Постанова № 73282411, 11.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 р. № 820/649/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, яка полягає у неперерахуванні та невиплаті судді Московського районного суду м. Харкова Короткому Ігорю Петровичу суддівської винагороди з 01 січня 2017 року у розмірі, встановленому ст.135 Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням вимог п.24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ «Про судоустрій і статус суддів», протиправною;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова Короткому Ігорю Петровичу суддівську винагороду у розмірі, встановленому ст.135 Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням вимог п.24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ «Про судоустрій і статус суддів».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01 січня 2017 року відповідач безпідставно виплачує позивачу суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, до того ж незаконно застосовує пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", як на підставу для встановлення посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000 гривень. Вказані дії відповідача позивач вважає дискримінаційними.

Відповідач надав до суду письмовий відзив, у якому зазначив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та зазначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності зазначеним Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Московському районному суді м. Харкова на посаді судді з 02.01.2002 року по теперішній час (довідка Московського районного суду м. Харкова № 02-19/2/2018 від 05.01.2018 року).

Відповідно копій розрахункових листів, позивач отримував у листопаді-грудні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в розмірі 16000 гривень.

Позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання суддів, що підтверджується довідкою голови Московського районного суду м. Харкова

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті суддівської винагороди з 01 січня 2017 року у розмірі, встановленому статтею 135, з урахуванням вимог п. 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування , їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 02.06.16р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд (надалі Закон № 1402-VIII).

Згідно статті 149 даного Закону передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до п. 22 Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив, на посаду був призначений до набрання чинності Законом № 1402-VIII, що підтверджується довідкою голови Московського районного суду м. Харкова .

Пунктом 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Частиною 3 статті 133 Закону України від 07.07.10р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.17р. набрав чинності Закон України від 06.12.16р. № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Як вбачається з частини 3 статті 133 Закону №2453-VI вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».

У даному випадку, не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді від осіб, які таке оцінювання не пройшли.

Тобто, метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність його займаній посаді.

Проте, суд зазначає, що наявна різниця у статусі між особами, що пройшли оцінювання та тими, що його не пройшли, з урахуванням відсутності їх вини у цьому, та її наслідки, які знаходять своє відображення у тому числі і в розмірі суддівської винагороди, не повинні слугувати обставинами, що породжують поглиблення такої різниці та створення нових факторів для її існування, а саме, суддя, що пройшов кваліфікаційне оцінювання не може отримувати суддівську винагороду у розмірі, що на порядок нижчий, ніж той суддя, що його на даному етапі не пройшов, оскільки в даному випадку не буде застосований принцип розумності, що зашкоджуватиме самій суті права.

Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання не може становити 32000, 00 грн.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 07.02.2018 року по справі № 825/933/17 (провадження № К/9901/112/17).

Крім того, відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно статті 119 Бюджетного кодексу України Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Суд зазначає, що кошторисом передбачено оклад судді з урахуванням прожиткового мінімуму громадян на 2017 рік, що підтверджується деталізацією планових видатків фонду оплати праці на 2017 рік.

Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.16р. №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000 грн. не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем вже оскаржувались дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області стосовно перерахування та виплати суддівської винагороди.

Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 року у справі № 820/1260/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова Короткому Ігорю Петровичу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у даній справі від 17.10.2017 апеляційну скаргу апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задоволено; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2017р. по справі № 820/1260/17 скасовано; прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі. Вказана постанова набрала законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд приходить до виноску, що при розгляді справи № 820/1260/17 Харківським апеляційним адміністративним судом оцінювались дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати з 01 січня 2017 року судді Московського районного суду м. Харкова Короткому Ігорю Петровичу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн., та вказаний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Стосовно посилання позивача на дискримінаційний характер дій відповідача, суд зазначає, що організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені в Законі України «Про запобігання та протидії дискримінації в України».

Виходячи із визначення поняття «дискримінації» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Разом з тим, як вбачається дефініції поняття дискримінація, остання має місце лише тоді коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням ч.2 ст. 24 Конституції України і ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.

Більше того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в України», не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Водночас, позивачем, у поданій позовній заяві не наведено жодних даних які б свідчили про те, що дії відповідача ґрунтуються чи пов'язані із будь-якою конкретно визначеною ознакою.

А тому суд приходить до висновку про відсутність допущення проявів дискримінації у вказаному випадку та відповідно порушеного права позивача, з метою захисту якого було подано позов.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що під час виплати позивачу суддівської винагороди за 2017 рік, розрахованої з розміру посадового окладу - 16000 грн, відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з огляду на що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не мають під собою достатньої правової підстави для задоволення.

Керуючись ст.ст.257,258,262, 246, 255,295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.