Постанова № 73291508, 29.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/119/18 Головуючий у І інстанції Тиханський О. Б.Провадження № 22-ц/780/1428/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 58 29.03.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Лівінського С.В.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2018 року за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: прокуратура Київської області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, ОСОБА_3, Обухівський міжрайонний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, яку мотивувала наступним:

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2010 року було відмовлено у задоволенні позову міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про знесення самовільно збудованої споруди.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2010 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 02.03.2010 року скасоване, позов природоохоронного прокурора задоволено, зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знести самовільно збудовану споруду в с. Підгірці Обухівського району Київської області на земельних ділянках загальною площею 2,931 га.

07 травня 2013 року, на виконання вказаного судового рішення, стягувачеві було видано виконавчий лист № 2-187/10, а 09 лютого 2017 року відкрите виконавче провадження № 53374419. При цьому рішення суду було добровільно виконане боржниками ще у період 2009-2010 років, станом на грудень 2017 року у володінні заявника відсутнє самовільно збудоване нерухоме майно. Окрім того, з резолютивної частини рішення апеляційного суду неможливо встановити, яке саме нерухоме майно підлягає знесенню. За таких умов заявник вважала, що встановлений судом обов'язок є припиненим, на підставі чого просила визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, заявник подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, просила ухвалу суду скасувати і постановити нове судове рішення, яким її заяву задовольнити. Обґрунтувала скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки її доводам, а висновки суду є такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У відповідності до положень ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

З аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути встановлений судом факт помилкового видання виконавчого документа. Іншою підставою для цього може лише бути відсутність обов'язку боржника через його добровільне виконання, припинення, тощо.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Зважаючи на наведені норми, на доведення своїх посилань заявником мали б бути представлені до суду докази добровільного виконання боржниками або іншими особами встановленого судом обов'язку, однак цього зроблено не було. До суду не було представлено жодного належного та допустимого доказу з приводу того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3, як і будь-якою іншою особою, було фактично проведене знесення самовільно збудованої споруди на виконання рішення суду. Не було доведено й факту відсутності на спірній землі самочинно побудованої споруди. При цьому представлена заявником інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно не може вважатися належним доказом з цього приводу, оскільки засвідчує лише наявність зареєстрованого за позивачем права на певні об'єкти нерухомості за вказаною адресою, однак жодним чином не свідчить про те, що на вказаній земельній ділянці відсутній самочинно побудований об'єкт нерухомості. При цьому й сама заявник вказує, що не може стверджувати про відсутність такого самочинного об'єкта на усій земельній ділянці, щодо якої було ухвалене рішення суду, оскільки на даний час не має прав на всю цю ділянку. Доводи ж заявника щодо неналежності ідентифікації спірного об'єкта у рішенні Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2010 року не є тією обставиною, що обумовлює можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та можуть бути вирішені за іншою процесуальною процедурою (роз'яснення рішення, його оскарження, тощо).

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності передбачених законом підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 та вважає, що доводи апелянта не обґрунтовують наявності підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

С.В. Лівінський