Постанова № 73286295, 10.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 361/7704/17 Суддя (судді) першої інстанції: Сердинський В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України Київської області на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2017 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач 2), у якому просила: визнати протиправними дії відповідача - 1 щодо відмови їй провести розрахунок розміру грошового забезпечення, оформити всі необхідні документи та подати їх до відповідача 2 для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 02.04.1994 року), зобов'язати відповідача 1 провести їй розрахунок розміру грошового забезпечення, оформити всі необхідні документи та подати їх до відповідача 2 для призначення наведеної пільгової пенсії; зобов'язати відповідача 2 призначити та виплачувати їй цю пенсію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» № 900 від 23 грудня 2015 року, постанов Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» і № 947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268».

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії відповідачів щодо відмови у оформленні необхідних документів та призначення їй пенсії є протиправними, та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2017 року позов задоволено.

Рішення суду умотивовано тим, що правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року) поширюються не тільки на працівників ОВС, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посадах в структурі МВС у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обгрунтвання вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що Головне управління не має правових підстав для призначення пенсії позивачу без дотримання передбаченої законом процедури та без достатніх підстав для призначення пенсії за вислугу років.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження з 04 квітня 2018 року.

03 березня 2018 року на адресу суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Дослідивши вказане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки згідно із п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. У даній справі достатньо доказів для її вирішення в письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що 13.12.2017 р. позивач звернулася до голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області із заявою про підготовку розрахунку розміру грошового забезпечення, оформлення усіх необхідних документи та подання їх до Головного Управління Пенсійного фонду України в Київській області для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 02.04.1994 року).

Відповідачем 1 було відмовлено позивачу у такому оформленні з посиланням на зміни в пенсійному законодавстві для колишніх працівників міліції.

13.12.2017 р. позивач звернулася до відповідача 2 із заявою та відповідним пакетом документів про призначення їй пенсії за вислугою років. Однак, в призначенні пенсії було відмовлено, посилаючись на порушення порядку подання документів, а також відсутність у позивача права на призначення такої пенсії.

Уважаючи такі відмови протиправними, позивач звернулася з даним позовом у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Судом установлено, що з 03 квітня 1995 року позивача відповідно до наказу від 04.04.1995 року № 31о/с прийнято на посаду старшого інспектора віз і реєстрацій відділення паспортної, реєстраційної роботи Броварського МВ.

Згідно із наказом № 1098о/с від 21.12.2012 року та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) позивача звільнено зі служби з 02.01.2013р.

Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 20 років 01 місяць 24 дні, що підтверджується розрахунком вислуги років та не спростовується відповідачами.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України, закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України, закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Так, згідно із ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року, чинній на час призначення позивача на посаду) мають право на пенсію за вислугою строків служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.

Разом із тим, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 07 липня 2011 року, чинній на даний час) пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше.

Тобто, ст. 12 цього Закону після 07 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає їй право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у редакції від 02.04.1994 року з 20 до 21 року, що звужує права позивача у розумінні Конституції України.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року) та відмова у призначенні такої порушує її конституційне право на соціальний захист.

При цьому, колегія суддів ураховує, що відповідно до пункту 1 постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших осіб» від 30 січня 2007 року №3-1 (далі постанова 3-1) заяви про призначення пенсії та вислугу років, особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом № 2262, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України. Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України. Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 3-1 уповноважений структурний підрозділ оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Відповідно до пункту 12 Постанови 3-1 уповноважений структурний підрозділ формує вищезазначену заяву та подання про призначення пенсії відповідно до Додатків 1, 2 до пункту 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Також, постановою Кабінету Міністрів України «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» від 2 листопада 2006 p. N 1522 було визначено, що органам Пенсійного фонду України було передано функції з призначення і виплати пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, судова колегія ураховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України Київської області залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддя О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 10 квітня 2018 року.)