Постанова № 73288666, 10.04.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/3681/17

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

10 квітня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року (ухвалене 13 лютого 2018 року, повний текст якого виготовлено 14 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, викладене у листі від 04.12.2017 за № С-31289/0-15920/6-17, яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Мокіївської сільської ради (Ленковецька сільська територіальна громада) Шепетівського району Хмельницької області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Мокіївської сільської ради (Ленковецька сільська територіальна громада) Шепетівського району Хмельницької області.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наказом №190 від 20.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області затверджено перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації у IV-му кварталі 2017 року на території Хмельницької області, до яких не включені земельні ділянки Шепетівського району Хмельницької області.

Відповідно до відомостей з Публічної кадастрової карти України, Головним управлінням 23 грудня 2016 року було надано іншій особі наказ про дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, яку мала намір отримати у власність позивач.

Крім того, відповідач не погодився із висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Мокіївської сільської ради (Ленковецька сільська територіальна громада) Шепетівського району Хмельницької області. На переконання відповідача задоволення вказаної вимоги свідчить про прийняття судом рішення з питань, віднесених до виключної компетенції суб'єкта владних повноважень, що порушує закріплений в Конституції України принцип розподілу державної влади.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та зазначив, що відповідач відмовив у наданні йому вказаного дозволу без належних підстав. При цьому, не надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою з мотивів невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам нормативно-правових актів є хибним і суперечить вимогам Конституції України та ст. 3, ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Позивач зазначає, що земельна ділянка про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою якої вона неодноразово зверталась до відповідача не має кадастрового номеру та є вільною, а посилання відповідача на наказ №190 від 20.09.2017 в якості відмови суперечить Конституції України.

В спростування твердження відповідача про втручання суду першої інстанції до дискреційних повноважень відповідача, позивач вказала, що суд повинен забезпечити ефективний засіб правового захисту для поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявами від 23.03.2017, від 13.06.2017 і від 27.11.2017 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га, з метою подальшої безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Мокіївської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Листом від 04.12.2017 за № С-31289/0-15920/6-17 відповідачем було повідомлено, що наказом №190 від 20.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області затверджено перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації у IV-му кварталі 2017 року на території Хмельницької області в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, який оприлюднено на офіційному веб-сайті Головного управління. Земельна ділянка, яку ОСОБА_2 бажає отримати у власність, не входить у перелік земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у ІV кварталі 2017 року на території Хмельницької області. Таким чином, місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно-правових актів (пункт 7 статті 118 Кодексу). Запропоновано позивачу постійно ознайомлюватись з інформацією щодо земельних ділянок, які пропонується передавати в межах норм безоплатної приватизації у власність на офіційному веб-сайті, та в разі включення бажаної земельної ділянки до вищезгаданого переліку, повторно звернутися до Головного управління з відповідною заявою.

Позивач не погодилася із вказаною відмовою та звернулася до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що відповідач з непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а для забезпечення ефективного відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача надати позивачу зазначений дозвіл.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Згідно ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У відповідності з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно із положеннями частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою вказаної статті ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наказом від 15.10.2014 року № 328 "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014", введено, зокрема, в дію рішення колегії Держземагентства України № 2/1 "Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", п.2 якого передбачено, начальникам головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15 жовтня 2014 року, забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.

Згідно п.2.1, 2.3, 2.4 вказаного рішення, під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилати органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. У разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання. У разі, якщо у десятиденний строк відповідний орган місцевого самоврядування письмово або за замовчанням погодив (не надав мотивованих заперечень) надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності або надав заперечення, які суперечать вимогам чинного законодавства, забезпечувати у встановленому порядку розгляд клопотань заявників з урахуванням зазначених обставин.

Отже, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Обов'язок щодо отримання позиції органу місцевого самоврядування щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою покладений на відповідача, і час отримання такої позиції обмежений 10-денним строком.

Встановлено, що до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач подала всі документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.

Підставою для відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, слугував висновок відповідача про те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, не входить у перелік земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у ІV кварталі 2017 року. Наказом №190 від 20.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області затверджено перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації у IV-му кварталі 2017 року на території Хмельницької області, до яких не включені земельні ділянки Шепетівського району Хмельницької області.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в Постанові від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу, зокрема постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Колегія суддів зауважує, що вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства визначений статтею 118 ЗК України, тому підстави для такої відмови, визначені наказом №190 від 20.09.2017, можуть бути застосовані виключно у відповідності до норм ЗК України як правового акту, який має вищу юридичну силу. При цьому норми ЗК України надають право особі, у разі дотримання відповідних умов, отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність вільної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, без вказівки на те, що отримання такого дозволу може мати місце в певний момент часу для певної земельної ділянки.

Як обґрунтовано вказує суд першої інстанції, зазначення відповідачем у листі-відмові про перелік земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, які можуть бути передані у власність громадянам, свідчить про відображення на офіційному веб-сайті інформації про наявність окремих вільних земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам, проте такий наказ та перелік не можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо інших вільних земельних ділянок.

Щодо доводів відповідача про те, що відповідно до відомостей з Публічної кадастрової карти України 23 грудня 2016 року було надано іншій особі дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, яку мала намір отримати у власність позивач, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження вказаних доводів відповідач посилається на дані Публічної кадастрової карти України (а.с. 16, 46), згідно яких земельна ділянка на яку претендує позивач накладається на земельні ділянки щодо яких уже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою

На виконання ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.02.2018 відповідачем надані документи про особу, якій надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на ділянку, на яку претендує позивач, а також накази про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо земельних ділянок № НОМЕР_1.

Проаналізувавши в сукупності надані відповідачем документи, а також дані Публічної кадастрової карти України колегія суддів вважає, що земельна ділянка на яку претендує позивач на даний час є вільною.

Так, Публічна кадастрова карта України із застосуванням шарів "Кадастровий поділ" та "Розпорядження с/г землями" містить інформацію про наміри певних осіб отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельні ділянки ділянку, які накладаються на земельну ділянку, на яку претендує позивач.

Водночас, згідно наданих відповідачем документів, наміри вказаних осіб були реалізовані шляхом видання відповідачем наказів про надання дозволів на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки № НОМЕР_1.

При цьому, згідно Публічної кадастрової карти України вказані земельні ділянки не накладаються на земельну ділянку, на яку претендує позивач. Під час звернення до відповідача позивачем було зазначене бажане місце її розташування з урахуванням земельних ділянок, яким були присвоєні вищевказані кадастрові номери.

Тому, є необґрунтованими доводи відповідача про те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, яку мала намір отримати у власність позивач, було надано іншій особі.

З урахування наведеного колегія суддів переконана, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В обґрунтування неможливості зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області видати позивачу вказаний дозвіл відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13, згідно якої суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Однак, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на протиправність відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а також те, що відповідач неодноразово відмовляв позивачу у наданні вказаного дозволу за аналогічних підстав, суд вважає, що у разі повторного розгляду клопотання позивача не виключено прийняття протиправного рішення суб'єктом владних повноважень, що може призвести до необхідності повторного звернення до суду. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача видати зазначений дозвіл.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 квітня 2018 року.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.