Ухвала суду № 73281285, 11.04.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1409/18

2-з/212/24/18

У Х В А Л А

про забезпечення позову

11 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді – Колочко О.В.,

за участі секретаря судового засідання – Деменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою суду від 06 квітня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

10 квітня 2018 року через канцелярію суду надійшла заява михайлюка В.І. про забезпечення позову, в якій позивач просив суд заборонити приватному нотаріусу Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчиняти будь-які діїх в межах ведення Спадкової справи № 94/2017, спадкодавець ОСОБА_6, включаючи заборону видавати Свідоцтво про право на спадщину та інші правовстановлюючі документи до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі № 212/1409/18 про визнання заповіту недійсним, оскільки невжиття даного заходу може в подальшому ускладни мити чи зробити неможливим виконання рішення суду, внаслідок чого права позивача не будуть захищені.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, дійшов висновку про в її задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі «Шмалько проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Ч.2 даної статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заборона вчиняти певні дії є видом забезпечення позову, передбаченим п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також, відповідно до пункту 20 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 7 лютого2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 149, 150 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Перевіривши матеріали позовної заяви і заяву про забезпечення позову, враховуючи наявність спору між сторонами у справі, а також те, що вжиття заходу забезпечення не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи, суд вважає можливим задовольнити заяву про забезпечення позову частково, заборонивши приватному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, в іншій частині відмовити, як необґрунтованій щодо вчинення яких саме дій нотаріусу суд повинен встановити заборону, і яким чином вчинення інших дій нотаріусом в подальшому зможе ускладнити виконання рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 149-150 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити приватному нотаріусу Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої 05 вересня 2017 року, до вирішення справи по суті.

Копію ухвали надіслати заявнику, заінтересованим особам, уповноваженим на виконання органам негайно.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, з негайним повідомленням суду про наслідки виконання.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 15-ти днів з дня її складення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу. Учасник справи, якому копія ухвали суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому копії відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду складена та підписана 11 квітня 2018 року без її проголошення.

Суддя: О. В. Колочко