Постанова № 73286230, 03.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12395/16 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В., Качур І.А., Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

представника відповідача Тараненка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Національної поліції України, Голови Національної поліції України Деканоідзе Хатії, Центральної атестаційної комісії Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України (відповідач-1), Голови Національної поліції України Деканоідзе Хатії (відповідач-2), Центральної атестаційної комісії Національної поліції України (відповідач-3) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2017 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення (висновок) Центральної атестаційної комісії Національної поліції України щодо невідповідності ОСОБА_5 займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність, яке оформлене протоколом від 02.02.2016 ОП№15.00002468.0006418.

Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України №501 о/с від 13.07.2016, в частині звільнення ОСОБА_5, зі служби в поліції.

Поновлено ОСОБА_5 на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління захисту економіки у місті Києві з 16 липня 2016 року.

Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_5 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 118 058,60 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на службі в поліції на посаді, та в частині стягнення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь позивача суму грошового забезпечення за один місяць.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Позивач та представники відповідача-2 та відповідача-3 до судового засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Національної поліції України №180 о/с від 11.11.2015 "По особовому складу Департаменту захисту економіки" позивача призначено як такого, що прибув з МВС України, з присвоєнням спеціального звання "підполковник поліції", старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах.

Наказом Національної поліції України №501 о/с від 13.07.2016 позивача звільнено зі служби в поліції згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" через службову невідповідність.

Підставою для видачі вказаного наказу став атестаційний лист ОСОБА_5 від 01.12.2015.

Не погоджуючись з висновком Центральної атестаційної комісії Національної поліції України щодо службової невідповідності та наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що відповідно до норм розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" не передбачено процедури переатестування колишніх працівників міліції на визначення щодо відповідності посади, як під час прийняття, так і після прийняття під час подальшого проходження служби в поліції, а відтак оскільки переатестація позивача була проведена всупереч вимог закону, то правомірність прийняття оскаржуваного рішення про звільнення позивача зі служби з органів поліції не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком, з огляду на таке.

Приписами ч. 1 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію" атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Аналогічні норми в частині підстав для атестування містить також Інструкція порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465 (Інструкція), зокрема її пункт 3 розділу І.

Відповідно до частини третьої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Частина четверта статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає, що рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Відтак, прийняття рішення про проведення атестації відносно конкретного поліцейського та проведення атестації може мати місце у передбачених законом випадках, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Водночас, такі підстави для проведення атестації, як для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, є наслідком виявлення ознак невідповідності поліцейського займаній посаді, зокрема: в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби; метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 11 березня 2014 року у справі №21-13а14.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу IV Інструкції організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.

Таким чином, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію".

Між тим, наказом Національної поліції України від 20.11.2015 № 210 о/с, відповідно до Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1465 від 17.11.2015, з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначення на вищу посаду, переміщення на нижчу, звільнення із служби в поліції через службову невідповідність в Національній поліції України було призначено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК).

Наказом Національної поліції України від 23.11.2015 року №102 "Про організацію заходів з тестування особового складу Національної поліції України" наказано керівникам структурних підрозділів Національної поліції України забезпечити реєстрацію всіх без винятку осіб, які виявили бажання пройти атестування, у єдиній централізованій телекомунікаційній системі (ЄЦВТМ) та проінформувати особовий склад про те, що особи, які не зареєстровані в ЄЦВТМ, не будуть допущені до участі в атестуванні та не зможуть продовжити службу в поліції.

Наказом Національної поліції України від 26.11.2015 №116 "Про проведення атестування поліцейського апарату Національної поліції України" наказано, зокрема керівникам структурних підрозділів Національної поліції України апарату Національної поліції України: 1) скласти списки поліцейських, які підлягають атестуванню; 2) скласти атестаційні листи на поліцейських; 3) підготувати для надання на засідання атестаційної комісії додаткові матеріали щодо проходження служби поліцейськими; 4) довести до поліцейських інформацію про час і місце проведення атестаційної комісії та забезпечити їх прибуття в разі необхідності.

В той же час, матеріали справи не містять жодних наказів якими, на виконання підпункту 2 пункту 1 розділу IV Інструкції, затверджено списки поліцейських, які підлягають атестуванню, до яких включено позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в атестаційному листі позивача від 01.12.2015, не вказано жодних підстав проведення його атестації, які визначені ч. 2 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію".

Доводи відповідача-1 щодо підстави проведення атестації позивача та інших працівників поліції зводяться до необхідності оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей та рівня підготовленості, що не передбачено ч. 2 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію", а відтак суперечать положенням нормативно-правових актів.

З огляду на вказане, суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідачі не довели, що позивач підлягав атестації та, відповідно, включенню до списку поліцейських, які підлягають атестації, оскільки суб'єктами владних повноважень не було наведено підстав для проведення атестації ОСОБА_5, що передбачені ч. 2 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію", та не надано відповідних доказів, які б підтверджували, що позивач мав бути призначений на вищу посаду без проведення конкурсу, або щодо нього виявлено ознаки службової невідповідності, наприклад, за станом здоров'я чи у зв'язку із не виконанням службових обов'язків.

