Постанова № 73286224, 04.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14455/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника відповідача: Наїдка Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно - правового контролю України» до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про визнання бездіяльності протиправною, за апеляційними скаргами Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно - правового контролю України» та Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно - правового контролю України» звернулася у суд із позовом до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини», у якому просила: визнати бездіяльність відповідача, що полягає у відмові в задоволенні її запиту на інформацію та у не наданні запитаної інформації на запит позивача протиправною; стягнути з відповідача компенсацію витрат на правовому допомогу та на оплату судового збору.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підстави для відмови у задоволенні запиту на інформацію, передбачені ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», в даному випадку відсутні. ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини», не будучи суб'єктом владних повноважень, є розпорядником публічної інформації згідно п. 3 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону, і на нього поширюється обов'язок з надання відповідної інформації за запитами. Інформація, про надання якої скеровано запит, становить суспільний інтерес, оскільки стосується забезпечення конституційного права на освіту.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» та у ненаданні запитаної інформації на запит на інформацію. Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на користь позивача 1600 грн. судового збору. У стягненні з відповідача компенсації витрат на правовому допомогу відмовлено.

Рішення суду умотивовано тим, що відповідач, будучи розпорядником публічної інформації, щодо якої зроблено запит, свої обов'язки згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI не виконав, відповідну інформацію не надав, про що свідчить лист від 03.05.17 р. №173.

Відмовляючи позивачу у стягненні компенсації витрат на правовому допомогу, місцевий суд виходив із того, що чинний станом на час розгляду справи КАС України відносить до судових витрат лише витрати на правничу допомогу адвоката, тоді як позивачем заявлене клопотання про відшкодування витрат на підставі договору про надання юридичних послуг від 25.05.17 р. з фахівцем у галузі права ОСОБА_3, що станом на час розгляду справи до витрат на правничу допомогу не відносяться.

Не погоджуючись із рішенням суду щодо задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду повністю та закрити провадження у справі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що сам факт надання освітніх послуг не відносить відповідача до категорії розпорядників публічної інформації, оскільки перебуваючи у статусі приватного закладу освіти та надаючи освітні послуги, він не здійснює делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень та не наділений жодними правами та обов'язками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Також, позивачем не доведено, що запитувана інформація становить суспільний інтерес. Окрім того, скаржник зазначає, що дана справа не може розглядатися у порядку адміністративного судочинства, адже даний спір не є публічно - правовим згідно ст. 19 КАС України.

Також, не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови у стягненні з відповідача компенсації витрат на правовому допомогу, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду у цій частині та ухвалите нове рішення, а саме: стягнути з відповідача компенсацію витрат на правову допомогу, які з вини відповідача поніс позивач, у зв'язку із підготовкою позовної заяви відповідно до договору про надання юридичних послуг від 25 травня 2017 року у розмірі 2300 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених витрат на правову допомогу, тому у суду першої інстанції були всі підстави задовольнити вимогу позивача щодо компенсації таких за рахунок відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення, а постанова суду - скасуванню в частині, з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що 11.04.17 р. Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» звернулася до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» із запитом на інформацію №125/2-17, у якому відповідно до ст. 34 Конституції України, п.1 ч.1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 4 ст. 13, п. 6 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст.19, ч. 1 ст. 20, ч. 4 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст.ст. 2, 4, 5, 7, 20, 29 Закону України «Про інформацію» просила надати належним чином завірені копії документів: статут ВНЗ, свідоцтво про реєстрацію ВНЗ, ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них, сертифікат про акредитацію освітньої програми ВНЗ, витяг (відомості) про ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, структуру ВНЗ, перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ з вказанням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників, правила прийому до ВНЗ в 2017 році, положення про приймальну комісію ВНЗ на 2017 рік, наказ про затвердження складу приймальної комісії на 2017 рік, перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами, плани роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Листом від 03.05.17 р. №173 Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародна академія екології та медицини» надав відповідь на запит, у якій зазначив, що він не є суб'єктом владних повноважень, а освітні послуги надаються ним як суб'єктом приватного права відповідно до положень чинного законодавства, а тому заклад не виконує повноважень, що були делеговані йому суб'єктом владних повноважень. Отже, вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» та з отриманого запиту не убачається за можливе встановити про який саме предмет суспільного інтересу йде мова та причини його виникнення.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у задоволенні запиту протиправною, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянтів, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Відповідно до статті 5 цього Закону доступ до публічної інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Отже, виходячи з наведеної норми, запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 19 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

За загальним правилом публічна інформація є відкритою, водночас положеннями статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, встановлено види інформації до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша), та сукупність вимог, вимог дотримання яких є обов'язковим для обмеження доступу до таких видів інформації (частина друга).

