Рішення № 73285337, 10.04.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження №2/522/71/18

Справа №522/239/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.

за участі секретаря Шевчик В.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України в особі ГУДКСУ в Одеській області про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням та бездіяльністю органів досудового розслідування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 04.01.2018 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України в особі ГУДКСУ в Одеській області про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням та бездіяльністю органів досудового розслідування, в позовних вимогах просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів в безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.08.2017 року позивач з заявою про скоєне кримінальне правопорушення звернувся до прокуратури Одеської області, яку зареєстровано 31.08.2017 року за вихідним № 6134. За фактом скоєного правопорушення: 08.09.2015 року відповідно наказу № 130 о/с ОСОБА_2 звільнено з ОВС у запас ЗСУ за п. «г» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС. 10.08.2017 року в ліквідаційній комісії УМВС України на Одеській залізниці позивач отримав подання ЛВ на ст. Одеса-Головна УМВС України на Одеській залізниці на підставі якого видано наказ № 130 о/с. Позивач виявлено завідомо неправдиві відомості, а саме: в графі «Коли і де проведена бесіда про звільнення, відношення особи начальницького складу до звільнення» зазначено – «08.09.2015 року т.в.о. начальника лінійного відділу на станції Одеса-Головна Управління МВС України на Одеській залізниці підполковником міліції ОСОБА_1, зі звільненням згоден». Позивач зазначає, що ніколи і нікому він не надавав згоди на звільнення та бесід щодо звільнення з ним не проводились. Позивач вказує, що на дату звільнення його вік складав 42 роки та 11 місяців, вислуга років склала 20 років 8 місяців, тому за його згодою, він підлягав звільненню за п. «а» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, за віком. В родині позивач був єдиним працюючим членом сім'ї, маючи трьох утриманців. В результаті звільнення позивач опинився без роботи, а його родина залишилася без засобів існування. Позивач зазначає, що на підставі п.п. 1-3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, він мав право на переважне залишення на роботі, оскільки в родині на його утриманні знаходяться три особи, які не мають самостійного заробітку також безперервний стаж роботи в ОВС склав 20 років 8 місяців. 13.09.2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Пислар В.П. (справа № 522/16437/17) задоволено скаргу на бездіяльність слідчого прокуратури Одеської області та зобов’язано уповноважених осіб прокуратури Одеської області розглянути його заяву відповідно до вимог с. 214 КПК України. 23.10.2017 року до прокуратури Одеської області позивач подав клопотання по кримінальному провадженню, яке зареєстроване за № 7404. 19.11.2017 року позивач поштою отримав постанову слідчого Прокуратури про відмову у визнанні потерпілим. 13.12.2017 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Кушніренко Ю.С. (522/22040/17) скаргу на постанову слідчого задоволено частково і зазначено, що дії слідчого є незаконними. До тепер, слідчим прокуратури Одеської області у відповідному кримінальному провадженні не проведено жодної процесуальної дії. ОСОБА_2 вказує, що досудове розслідування триває 4 місяці, що не розуміється з поняттям законодавця «розумні строки досудового розслідуванні», визначені ст. 28 КПК України. Ігнорування слідчим проведення досудового розслідування, затягування розгляду та не проведення процесуальних дій, щодо захисту порушених прав завдало позивачу шкоди в розмірі 10 000 грн. Розмір шкоди позивач вирахував з урахуванням ступеня бездіяльності слідчого Прокуратури Одеської області, тривалості порушення життєвих умов, глибини душевних страждань, нервових стресів від незахищеності прав.

Ухвалою суду від 09.01.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху.

Після усунення недоліків позову, ухвалою суду від 26.01.2018 року було відкрите провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

До суду 23.02.2018 року надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відповідно до якого ДКС України в Одеській області просили відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі зважаючи на наступне: 1. позивач не заявляє ніяких вимог до ДКС України в Одеській області та Державна казначейська служба України і Головне управління ДКС України в Одеській області – це окремі юридичні особи , тому не зрозуміло чому ГУ ДКС України в Одеській області залучена як відповідач по справі; 2. фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності по ст. 1174 ЦК України є наявність діях особи складу цивільного правопорушення: шкода, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв'язок), крім того, органи прокуратури не належать до суб’єктів відповідальності за ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, оскільки не мають статусу органів, які реалізують надані державою функції і повноваження у сфері управління. Вказано, що цивільний позивач – ОСОБА_2 не належить до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 3. позивачем всупереч ст. 81 ЦПК України, не було обґрунтовано якими доказами підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру. ГУ ДКС України в Одеській області вказує, що ухвалою слідчого судді на яку позивач посилається як на підставу задоволення позову, не визнана незаконність дій органів прокуратури, а тільки зобов’язано слідчого вичинити певні дії.

