Рішення № 73281891, 26.03.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 р. № 814/2744/17 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагаря В.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54034

до відповідача:Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправним , зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (надалі - відповідач) з вимогами про:

- визнання протиправним перешкоджання відповідачем вільного переміщення позивача 17.08.2017 року у місті Миколаєві;

- стягнення морального відшкодування у розмірі 1000 грн.;

- зобов'язання відповідача повідомити позивачу результати перевірки його заяви поданої до Прокуратури Миколаївської області 18.08.2017 року та суть прийнятого рішення;

- визнання протиправною дію відповідача в найменуванні позивача по батькові у листі направленому 04.09.2017 року за №1-22/50/6-2017.

Ухвалою від 14.12.2017 р. судом відкрито провадження у справі № 814/2744/17.

15.12.2017 р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017 року.

Ухвалою від 15.12.2017 року суд ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 17.08.2017 року працівники відповідача перешкоджали йому вільно пересуватись містом та змусили пройти до Центрального відділу поліції. Вказані дії відповідача призвели до погіршення психічного стану позивача. Крім того, 18.08.2017 року ОСОБА_1 подано скаргу на вказані дії відповідача до Прокуратури Миколаївської області. Відповідачем 04.09.2017р. за № 1-22/50/6-2017 надано відповідь позивачу, яка на думку останнього надана не по суті його звернення. Крім того, у листі відповідач застосував до ОСОБА_1 по батьткові, чим порушив його право не називатись по батькові, що, власне, і стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 17.08.2017 року на території обласного центру із робочим візитом перебував Прем'єр-Міністр України Гройсман В.Б., щодо якого здійснюється державна охорона. Таким чином, працівниками відповідача здійснювались заходи щодо забезпечення публічної безпеки та порядку в місцях перебування охороняємої особи згідно з попередньо затвердженим Планом. Тобто, в розумінні законодавства України відповідач не порушив право позивача про свободу його пересування по місту. Стосовно вимоги про моральну шкоду відповідач зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б підтверджували зазначені ним душевні страждання. Також, відповідачем 04.09.2017 року надано відповідь на звернення позивача, в якій в повному обсязі повідомлено про результати перевірки та суть прийнятого рішення. Крім того, надання відповіді з найменуванням позивача по батькові не обмежує його права та свободи, не створює будь-яких перешкод в реалізації прав та свобод, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2017 року позивач біля Миколаївської обласної державної адміністрації (надалі - Миколаївська ОДА) проводив моноакцію протесту.

Того ж дня на території обласного центру із робочим візитом перебував Прем'єр-міністр України Гройсман В.Б. щодо якого здійснюється державна охорона. Тобто, працівниками відповідача здійснювались заходи щодо забезпечення публічної безпеки та порядку в місцях перебування охороняємої особи згідно з попередньо затвердженим Планом забезпечення охорони публічного порядку та безпеки під час перебування на території Миколаївської області охороняємої особи 17.08.2017р.

Позивач в своєму позові зазначив, що у вказаний день йшов до Миколаївської ОДА з метою зустрічі з Прем'єр-міністром України, але працівники відповідача перешкоджали йому вільно пересуватись містом.

Положеннями ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, (ст. 64 Конституції України).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання на території України» (надалі - Закон № 1382-IV) свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь- який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Свободу пересування, відповідно до ст. 12 Закон № 1382-IV, може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Крім того, свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.

Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

В свою чергу, згідно ст. 6 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» (надалі - Закон № 160/98-ВР), зазначено, що у місцях постійного і тимчасового перебування забезпечується безпека посадових осіб, до переліку яких входить Прем'єр-міністра України.

Перелік органів, які здійснюють державну охорону зазначений в ст. 10 Закон № 160/98-ВР, де до органів Державної охорони відноситься Національна поліція, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону України, інші центральні органи виконавчої влади України, Служба безпеки України в межах своєї компетенції та у взаємодії з Управлінням державної охорони України беруть участь у здійсненні державної охорони.

Судом встановлено, що позивач все ж таки намагався зустрітися з Прем'єр-міністром України. Оскільки, ОСОБА_1 потрапив до приміщення ПАТ "Укртелеком", в якому на той час перебував Прем'єр-міністр України - охороняєма особа. В зв'язку з чим, відповідачем було вжито заходів щодо виведення позивача з ПАТ "Укртелеком", з метою запобігання вчинення останнім правопорушень. Після цього позивача супровджено до Центрального ВП Головного управління Національної поліції в Миколаївській області для надання пояснень.

Отже, суд не може погодитись з твердженням позивача про те, що відповідач перешкоджав йому вільно пересуватись містом, оскільки вказані дії були вчинені лише в місці перебування Прем'єр-міністра України, щодо якого державою забезпечується безпека. Крім того, зазначені дії є дискредиційними повноваженнями відповідача, в які суд не може втручатися.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтував, в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача повідомити позивачу результати перевірки його заяви поданої до Прокуратури Миколаївської області 18.08.2017 року та суть прийнятого рішення суд зазначає наступне.

Позивач зазначив, що 18.08.2017 року ним подано скаргу на дії відповідача до Прокуратури Миколаївської області.

Матеріали справи містять відповідь відповідача від 04.09.2017р. за № 1-22/50/6-2017р. (арк. справи 7) на скаргу. Тобто, позивачу повідомлено про результати розгляду його скарги.

Позивач стверджує, що вказана відповідь надана не по суті його звернення.

З таким твердженням суд не погоджується, оскільки ОСОБА_1 не надано суду копії скарги від 18.08.2017 року. Тому, з'ясувати, які саме питання позивач висвітлив у даній скарзі суд не може, а тому й надавати оцінку повноті відповіді від 04.09.2017р. за № 1-22/50/6-2017р. суд також не може.

Таким чином, позивач отримав від відповідача роз'яснення на своє звернення в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною дію відповідача в найменуванні позивача по батькові у листі напрвленому 04.09.2017 року за №1-22/50/6-2017., суд зазначає, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про національні меншини» кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати "по батькові", мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька і матері.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 5207 від 06.09.2012 року (надалі - Закон № 5207) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону № 5207 не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії.

Позивачем всупереч ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) не доведено, які саме його права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені. Позивачем не доведено, що зазначення у відповіді відповідача його ім'я «по батькові» є дискримінацією за національною ознакою. Практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Пічкур проти України» від 7.11.2013 року п. 3) зазначено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Надання відповіді із вказівкою прізвища «по батькові» ніяким чином не обмежує права та свободи позивача, не створює будь-яких перешкод в реалізації його прав та свобод, в ній не йдеться мова про утискання його прав, свобод людини і громадянина. Цією відповіддю відповідача не обмежуються та не порушуються права позивача.

Крім того, з відповіді № 1-22/50/6-2017р. вбачається, що скаргу позивача від 18.08.2017 року розглянуто згідно Закону України "Про звернення громадян".

Відповідно до вимог статті 5 Закону України « Про звернення громадян», яка визначає, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

ОСОБА_1 в позовній заяві вказано, що відповідач з особливою зухвалістю й цинізмом застосував до нього традицію росіян називатися по батькові.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що якщо позивач вважає таку дію відповідача, а саме звернення до ОСОБА_1 по батькові, недопустимою та образливою та йому завдано цим моральної шкоди, то він має право звернутися з позовом до відповідача про захист честі та гідності.

За таких обставин, позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54034, ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 03.04.2018 року.

Суддя В. С. Брагар