Постанова № 73282755, 28.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 р. № 820/949/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.,

у присутності

представника позивача Скребець О.М.

представника відповідача Рочняк Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Науково-виробничої фірми "Промкомплект" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61204, м.Харків, пр.. Людвіга Свободи,42, кв.21) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.. Пушкінська,46) про скасування податкового повідомлення-рішення

встановив

Позивач, Науково-виробнича фірма "Промкомплект" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0002261411 від 23.10.2017 року

Ухвалою суду від 14.02.2018 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

28.03.2018 року з урахуванням положень ч.7 ст.181 КАС України у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити, пославшись на те, що підприємство правомірно формувало податковий кредит за спірний період що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними, оскільки між позивачем та його контрагентом відсутній факт реального вчинення господарських операцій за спірний період.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов висновку виходячи з наступного.

Судом встановлено, що фахівцями відповідача проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Преміум проджект», ТОВ « Альтаріус» , ТОВ «Айс-Ден», ТОВ «Сільвер трейдинг ЛТД» за період січень 2017 року, ТОВ «Айс-Ден» за лютий 2017 року, ТОВ «Грант Стрім» за березень 2017 року та ТОВ «Сеолан» за вересень 2014 року. За результатми перевірки складено акт від 02.10.2017 року № 14129/20-40-14-11-11/30289982, яким зафіксовані порушення вимог ст.187, п.201.1 п.201.10, ст.201, п.198.1 ст.198, п.198.1-198.3,198.6 ст.198 ПК України.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 23.10.2017 року № 0002261411, яким підприємству зменшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 109575.00 грн., та податковий кредит на суму 102192.00 грн.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАСУ країни суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Дослідивши зазначені документи суд встановив, що між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами укладено договори на придбання ТМЦ.

На підтвердження фактичного надходження товару в розпорядження позивача та його подальше використання позивачем у господарській діяльності надані видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, податкові накладні; зобов`язання по оплаті вартості придбаного у контрагентів товаріув виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжних доручень , копії яких містяться у матеріалах справи, доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у позивача та контрагента спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять, фізичне переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними, (а.с.59-231, т.1, а.с.1-39, т.2).

Виписані та отримані за вказаними договорами податкові накладні відображені підприємством у податкових деклараціях з податку на додану вартість та відповідних реєстрах виданих та отриманих податкових накладних (а.с.40-124, т.2)

Вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704.

У судовому засіданні як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог представник відповідача послалася на те, що по деяким з первинних документів були зауваження щодо їх оформлення та податкові інформації, складені податковими органами на обліку в яких перебувають контрагенти позивача, відповідно до яких вказані підприємства не мають відповідних потужностей для реального здійснення господарських операцій .

З цього приводу суд відмічає, що в силу закону, отримання контролюючим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація щодо контрагентів не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст. ст.73-74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачами не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. 36.5 ст.36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до п.1.2 Результатів опрацюванні зібраної податкової інформації вони складені або внаслідок неможливості проведення перевірки підприємства, що у свою чергу виключає можливість дослідження первинних документів, поданих на спростування викладених в них висновків, або для подальшої перевірки контрагента позивача

За таких обставин, суд доходить до висновку, що відповідач в порядку ст.77 КАС України не довів наявності обґрунтованих та достатніх сумнівів у вчиненні платником податків порушення діючого податкового законодавства по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами, як передумови винесення оскаржуваного рішення.

Згідно ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин та правових норм, суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 КАС України, суд

вирішив

Адміністративний позов задовольнити

Визнати незаконним та скасування податкове повідомлення-рішення № 0002261411 від 23.10.2017 року, винесене ГУДФС України в Харківській області

Стягнути на користь ТОВ НВФ " Промкомплект" (61204, м.Харків, пр.. Людвига Свободи,42, кв.21 код ЄДРПОУ 30289982) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України в Харківській області ( 61057, м.Харків, вул.. Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві ) грн..00

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У повному обсязі рішення виготовлено 10.04.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.