Дронська

Є.В.Коротенко