Рішення № 73280298, 05.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2018 рокум. Ужгород№ 807/151/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання Гулай М.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Поповича Ю.І.,

представника третьої особи - Карпій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Закарпатський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

22.02.2018 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Закарпатський обласний військовий комісаріат, в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги №87 від 18.08.2017 року, в частині відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби; провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позов мотивовано тим, що згідно акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 24 жовтня 2016 року АВ №0737277 позивачу встановлено безстроково І-шу групу інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов'язків військової служби в ДРА. У зв'язку з цим, у травні 2017 року позивач звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей та Порядку затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975, проте рішенням Міністерства оборони України від 18.08.2017 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач звільнений з військової служби о набуття чинності Законом України від 03 листопада 2006 року №328-V. Проте із вказаним рішенням позивач не погоджується та вважає його протиправним. Зокрема, вказує, що позивачу встановлено інвалідність після звільнення з військової служби внаслідок поранення під час виконання ним обов'язків військової служби, позивач просить скасувати оскаржуване рішення та зобов'язати відповідача здійснити одноразову грошову виплату.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити повністю з урахуванням закону що регулює дані спірні правовідносини.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову з мотивів наведених у відзиві на позов від 28.03.2018 вх. №3324, згідно якого відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки ОСОБА_4 звільнений з військової служби 15 вересня 1989 року, тобто до набрання чинності Закону України від 03 листопада 2006 року №328-V. Згідно статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, відтак відповідач вважає, що оскаржуване рішення не підлягає до скасування, а щодо зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги, то таке судом не може бути прийняте зважаючи на завдання адміністративного судочинства та принципу розподілу влади.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні такого у повному обсязі. Згідно поданих пояснень щодо позову, Закарпатський обласний військовий комісаріат вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 визначено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Згідно статті 2 постанови, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Представником третьої особи зазначено, що позивач звільнений з військової служби у запас у 1989 році, тобто до набрання чинності Закону України № З597-1V від 04 квітня 2006 року про внесення змін до закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та первинна інвалідність яким встановлено до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так частина 8 статті 16 цього Закону передбачає, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Відповідно до ч. 4 статті 16-3 Закону якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Судом встановлено що ОСОБА_4 проходив військову службу в Збройних Силах СССР та наказом головнокомандуючого сухопутних військ ВС СРСР від 15 вересня 1989 року №0855 підполковника ОСОБА_4 звільнено з військової служби в запас у зв'язку зі скороченням штатів.

Згідно витягу із акту огляду у МСЕК №0281445 від 19.07.2014 року позивачу встановлена третя група інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов'язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан (а.с.19).

Згідно витягу із акту огляду МСЕК №0208012 від 25 квітня 2005 року ОСОБА_4 у зв'язку з погіршенням стану призначено друг групу інвалідності(а.с.18).

Відповідно до довідки з акта огляду МСЕК серії АВ № 0737277 від 24 жовтня 2016 року, ОСОБА_4 встановлено безстроково першу групу інвалідності внаслідок контузії отриманої при виконанні обов'язків військової служби в Демократичній Республіці Афганістан (а.с.7).

У травні 2017 року позивач звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Згідно листа Закарпатського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 06 вересня 2017 року № 5115 позивача повідомлено, що рішенням оформленим протоколом комісії Міністерства оборони України позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с.8). Так, згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 серпня 2017 року № 87 вказано, що підполковнику в запасі ОСОБА_4 19.07.2004 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок контузії, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з посиланням на довідку МСЕК серії 7-86 КА №0281645 від 19.07.2004 та відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_4 був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України від 03 листопада 2006 року №328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с.42).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи адміністративного позову та відзив відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, де зокрема вказано, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (стаття 1-2)

Відповідно до статті 2 вказаного Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 цього Закону зазначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

У поданому відзиві відповідач, зазначив, що ОСОБА_4 був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України від 03 листопада 2006 року №328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність позивачу встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відтак позивач не має право на призначення виплату одноразової грошової допомоги. Дане твердження відповідача, суд оцінює критично, оскільки, застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

З огляду на те, що, позивач як військовослужбовець отримав захворювання, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.

Позивач не отримував одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності у 2004 році та другої групи інвалідності у 2005 році, а першу групу інвалідності позивач отримав 24 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу звільнення.

Разом з тим, порядок, у якому необхідно реалізовувати право на отримання допомоги залежить від часу встановлення інвалідності. Так, згідно Постанови КМУ від 25.12.2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Отже, урядом України встановлено відповідний порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Надаючи оцінку доводам третьої особи, щодо встановлення наступної групи інвалідності позивачу понад два роки після первинного встановлення інвалідності, а також посилання на частину 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» яким передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Як вже зазначалося, 19.07.2004 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, 25.04.2005 року встановлено другу групу інвалідності, а 24.10.2016 році встановлено першу групу інвалідності.

На час встановлення позивачу третьої та другої групи інвалідності, тобто на час набуття позивачем права на отримання допомоги, діяв Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 16 в редакції до 01.01.2007, було передбачено державне обов'язкове особисте страхування та визначалось, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В подальшому (на час встановлення І групи інвалідності) нормативними актами, якими врегульовано право позивача на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VІ від 04.07.2012 року (набрав чинності з 01.2014) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 N 975.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" (у редакції на час встановлення І групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі гибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.

Відповідно до п.6 Порядку №975 ( у редакції на час встановлення позивачу І групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується:

1) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250--кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200 -кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150 -кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, у даному випадку саме з моменту настання інвалідності.

З аналізу правових норм вбачається, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по І групі інвалідності у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб, виникло з моменту встановлення інвалідності - 24.10.2016.

Зважаючи на те, що І група інвалідності позивачу була встановлена 24.10.2016, суд вважає, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги мав би керуватися саме пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого 25.12.2013 року №975.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суд зауважує, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2004 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі.

Отже, доводи представника третьої особи з посиланням на норми законодавства, які передбачають, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, що зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, судом не враховується, оскільки позивач набув статусу інваліда 3-ї групи ще на час дії норм, які не передбачали зазначеної умови (частина 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975). Тому, незалежно від строку який сплив з часу зміни інвалідності, позивач має право на таку допомогу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме І групи інвалідності з 24.10.2016.

Враховуючи визначене законодавчо та підтверджене судом право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності І групи встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а відповідачем таке право порушене, суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 18.08.2017 року №87 в частині відмови ОСОБА_4 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", а статтею 8 Конституції України закріплено що "в Україні визнається і діє принцип верховенство права".

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй про що також зазначено у п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007.

Пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 № 5- рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010. від 22.12.2010 № 23-рн/2010,від 11.10.2011 № 10-рп/2011).

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки. Зобов'язання Міністерства оборони України призначити одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

В цьому випадку суд не може втручатися в компетенцію суб'єкта владних повноважень. За таких обставин суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про необхідність захисту права позивача шляхом визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання Міністерства оборони України вирішити питання щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77,243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 (89600, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Закарпатський обласний військовий комісаріат (88009, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Бородіна, буд. 22, код ЄДРПОУ 08410861) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 18.08.2017 року №87 в частині відмови ОСОБА_4 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням після звільнення з військової служби інвалідності внаслідок контузії отриманої під час виконання обов'язків військової служби.

Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст ухвали складено та підписано 10.04.2018 року.

СуддяЮ.Ю. Дору