Постанова № 73290289, 10.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1602/18 Справа № 198/532/17 Головуючий у 1 й інстанції - Гайдар І. О. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2017 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 1 грудня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з порушенням відповідачкою зобов'язання, станом на 31 липня 2017 року заборгованість становить 56 069,80 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 1 971,85 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 46 723,66 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4 228,11 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2 646,18 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 1 грудня 2010 року у розмірі 56 069,80 грн. та судові витрати в сумі 1 600,00 грн.

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 1 грудня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконує, внаслідок чого станом на 31 липня 2017 року відповідно до розрахунку виникла заборгованість у розмірі 56 069,80 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 1 971,85 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 46 723,66 грн., заборгованість за пенею та комісією - 4 228,11 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2 646,18 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сплив трирічний строк позовної давності до основної вимоги, у зв'язку з чим вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог, про застосування якої заявлено відповідачем шляхом подання відповідної заяви.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки, кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості мало відбуватися щомісячними платежами в строк до 25 числа кожного місяця.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року (справа № 6-103цс14), від 1 жовтня 2014 року (справа № 6-134цс14), від 12 листопада 2014 року (справа № 6-167цс14).

Нормою частини 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини 3 статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні подала заяву про застосування строку позовної давності, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Так, з розрахунку заборгованості, наданим позивачем, вбачається, що останні платежі за кредитним договором здійснено 25 жовтня 2014 року в сумі 9,60 грн., 8 листопада 2014 року - в сумі 154,80 грн. та 10 грудня 2014 року у розмірі 154,80 грн. Натомість, згідно з випискою про рух коштів по картрахунку ОСОБА_2 вказані суми зараховані Банком на картрахунок, за яким рахується кредитна заборгованість позичальниці, шляхом автоматичного переводу банком коштів з іншого картрахунку. При цьому, із зазначеної виписки виходить, що останній платіж боржниця особисто здійснила 10 червня 2013 року в сумі 50,00 грн. шляхом поповнення карткового рахунку у відділенні банку (а.с.75, 77), а так як умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Разом з тим, вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено боржником або уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так, платежі за кредитним договором від 25 жовтня 2014 року в сумі 9,60 грн., від 08 листопада 2014 року - в сумі 154,80 грн. та від 10 грудня 2014 року у розмірі 154,80 грн. здійснено шляхом автоматичного переводу банком коштів з іншого рахунку відповідачки. Проте, вказані платежі не можна вважати діями, що свідчать про визнання ОСОБА_2 свого боргу, оскільки примусове списання грошових кошті з іншого рахунку відкритого на ім'я боржника у цьому ж банку виключає добровільність погашення існуючої заборгованості. Будь-яких інших доказів щодо визнання відповідачкою боргу та переривання строку позовної давності матеріали справи не містять.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16.

У зв'язку з наведеним, визначаючи початок перебігу строку позовної давності, суд правильно взяв до уваги останній платіж від 10 червня 2013 року, який відповідачка здійснила особисто.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2017 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосувати до спірних правовідносин загальний трирічний строк позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог статті 267 ЦК України є правою підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково застосував позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки вони суперечать встановленим судом обставинам справи, не ґрунтуються на законі та спростовуються викладеними висновками суду.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що з відповідачки підлягає стягненню заборгованість у розмірі загальної суми щомісячних платежів, нарахованих банком за останні три роки до дня звернення до суду, спростовуються правовим висновком Верховного суду України, викладеним в постанові від 14 грудня 2016 року у справі за № 6-2462цс16, з якого вбачається, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст. 147, п.3 розділом XII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2018 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

Т.П. Красвітна