Стосовно позиції апелянта щодо правомірності призначення та проведення атестування позивача, колегія суддів вказує на таке.

З протоколу засідання Центральної атестаційної комісії №1 Апарат НП ОП№15.00002468.0006418 від 02.02.2016 вбачається, атестаційною комісією під час проведення атестування було досліджено атестаційний лист та інші матеріали, які було зібрано на особу, яка проходить атестування, а саме: декларація про доходи; послужний список (Форма 1); інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України "Про очищення влади"; інформацію з відкритих джерел.

Членами атестаційної комісії особі, яка проходить атестування, були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше.

За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення прийнято рішення, що ОСОБА_5 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню із служби в поліції через службову невідповідність (3 голоси - "за").

На підставі атестаційного листа ОСОБА_5 від 01.12.2015р. відповідачем-1 видано наказ №501 о/с від 13.07.2016р., яким позивача, який обіймав посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління захисту економіки у місті Києві, звільнено зі служби в поліції згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" через службову невідповідність.

Відповідно до протоколу ОП№15.00002468.0006418 від 02.02.2016 року, що був складений Центральною атестаційною комісією №1 Апарат НП, нею досліджувалися атестаційний лист, матеріали згідно зазначеного переліку.

Проте, даний протокол не містить в собі відомостей щодо виявлених недоліків в поданих на атестацію документах, а також використаної інформації з відкритих джерел, що не спростовано апелянтом у встановленому порядку.

Крім того, з документів, які були подані на розгляд Центральній атестаційній комісії №1 Апарат НП не було встановлено достовірних відомостей, які б свідчили про неналежне виконання позивачем свої службових обов'язків в органах національної поліції (а до цього - в органах внутрішніх справ), вказували на його службову невідповідність, підстав для застосування до нього обмежень, передбачених Законом України "Про очищення влади" та необхідність звільнення з органів національної поліції.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі. Зазначений підхід можливо застосувати також і при проходженні публічної служби, оскільки права працівника не звужені відповідними спеціальними законами.

А отже, недостатність кваліфікації має підтверджуватися фактичними доказами неможливості працівника виконувати свої службові обов'язки за посадою.

Крім того, вірно вказано судом першої інстанції, що маючи позитивний висновок прямого керівника позивача щодо відповідності його займані посаді, атестаційна комісія дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді і необхідність його звільнення зі служби. Водночас, відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення у формі найсуворішого дисциплінарного заходу впливу, не запропонував позивачу іншу роботу та порушивши право позивача на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено, що вищевказаний висновок Центральної атестаційної комісії №1 Апарат НП, відображений в протоколі ОП№15.00002468.0006418 від 02.02.2016 року суперечить атестаційним матеріалам позивача, а прийняте рішення про звільнення із служби в поліції через службову невідповідність є необґрунтованим та таким, що правомірно визнано протиправним та скасовано.

З огляду на те, що метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, в контексті норм Закону України "Про Національну поліцію" та Інструкції звільнення через службову невідповідність може бути застосоване як вид дисциплінарного стягнення, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2014 року у справі №21-13а14.

Отже, звільнення позивача через службову невідповідність за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" відбулось незаконно, а наказ НП України №501 о/с від 13.07.2016 року, в частині, що стосується ОСОБА_5 є протиправним та правомірно скасовано судом першої інстанції, з відповідним поновленням позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління захисту економіки у місті Києві з 16.07.2016.

Посилання апелянта на те, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача було прийнято на виконання п. 28 Розділу ІV Інструкції про проведення атестування поліцейських № 1465, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, відповідно до норм розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», не передбачено процедури переатестування колишніх працівників міліції на визначення щодо відповідності посади, як під час прийняття, так і після прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Керівник поліції, відповідно до ст. 22 Закону України «Про Національну поліцію», як посадова особа органу державної влади повинен приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлені законодавством, таке рішення повинно бути обґрунтованим, тобто з урахуванням всіх обставин (доказів), що мають значення для прийняття рішення.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003р., вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таким чином, правомірність прийняття оскаржуваного рішення про звільнення позивача зі служби з органів поліції не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, а відтак, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на вказані вимоги закону та враховуючи неправомірність звільнення позивача зі служби в поліції, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта стосовно безпідставності стягнення коштів з Національної поліції, оскільки позивач проходив службу в штаті Департаменту захисту економіки Національної поліції України, а тому вказані кошти мають стягуватись з зазначеного Департаменту, оскільки оскаржуваним рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2017 стягнуто саме з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_5 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що враховуючи зазначені положення закону та з'ясовані обставини справи, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2017 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 10.04.2018)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко