Рішення № 73280145, 11.04.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/5382/17

Провадження № 2/211/533/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 квітня 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання – Гулько А.С.,

представника позивача – ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач ОСОБА_4 акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі- ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 09.12.2013 року, яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, в розмірі 19039,42 грн., а саме: 6267,34 грн. – тіло кредиту; 5589,84 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5799,41 грн. – заборгованість з пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 882,83 грн. – штраф ( процентна складова).

Ухвалою суду від 18 грудня 2017 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

При укладенні шлюбу 30 січня 2016 року відповідач змінила прізвище на «Грицай», що підтверджується наданою копією свідоцтва про шлюб (а.с.36).

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала частково в сумі тіла кредиту, з приводу інших сум заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов. В обґрунтування якого зазначила, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним документом та не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій. Копія анкети позичальника не може підтверджувати існування боргу, оскільки є лише пропозицією укласти договір. Умови та правила надання банківських послуг не підписані відповідачем, що свідчить про те, що на відповідача вони не розповсюджуються. Виписка за період з 01.10.2015 р. по 18.10.2017 р. не можуть підтвердити факт існування боргу, оскільки в ній не зазначено інформацію про те, по якій саме картці і якому рахунку ця виписка. Вона не заперечує факт, що отримала в банку банківську картку та скористалася коштами лише в разі необхідної потреби, але сплачувала і повертала борг періодично. Хоч вона і не заперечує факт отримання картки, однак заперечує факт отримання кредитних грошей за цією карткою, в позові також не наведено посилань на той факт, що вона отримала гроші готівкою або іншим чином використала кошти банку. Наведене твердження про підтвердження нею згоди на те, що підписана заява разом з Умовами та Тарифами складає між нею та банком договір, є безпідставним, оскільки в силу ст.. 1055 ЦК України вважає такий договір нікчемним. Умови та Тарифи вона не підписувала, з ними її не знайомили, тому вони не є складовою частиною договору. Крім того просить застосувати строки позовної давності, оскільки сума заборгованості починається з 14.12.2015 р., заборгованість на думку позивача виникла з 2013 року, тому саме тоді у позивача виникло право на звернення до суду.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, відповідно до укладеного договору № б/н від 09 грудня 2013 року, ОСОБА_3 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредит.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими «Умовами та Правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, та погоджується з ними, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Пунктами 2.1.1.2.3. та 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг сторони погодили, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання цього договору являється прямою та безумовною згодою клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5. Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, встановлених договором.

Згідно п. 2.1.1.5.6. Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов’язань за договором, позичальник зобов’язаний на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку.

Власник картки зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту згідно п. 1.1.2.7. Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно п. 1.1.3.2.2. Умов, у разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та/або умов даного Договору та/або у разі виникнення овердрафту банк має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обов’язків в цілому або у встановленою банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника своїх боргових обов’язків та інших обов’язків за цим договором.

Пунктом 1.1.7.12 Умов сторони погодили, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк (а.с.8, 9-23 – копії Тарифів, витягу з Умов та Правил).

Договір між сторонами був укладений відповідно до вимог ст. 634 ЦК України.

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також інших витрат відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Судом встановлено, що відповідач користуючись кредитними коштами, періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом, однак не виконувала належним чином зобов'язання по поверненню кредитних коштів позивачу.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за укладеним договором, відповідач, станом на 18.10.2017 року, має заборгованість за кредитом у розмірі 17656,59 грн., з яких 6267,34 грн. – тіло кредиту, 5589,84 грн. – відсотки за користування кредитом; 5799,41 грн. – пеня (а.с. 5-6 - розрахунок)

Разом з тим, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення не можливе, такі обставини свідчать про недотримання положень, закріплених у Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому вимоги в частині стягнення з відповідача сум штрафів задоволенню не підлягають.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 1521/5041/12-ц, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Тому вимога про стягнення штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина) та 882,83 грн. – штраф ( процентна складова), задоволенню не підлягають.

Що стосується укладеного між сторонами у даній справі кредитного договору та його складових, то, як зазначалося вище, підписавши 09 грудня 2013 року анкету-заяву, ОСОБА_3 дала свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надала.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав ОСОБА_3 не заявляла.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що між банком та відповідачем 09 грудня 2013 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами. А тому доводи щодо не підписання позичальником Умов та правил не заслуговують на увагу.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 21 березня 2018 року справа №441/569/17.

Крім того, у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Так, згідно матеріалів справи, строк дії картки до останнього дня 07.2018 року.

Останній платіж був проведений 08.09.2017 р. в розмірі 100,00 грн., перед ним були платежі 04.05.2017 р. (33,98 грн.), 09.03.2017 р. (430,00 грн.), 17.02.2017 р. (9,95 грн.) тощо. Позов предявлено 22.11.2017 р., тому позовна давність не сплинула на час пред'явлення позову (постанова Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 332/3802/14-ц).

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 1600,00 грн., сплачений ним при подачі позову (а.с.2), тому оскільки позов підлягає задоволенню частково, суд з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в розмірі 1483,79 грн.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд, -

вирішив:

позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, суму заборгованості за договором № б/н від 09.12.2013 року в розмірі 17656 (сімнадцять тисяч шістсот п’ятдесят шість) гривень 59 коп. та судовий збір в розмірі 1483 (одна тисяча чотириста вісімдесят три) гривні 79 коп.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 11.04.2018 р.

Суддя Д.М.Ніколенко