Рішення № 73282053, 26.03.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

26.03.2018

Справа №489/5358/17

Провадження №2/489/720/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого – судді Румянцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – ОСОБА_2,

за участю: позивача – ОСОБА_3, представника позивача – ОСОБА_4, відповідача – ОСОБА_5, представника відповідача – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, яким просила поділити спільне майно подружжя, набуте нею та відповідачем за час шлюбу, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, оскільки вказана квартира набута нею та відповідачем за час шлюбу за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, а тому їй належить 1/2 частина цієї квартири.

Позивач та її представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач та його представник заперечували проти позову, посилаючись на те, що спірна квартира придбана ним за його особисті кошти, які були виплачені йому внаслідок бойового поранення в зоні АТО та набуття інвалідності.

З’ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Сторони перебувають у шлюбі з 16 серпня 2016 року по теперішній час, свідченням чого є свідоцтво про шлюб серії І-ФП №129409 (а.с. 5).

Позивач посилається на те, що за час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №211.

Вказане підтверджується Витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.26-28).

Факт придбання спірної квартири під час шлюбу сторонами не оспорюється.

Позивач посилається на те, що він з 13.10.2014 року брав участь в Антитерористичній операції поблизу міста Донецьк. 24.11.2014 року він отримав поранення «наслідки вогнепального сліпого осколкового поранення верхньої третини правого та лівого стегна та наскрізного осколкового поранення верхньої третини правої гомілки у вигляді зміцнілих рубців без порушення функції». Внаслідок поранення 21.11.2016 року ОСОБА_5 встановлено інвалідність ІІІ групи. 23.03.2017 року відповідачу здійснено виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірі 216412,50грн., за які він придбав квартиру АДРЕСА_2. Позивач вважає, що спірне нерухоме майно придбане за його особисті кошти, які він заробив внаслідок отриманого поранення при захисті Батьківщини, тому квартира є його особистою приватною власністю та не може вважатись спільним майном подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За ч. 2 цієї статті, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Положеннями ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз’яснень, що містяться в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Пунктом 24 цієї Постанови роз’яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року в справі №6-211цс14 дійшов до висновку, що під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 01 липня 2015 року в справі №6-612цс15, передбачено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2641цс15, в постанові від 05 квітня 2017 року в справі №6-399цс17.

На доказ отримання у період з 05.02.2016 року доходу, позивач надала довідку з місця роботи від 19.03.2017 року, зазначила, що підтримувала відповідача під час його лікування, витрачала кошти на ліки, харчування, тощо.

Також відповідно з виписки по особовому рахунку ОСОБА_5 вбачається, що позивач неодноразово робила грошові перекази на картку відповідача в період з травня по червень 2017 року. В той же час згідно руху коштів по карткам відповідача вбачається, що джерелом його доходів у 2016 році була соціальна допомога, у 2017 році постійний дохід відсутній.

Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Джерелами формування сімейних доходів є:

- власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

-власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

-державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

-інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.).

Оцінюючи всі зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на те, що виплата коштів по інвалідності є його особистим видом доходу є безпідставним, оскільки отримані одним з подружжя державні виплати є складовою сімейного доходу. Також відповідачем не доведено у судовому засіданні факт придбання квартири саме на зазначені кошти.

Враховуючи те, що квартира була придбана сторонами за час шлюбу, за спільні кошти та є об’єктом права спільної сумісної власності, та зважаючи на презумпцію рівності часток у спільній сумісній власності, то частки кожного із подружжя є рівними, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження вище вказаних обставин суду надано договір між адвокатом ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про надання правової допомоги від 20 вересня 2017 року. Сума гонорару адвоката у договорі не зазначена. Пунктом 4.2 Договору визначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до Договору. Додаткову угоду позивачем не надано, розрахункової квитанції чи іншого розрахункового документу, підтверджуючого сплату гонорару адвокату, суду не представлено.

Враховуючі вищевказане, вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн. не підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 60, 70-71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 365, 372 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 137, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Рум’янцева

Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2018 року.