Постанова № 73286514, 10.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/12156/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Українець В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_3 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»; зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові; відмовлено в задоволенні позову в частині вимог до Дніпропетровського обласного військового комісаріату та Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Міністерства оборони України, звернувся до суду з апеляційною скаргою у якій, посилаючись на здійснені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва або прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції під час винесення ухвали про відкриття провадження по справі порушено вимоги щодо предметної підсудності даної справи. Крім того, на переконання відповідача, позивачем не надано відомостей про те, що поранення, яке стало причиною інвалідності, не пов'язане з вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу та був звільнений з військової служби.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААГ № 035017 від 20 квітня 2015 року позивачу за наслідками встановлено ІІІ групу інвалідності з 07 квітня 2015 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 237 від 30 січня 2014 року) захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_3 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У зв'язку з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до відповідачів та подав усі необхідні документи для призначення та виплати спірної виплати.

Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 27 березня 2017 року № 11\Л-2881 повідомила позивача про те, що причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено Центральною військово-лікарняною комісією Міністерства оборони України, відповідно й обов'язок з розгляду питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги має саме Міністерство оборони України.

Міністерство оборони України листом від 19 червня 2017 року № 248/3/6/2114 повідомило позивача про те, що надіслані документи підтверджують проходження позивачем військової строкової служби та звільнення з Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР. Оскільки Міністерство оборони України не є правонаступником Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР, то підстав для виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в прикордонних військах, немає.

Вважаючи зазначені дії та рішення відповідачів протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, зазначивши, що обов'язок стосовно прийняття рішення про здійснення даної допомоги покладений на Міністерство оборони України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції Закону від 04 липня 2012 року № 5040-VI; редакція чинна з 01 січня 2014 року) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 16 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Такого правового висновку у справах з аналогічних правовідносин дійшов Верховний Суд України (постанови від 18 листопада 2014 року справа № 21-446а14; від 21 квітня 2015 року справа №21-135а15).

Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 975.

Відповідно до п. 3 Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Враховуючи, що право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІІ групу інвалідності - 07 квітня 2015 року.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІІ групи.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

У витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв зазначено, що порання, контузія, захворювання, пов'язане з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Крім того, відповідно до довідки Саксаганського районного військового комісаріату від 14 березня 2014 року № СЗ/87 вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно проходив службу в Збройних Силах з 23 квітня 1985 року по 05 червня 1987 року, в тому числі з 07 листопада 1986 року по 04 червня 1987 року в складі військової частини 2072 приймав участь в бойових діях в республіці Афганістан.

Частиною 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачаться, що позивач звертався з відповідним пакетом документів до Міністерства оборони України, однак, останнє повідомило позивача, що надіслані документи підтверджують проходження позивачем військової строкової служби та звільнення з Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР. Оскільки Міністерство оборони України не є правонаступником Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР, то підстав для виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в прикордонних військах, немає.

Тобто, заява позивача, разом з доданими до неї документами по суті Міністерством оборони України не розглянута та відповідне рішення стосовно призначення або відмови у такому призначенні відповідачем не прийнято.

Колегією суддів критично розцінюються посилання Міністерства оборони України (апелянта) на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що позивач проходив військову службу та був військовослужбовцем Збройних Сил України, оскільки вони спростовуються наступним.

В силу пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівнення соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Така правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2015 року № К/800/40725/15.

Також, з письмових пояснень Адміністрації Державної прикордонної служби України, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що на цей час жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

З огляду на вищезазначені обставини справи та вказані правові норми, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову в частині позовних вимог до Міністерства оборони України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо порушення правил предметної підсудності даного спору, виходячи з наступного.

Одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена ч. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та про зобов'язання виплати якої ставить питання ОСОБА_3 в позовній заяві, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому КАС України.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21 жовтня 2015 року по справі № 813/8236/14.

Стосовно доводів апелянта про те, що позивачем порушено порядок звернення до Міністерства оборони України та не надано всіх необхідних для призначення одноразової грошової допомоги документів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи встановлено, що Міністерством оборони України не було прийнято рішення, передбаченого Порядком № 975 щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги позивачу або відмову у її призначенні, а документи позивача повернуті у зв'язку з тим, що на переконання Міністерства оборони України, останнє не є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР, у зв'язку з чим не здійснює призначення одноразової грошової допомоги особам, які там проходили службу.

Інших підстав для відмови у розгляді заяви позивача зазначений лист не містить.

Відповідно, в межах спірних правовідносин, відповідачем, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не виконано його обов'язку з доказування правомірності своїх дій.

Водночас згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 10 квітня 2018 року.