Згідно статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пунктом 3 частини 1 статті 13 цього Закону встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, у тому числі, особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Згідно статтей 20, 22 Закону України Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Відповідно до ч. 3 статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 21 вказаного Закону для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Закон України «Про вищу освіту» встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

За змістом положень частини 2 статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Оцінюючи запитувану позивачем інформацію на предмет наявності суспільного інтересу, зважаючи на те, що інформація, яку просив надати позивач стосується надання вищим навчальним закладом освітніх послуг, то, з огляду на її характер, така інформація є суспільно необхідною (становить суспільний інтерес) й не може бути обмежена у доступі та, відповідно, надається у відповідь на запит.

При цьому, колегія суддів також ураховує, що відповідач виконує делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень у сфері надання освітніх послуг, а тому є розпорядником публічної інформації стосовно інформації, пов'язаної з виконанням покладених на нього обов'язків.

Ураховуючи вищевикладене, а також те, що підстави, відповідно до яких відповідач відмовив позивачу в задоволенні його запиту на інформацію, не передбачені частиною 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, відмовляючи позивачу у задоволенні запиту на інформацію, діяв з порушенням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», в свою чергу його доводи про те, що положення вказаного закону на нього не поширюються, є помилковими.

Окрім того, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Ураховуючи, що відповідач є розпорядником інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» і згідно вимог чинного законодавства даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, доводи апелянта про необхідність закриття провадження у справі, оскільки остання не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Відтак, апеляційна скарга Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» задоволенню не підлягає.

Щодо вимог апеляційної скарги Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно - правового контролю України» та висновків місцевого суду про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України (в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-2 ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено, що розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами підлягає саме правнича допомога адвоката, а не правова допомога фахівця у галузі права.

Однак, на момент надання позивачу правової допомоги за вказаним договором та подання позивачем позовної заяви діяла інша редакція КАС України, яка передбачала віднесення до витрат, пов'язаних з розглядом справи - витрати на правову допомогу, до яких віднесені витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, що могли бути присуджені за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження понесених витрат у зв'язку з поданням даного адміністративного позову позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 25 травня 2017 року, акт передачі - прийому наданих правових послуг, правової допомоги відповідно до вказаного договору від 01.11.2017 року, платіжне доручення №64 від 03.11.2017 року на суму 2300 грн., виписку банку про операції.

Так, відповідно до договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) виконавець зобов'язаний надати замовнику визначені цим договором юридичні послуги щодо усного та письмового консультування, підготовки позовної заяви до адміністративного суду, а також здійснення інших необхідних процесуальних дій.

Відповідно до акту виконаних робіт від 01 листопада 2017 року загальна кількість годин послуг становить 4 годин, разом вартість усіх робіт згідно цього акту за витрачені 4 години роботи, складає 2300 грн.

Оплата за послуги підтверджується платіжним дорученням від 25 травня 2017 року з призначенням платежу - згідно договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги).

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, чинній на момент подачі позовної заяви) визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році з 01 січня установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1600 гривень.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу у 2017 році не повинен перевищувати 640,00 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За умовами договору про надання правової допомоги вартість однієї години роботи становить 575 ,00 грн., що відповідає граничному розміру компенсації, визначеному ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Отже, з матеріалів справи вбачається, що за умовами договору від 25 травня 2017 року позивачу надавалась саме правова допомога фахівцем у галузі права, а не правнича допомога адвоката.

З урахуванням викладеного, судова колегія уважає, що при укладенні договору від 25 травня 2017 року та оплаті отриманих послуг позивач мав право на відшкодування вказаних витрат у випадку ухвалення судового рішення на його користь, що дало підстави для виникнення законних та обґрунтованих сподівань на їх відшкодування та було прямо гарантоване процесуальним законодавством, чинним на момент вчинення відповідної процесуальної дії, а тому відповідні витрати позивача у зв'язку із поданням позовної заяви підлягають відшкодуванню.

Частинами 1, 3 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку відповідачем по справі, не на користь якого ухвалено судове рішення, є юридична особа, яка формально не є суб'єктом владних повноважень, проте є розпорядником публічної інформації і суб'єктом делегованих повноважень, у зв'язку з чим суд вважає за можливе при вирішенні питання про розподіл судових витрат вирішити питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Також, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2400 грн., який було сплачено позивачем згідно квитанції №205 від 19.01.2018 року.

Відтак, доводи апеляційної скарги у частині витрат на правову допомогу спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, яке прийнято у цій частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року в частині відмови у стягненні витрат на підставі договору про надання юридичних послуг підлягає у цій частині скасуванню. У решті рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 34, 139, 243, 310, 316, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно - правового контролю України» - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу скасувати.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на користь Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» витрати на правовому допомогу відповідно до договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 25 травня 2017 року у розмірі 2 300 грн. (дві тисячі триста грн.)

У решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на користь Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400 грн. (дві тисячі чотириста грн.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддяО.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 10 квітня 2018 року.)