До суду 26.02.2018 року надійшла відповідь ОСОБА_2 на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, де позивач зазначив, що наведені у відзиві заперечення є безпідставними, необґрунтованими, оскільки в позовній заяві позивач посилається на Постанову ВСУ від 25.05.2016 року, тому позивач вважає відзив ГУ ДКС України в Одеській області є намагання ввести суд в оману. ОСОБА_2 зазначає, що у відношенні його родини скоєно злочин, посадовими особами прокуратури не вжито заходів щодо захисту їхніх прав, судом визнано рішення незаконним та бездіяльність посадових осіб прокуратури, саме в цьому і полягає моральна шкода.

До суду 01.03.2018 року надійшов відзив Прокуратури Одеської області, в якому просили відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову з огляду на те, що Постановою старшого слідчого від 19.01.2018 року клопотання ОСОБА_2 щодо допиту його в якості потерпілого та надання матеріалів кримінального провадження задоволено частково, вирішено допитати позивача в якості потерпілого, надано можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. Постанова суду на яку посилається позивач, не є вироком суду, а тому не може бути застосовано як судове рішення, обставини якого не підлягають доказуванню, відповідно до ст. 82 ЦПК України. Крім того, ухвала слідчого судді не містить висновків про протиправність дій службових осіб прокуратури області, тому не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Позивач не надав доказів, щодо доведеності протиправності поведінки прокуратури, наявність моральної шкоди та причинний зв’язок між ними.

До суду 05.03.2018 року надійшла відповідь ОСОБА_2 на відзив прокуратури Одеської області, в якому зазначено, що міркування відповідача є необґрунтованими, оскільки прокуратура описує хід досудового розслідування, які були вчинені вже після подання позову. Вказує, що він є офіцером і поняття гідності та честі для нього не пустий звук, тому вважає, що незаконні намагання відповідача, з метою уникнення відповідальності, висвітлити ОСОБА_2 перед судом як особу, яка дає неправдиві відомості, є ганебним для нього та приниженням честі та гідності офіцера та людини. ОСОБА_2 вказує, що прокуратура Одеської області та її представник не мають статусу учасника кримінального провадження та не можуть мати доступ до матеріалів досудового розслідування, тому використана відповідачем інформація з матеріалів досудового розслідування та додані копії процесуальних документів – є незаконними діями. Час досудового розслідування складає 5 місяців, а позивач навіть не допитаний та наразі йому не відомо слідчого по справі, оскільки попередній слідчий Крисань А.Ю. пояснив позивачу, що кримінальне провадження передають іншому слідчому. Також позивач зазначає, що відповідач у відзиві намагається змінити порушену норму матеріального права зі ст. 1174 ЦК України на ст. 1167 ЦК України, не розуміючи норм матеріального права та не бажаючи ознайомитись із Постановою Верховного Суду України від 25.05.2016 року, якою висловлено правову позицію ВСУ з аналогічної справи.

У період з 22.03.2018 року по 05.04.2018 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у щорічній основній відпустці, з яких з 02 по 04 квітня у відрядженні.

У судовому засіданні ОСОБА_2 усно пояснив, що він хоче відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. за бездіяльність слідчого прокуратури, оскільки ним проігноровано та навмисно затягнуто проведення досудового розслідування. Вказує, що його визнано потерпілим, його незаконно звільнили, а в нього на утриманні 2-є дітей та до сих пір він навіть не був допитаний в ході досудового розслідування.

Представник прокуратури Одеської області ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 02.03.2018 року) вказала, що ОСОБА_2 не обвинувачений, а потерпілий, та не було незаконного засудження, тому не застосовується норм ст. 1174 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників в судовому засіданні суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що підполковника міліції ОСОБА_2 слідчого відділення лінійного відділу на станції Одеса-Головна УМВС України на Одеській залізниці було звільнено 08.09.2015р. з органів внутрішніх справ у запас ЗСУ відповідно до витягу з наказу №130 0/с.(а.с.9).

10.08.2017р. позивач отримав в ліквідаційній комісії УМВС України на Одеській залізниці копію подання ЛАВ на ст.Одеса - Головна УМВС України на Одеській залізниці на підставі якого було видано наказ №130 о/с, з якого вбачалося внесення завідомо неправдивих відомостей, а саме: в графі «Коли і де проведена бесіда про звільнення, відношення особи начальницького складу до звільнення» зазначено – «08.09.2015 року т.в.о. начальника лінійного відділу на станції Одеса-Головна Управління МВС України на Одеській залізниці підполковником міліції ОСОБА_1, зі звільненням згоден».

Позивач стверджує що не надавав згоди на звільнення та бесід з ним не проводили.

31.08.2017 року ОСОБА_2 звернувся до прокуратури Одеської області з заявою про скоєне кримінальне правопорушення, а саме в діях посадових осіб УМВС України на Одеській залізниці вбачається ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за кваліфікуючими ознаками: службова недбалість, якщо вона спричинила тяжкі наслідки, він переніс сильне моральне потрясіння, яку він оцінює в 100 000 грн. та його родина залишилась без можливості існування.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2017 року під головуванням судді Пислар В.П. (справа № 522/16437/17) було зобов’язано уповноважених осіб прокуратури Одеської області розглянути заяву ОСОБА_2 №6134 від 31.08.2017 року у відповідності до вимог ст. 214 КПК України.(а.с.5).

