Рішення № 73280072, 03.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 р. Справа№805/601/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., при секретарі судового засідання Хавалджи В.О. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (далі – відповідач) про визнання протиправним дії управління про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б-з” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” та скасування рішення №2933 від 01 листопада 2017 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п. “б-з” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ”, зобов’язання зарахувати до пільгового стажу період роботи монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій з 20 червня 1984 року до 20 січня 1986 року, електрозварювальником з 17 лютого 1986 року до 08 серпня 1986 року, електрослюсарем з ремонту розпредприладів 4 розряду на підстанції Іванівка - 330 кВ. та електрослюсарем з ремонту обладнання РУ 5 розряду ПС “Іванівка- 330-кВ” Донбаських магістральної електричної філії державної енергетичної компанії “Укрелектропередача” з 02 березня 1998 року до 29 лютого 2003 року, зобов’язання розглянути заяву відповідно до законодавства та за результатами розгляду прийняти рішення з урахуванням зарахувати до пільгового стажу період роботи.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.

Вважає, що не зарахування до пільгового стажу періодів роботи у ДП «НЕК «Укренерго» відокремлений підрозділ «Маріупольські магістральні електричні мережі» з 02 березня 1999 року по 28 лютого 2003 року на посадах за списком №2 у зв’язку з тим, що прийнята у рішенні відповідача довідка про підтвердження пільгового стажу видана установою звужує права позивача, оскільки основним документом, що підтверджує пільговий стаж, є трудова книжка, у якій містяться відповідні записи про періоди роботи.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 29 січня 2018 року було відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 27 лютого 2018 року.

27 лютого 2018 року суд Ухвалою відклав розгляд справи на 15 березня 2018 року до 11 год .45. хв.

Ухвалою від 15 березня 2018 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду 03 квітня 2018 року.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, суд з'ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: 85763, Донецька область, Волноваського району, село Іванівка, вул. Набережна, 60. (а.с. 8-10).

02 жовтня 2017 року позивач звернувся до відповідача заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” та п. “б” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ”.

Відповідачем, 01 листопада 2017 року, за результатами розгляду заяви позивача, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Зазначене рішення обґрунтовується тим, що на дату звернення документально підтверджений загальний стаж роботи заявника складає 35 років 7 місяців 5 днів, в т.ч. пільговий стаж роботи за списком № 2, згідно пільгової довідки № 625/04-17 від 03 серпня 2017 року, наданої ДП «НЕХ «Укренерго» відокремлений підрозділ «Маріупольські магістральні електричні мережі» - 3 роки 5 місяців 3 дні.

Відповідачем враховано стаж з 25 вересня 1998 року до 28 лютого 2003 року, у т.ч. пільговий стаж з 20 червня 1984 року до 20 січня 1986 року, електрозварювальником з 17 лютого 1986 до 08 серпня 1986 року, електрослюсарем з ремонту розпредприладів 4 розряду на підстанції Іванівка - 330 кВ. (а.с. 11-13).

У мотивувальній частині рішення відповідача, не було відображено чому саме не увійшла до перерахунку інша частина стажу, який позивач здобув працюючи на підприємстві.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу від 03 серпня 2017 року ОСОБА_1 працював повний робочий день на ДП «НЕК»Укренерго» відокремлений підрозділ «Маріупольські магістральні електричні мережі» з 02 березня 1998 року по 28 лютого 2003 року електрослюсарем з ремонту обладнання РУ 5 розряду ПС “Іванівка- 330-кВ” Донбаських магістральної електричної філії державної енергетичної компанії “Укрелектропередача”. (а.с. 22)

Згідно записів 1, 3, 4, 5, 6, 10 в трудовій книжці серія БТ-I № 9687911 позивач працював повний робочий день в період з 20 червня 1984 року до 20 січня 1986 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій (а.с. 11), в період з 17 лютого 1986 року до 08 серпня 1986 року електрозварювальником першого разряду (а.с. 11 зворотна частина), в період з 02 березня 1998 року до 29 лютого 2003 року електрослюсарем з ремонту розпредприладів 4 розряду на підстанції Іванівка - 330 кВ. та електрослюсарем з ремонту обладнання РУ 5 розряду ПС “Іванівка- 330-кВ” Донбаських магістральної електричної філії державної енергетичної компанії “Укрелектропередача” з 02 березня 1998 року до 29 лютого 2003 року (а.с. а.с. 11 зворотна частина - 12).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Тобто, відповідач у справі – орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Згідно ст. 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Тобто, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пунктом 2 розділу XY Прикінцевих положень Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “ Про пенсійне забезпечення ”.