ОСОБА_2 23.10.2017 року звернувся до прокуратури Одеської області з клопотанням про призначення дату та часу допиту позивача в якості потерпілого в кримінальному провадженню.

Прокуратура Одеської області у відповідь на клопотання ОСОБА_2 08.11.2017 року винесла Постанову про відмову у визнанні його потерпілим, оскільки ОСОБА_2 не надав об’єктивних даних, що підтверджують завдання моральної, фізичної або матеріальної шкоди. При цьому зазначається, що першим слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №42017160000001399, внесеного до ЄРДР 10.10.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України.

Не погоджуючись з винесеною Постановою ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дану постанову.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.12.2017 року (головуючий суддя Кушніренко Ю.С.) було скасовано постанову старшого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проводжень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області ОСОБА_4 про відмову у залученні ОСОБА_2 в якості потерпілого у кримінальному провадженні. В мотивувальній частині ухвали суду від 13.12.2017 року зазначено, що дії, щодо незалучення ОСОБА_2 є незаконними. В частині скарги заявника щодо зобов’язання слідчого Лободи Р.Г. призначити час та дату допиту ОСОБА_2 в якості потерпілого, зі встановленням процесуальних строків суд в цій частині відмовив, зауваживши що зазначені вимоги не передбачені діючим кримінально-процесуальним законодавством, зокрема ст..307 КПК України.

У результаті неправомірних дій посадових осіб прокуратури Одеської області позивач і звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. При цьому обґрунтуванням позову позивач зазначає про порушення його права у зв’язку з незаконним звільненням, втратою роботи чим завдало родині душевних та психологічних страждань.

За приписами ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Пунктом третім частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

На підставі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

За правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної ОСОБА_5 Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил; а саме відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

П.18 Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з'ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди,

Тобто, умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_5 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_5 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. (ст. 1174 ЦК України).

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов’язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, ОСОБА_5 Крим або орган місцевого самоврядування.

Позивач посилався на те, що бездіяльністю відповідача йому були завдано певну моральну шкоду, яку він оцінює не менш як 10 000 грн. Розмір моральної шкоди розрахований з урахуванням ступеня бездіяльності (відвертого ігнорування досудового розслідування і виконання своїх службових обов’язків, щодо захисту прав людини від злочинних посягань, навмисним його затягуванням, не проведення процесуальних дій) слідчого прокуратури Одеської області, тривалості порушення життєвих умови, глибини душевних страждань, нервових стресів від незахищеності прав. Також посилався на те, що він є офіцером та поняття честі та гідності для нього не пустий звук.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 02.12.2015р. по справі №6-2203цс15, оскільки з тексту вказаного рішення суду вбачається, що позов був позивачем пред’явлений як особою якої було пред’явлено обвинувачення, який перебував під слідством та відносно якого суд виніс вирок яким визнано невинуватим та виправдано на підставі ст..13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Позивач підставою позову зазначає ст.1174 ЦК України.

В своєму позові на підставах позивач також посилається на правову позицію постанови Верховного Суду України N 6-440цс16 від 25 травня 2016 року,

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України N 6-440цс16 від 25 травня 2016 року, яка згідно зі ст. 360 7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Згідно Правової позиції яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі N 6-440цс16 вбачається, що :

« Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті- така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки у справі, яка переглядається, з'ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена ухвалою суду протиправна бездіяльність начальника слідчого відділу в частині невиконання своїх службових обов'язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.»

Проте з матеріалів справи не вбачається, щодо факту звернення до суду та задоволення скарги позивача судом на бездіяльність слідчого прокуратури Одеської області та навмисним його затягуванням у зв’язку з не проведенням жодної процесуальної дії та визнання судом протиправною такої бездіяльності в частині невиконання своїх службових обов'язків.

Таким чином з урахуванням фактичних обставин справиправова позиція викладена в постанові Верховного Суду України N 6-440цс16 від 25 травня 2016 року, в даному випадку не підлягає застосуванню.

Також позивач посилається на порушення відповідачем його право на труд, яке суд вважає необґрунтованим виходячи з предмету позовних вимог, оскільки згідно позовних вимог позивачем не заявлена така позовна вимога, крім того позивач не зазначав на наявність трудового спору та відсутнє рішення суду про поновлення його на посаді .

Крім того, на думку суду, позивач також не довів обґрунтованість розміру та тривалість завданої такої моральної шкоди, в чому вона виразилась та якими саме діями чи бездіяльністю таку шкоду йому завдано.

Оскільки факт невиконання слідчим прокуратури Одеської області щодо не проведення процесуальних дій у встановленому законодавством порядку не встановлено, суд не вбачає підстав для стягнення моральної шкоди на підставі ст.1174 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, з огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди з їх необґрунтованості та недоведеності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 56 Конституції України, ст.ст. 1, 15-16, 23, 1167, 1174 ЦК України, ст.ст. 2, 4-13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, 229, ч.2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України; суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України в особі ГУДКСУ в Одеській області про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням та бездіяльністю органів досудового розслідування – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складено 10.04.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.