Статтею 100 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” встановлений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, згідно якої особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Згідно п. а. ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Стаття 62 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 “ Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній ” у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача протягом повного робочого дня на підземних роботах, що є спірним у цій справі) має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи на посаді за списком № 2.

Тобто трудова книжка позивача містить записи про його роботу у спірний період повний робочий день на підземних роботах зі шкідливими та важкими умовами праці, що дає йому право на зарахування цього періоду до пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах на підставі статті 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ”.

Статтею 62 вище вказаного Закону, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Це передбачено Постановою КМУ від 12. Серпня 1993 року №637 «Про затвердження Порядку наявної о трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». А саме п. 20, згідно якого лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Підпунктом 1.1 п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства прані України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року за №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п’ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Тобто уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Крім того, необхідно зауважити, що згідно з п.1.2 Порядку проведення атестації робочих міст, за умовами праці, затвердженого постановою КМУ за 442 від 01 серпня 1992 року, атестація проводиться на підприємствах незалежно від форм власності, де технологічний процес та сировина с потенційними джерелами шкідливих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров я працюючих. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником і працівником у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення. Частиною 2 пункту 4 зазначеного Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівництво підприємств.

Таким чином, законодавцем покладено обов’язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому її не проведення не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком па пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно п.4.4 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року «Про затвердження Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997р. , у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21 серпня 1992р, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці на час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Тобто відповідач повинен був зарахувати пільговий стаж з 20 червня 1984 року до 29 лютого 2003 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/ або підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до провадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні пенсії незалежно від віку за нормами п. “б” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов’язання відповідача призначити пенсію позивачу незалежно від віку за нормами п. “б” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, суд враховує наступне.

В розумінні частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Нормами чинного законодавства, а саме, Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”, Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121, постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 “ Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”, повноваження щодо призначення та виплати пенсій покладене на Пенсійний фонд України

Тобто, прийняття рішення про призначення пенсії начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів та положень чинного законодавства, тобто, є владними дискреційними функціями суб’єкта владних повноважень, що мають можливість надати повне або часткове визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Оскільки нормами прямої дії Закону на відповідача покладений обов’язок прийняття рішення про призначення та виплату пенсії, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог саме у такий спосіб як повторне зобов’язання виконати покладені на нього владні дискреційні функції.

Наряду з викладеним, суд враховує наступне.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З аналізу норм законодавства, яке регулює спірні взаємовідносини, вбачається , що відповідач, як орган владних повноважень, не виконуючи визначені законом владні дискреційні функції щодо призначення і виплати пенсії позивачу, діяв з порушенням закону і справедливості.

Оскільки прийняття рішення про призначення та виплату пенсії є владними дискреційними функціями органу Пенсійного фонду, такий обов’язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, на час розгляду справи відповідачем визначені Законом владні дискреційні функції не виконані, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про зобов’язання відповідача розглянути питання про призначення та виплату пенсії позивачу з урахуванням норм чинного законодавства з питань пенсійного забезпечення та висновків суду про порушення суб’єктом владних повноважень Закону щодо визначеного чинним законодавством права позивача на призначення та отримання пенсії.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у судове засідання 15 березня 2018 року не надано заперечень на позов.

Крім того, згідно, пункту 3 частини 2 Статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У мотивувальній частині рішення відповідача, не було відображено чому саме не увійшла до перерахунку пенсії інша частина стажу, який позивач здобув працюючи на підприємств.

Тому суд приходить к висновку, що дане рішення є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, Законом України “ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ”, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області № 2933 від 01 листопада 2017 року про відмову в призначенні пенсії незалежно від віку за нормами п. “б” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” ОСОБА_1.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області розглянути питання про призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 за нормами п. “б” ст. 13 Закону України “ Про пенсійне забезпечення ” з врахуванням до пільгового стажу період роботи з 20 червня 1984 року до 20 січня 1986 року монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, за період з 17 лютого 1986 року до 08 серпня 1986 року електрозварювальником першого розряду, за період з 02 березня 1998 року до 29 лютого 2003 року електрослюсарем з ремонту розпредприладів 4 розряду на підстанції Іванівка - 330 кВ. та електрослюсарем з ремонту обладнання РУ 5 розряду ПС “Іванівка- 330-кв” Донбаських магістральної електричної філії державної енергетичної компанії “Укрелектропередача” з 02 березня 1998 року до 29 лютого 2003 року на посадах за списком №2.

В задоволені іншої частини адміністративного позову – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (Сiмсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 11 квітня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Шинкарьова І.В.