Рішення № 73279818, 28.03.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 березня 2018 рокум. Ужгород№ 807/199/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складіколегії:

головуючого судді - Луцович М.М., суддів - Рейті С.І., Шешеня О.М.

при секретарі судоих засідань - ОСОБА_1

сторони в судове засідання не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії, третя особа - Закарпатський обласний військовий комісаріат, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України, де третя особа - Закарпатський обласний військовий комісаріат, згідно якої просить суд: визнати рішення Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 25.11.2016 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 після встановлення йому інвалідності війни ІІІ групи 18.01.2013 року – незаконним; зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 27-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення, але не меншого від 100- кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми; постанову допустити до негайного виконання; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов’язання Міністерства оборони України подати звіт у строк, визначений судом.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_3, проходив військову службу в Збройних Силах в період з 05.08.1980 р. по 23.06.1989 р., з них: з 30.03.1986 р. по 03.04.1988 р. - в ДРА, де брав участь в бойових діях. У відповідності до рішення Закарпатського обласного центру МСЕК 18.01.2013 року позивачу встановлена III група інваліда війни згідно отриманого поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та керуючись нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-Порядок №975), затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 року №975 позивач звернувся 13.04.2016 року до Закарпатського обласного військового комісаріату із заявою про розгляд його документів, доданих згідно п.11 Порядку №975 та після наданого їм висновку, військовим комісаріатом було направлено до комісії Міністерства оборони України щодо виплати йому одноразової грошової допомоги. Листом від 30.12.2016 року за №9647 Закарпатським обласним військовим комісаріатом була надана відповідь про те, що згідно витягу з протоколу №107 від 25.11.2016 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (далі - комісія МО України) позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням його з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року №3597-ІV «Про внесення змін до Закону України “ Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги та інвалідність яким встановлено до 1 січня 2014 року. Свою відмову Комісія МО обґрунтувала тим, що на військовослужбовців, звільнених з військової служби до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 року №975, виплата одноразової грошової допомоги не поширюється на підставі ст.58 Конституції України у відповідності до незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів в часі. Вказане рішення позивач вважає протиправним, та таким, що порушує його законні права та свободи, а тому звернувся за захистом свого порушеного права до суду.

Позивач та його представник в судове засідання не з’явились, хоча належним чином повідомлялися судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явились, хоча належним чином повідомлялися судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи, при цьому подавши письмові заперечення проти даного адміністративного позову, згідно яких просили суд у задоволенні даного адміністративного позову відмовити повністю. Свою позицію відповідач та третя особа обґрунтовують тим, що право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби передбачене статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Далі - Закон N 2011-XII). Відповідна норма внесена в Закон N 2011-XII Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 3 листопада 2006 року N 328-У, який набув чинності з 1 січня 2007 року. Як на момент введення в дію вищезазначеної норми так і в своїй початковій редакції від 20 грудня 1991 року Закон N 2011-XII чітко визначав коло суб'єктів, на яких поширюються його норми. Зокрема, статтею 3 Закону N 2011-XII в редакції від 20 грудня 1991 року було визначено, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною ОСОБА_4 України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів. Згідно з статтею 4 Закону N 2011-XII в тій же редакції дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які проходять службу на території України, і військовослужбовців - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України. В редакції Закону N 2011-ХІІ від 01.01.2007 р. в п. 1 ч. 1 ст.3 було передбачено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей. Аналогічна за змістом норма ст.3 Закону N 2011-XII, в частині визначення кола суб'єктів, на яких він поширюється, діє і сьогодні. Як зазначає сам позивач в поданому позові, він проходив військову службу в Збройних Силах в період з 05.08.1980 р. по 23.06.1989 р., з них: з 30.03.1986 р. по 03.04.1988 р. - в ДРА. Відповідно, військову службу в Збройних Силах України він ніколи не проходив, військовослужбовцем Збройних Сил України чи інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України не був і військову службу закінчив як військовослужбовець Збройних Сил колишнього Союзу РСР, тобто іншої держави, правонаступником якої Україна не є, а тому в силу ст.3 Закону N 2011-ХІІ норми відповідного Закону на нього не поширюються, а отже в даному випадку відповідач в межах наданих йому повноважень діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством, а тому правомірно прийняв відмову щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС Україїни, чітко передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, ОСОБА_3, проходив військову службу в Збройних Силах в період з 05.08.1980 р. по 23.06.1989 р., з них: з 30.03.1986 р. по 03.04.1988 р. - в ДРА, де брав участь в бойових діях.

Рішенням Закарпатського обласного центру МСЕК 18.01.2013 року позивачу встановлена III група інваліда війни згідно отриманого поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 7).

13.04.2016 року позивач звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату із заявою про розгляд його документів, доданих згідно п.11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві та після наданого висновку їх військовим комісаріатом було направлено до комісії Міністерства оборони України щодо виплати йому одноразової грошової допомоги.

Листом від 30.12.2016 року №9647 Закарпатським обласним військовим комісаріатом була надана відповідь про те, що згідно витягу з протоколу №107 від 25.11.2016 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (далі - комісія МО України) позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням його з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року №3597-ІV «Про внесення змін до Закону України “ Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги та інвалідність яким встановлено до 1 січня 2014 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В силу частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2011-XII), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 вказаного Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_4 України.

Постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Пунктом 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше позивачу встановлено третю групу інвалідності з 18.01.2013 року .

За таких обставин, дія вищенаведеного Порядку № 975 поширюється на позивача, оскільки інвалідність ІІІ групи було встановлено позивачу з 18.01.2013 року, а постанова Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 року, якою затверджено Порядок, набрала чинності з 24.01.2014 року. Вказана постанова не містить жодних обмежень щодо неможливості застосування Порядку до осіб, які отримали первину інвалідність до 01.01.2014 року.

Аналогічна правова позиція, також, висловлена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року у справі № 21-563а14, де визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності.

Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом України у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (справа №21-446а14) та від 21 квітня 2015 року (справа №21-135а15).

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання рішення Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №107 від 25.11.2016 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 протиправним та його скасування.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. (Аналогічна правова позиція також наведена в постановах Верховного суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Крім того суд зауважує, що з приписів норм діючого права виходить неприпустимість підміни судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями.

Виходячи з наведеного та враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, суд доходить висновку про те, що необхідним та достатнім заходом для належного захисту прав позивача є зобов’язання МО України, в особі Комісії МО, повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_3 про виплату йому одноразової грошової допомоги.

При цьому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині зобов’язання нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 27-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення, але не меншого від 100- кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми, виходячи з наступного.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_4 Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що визначення суми стягнення на користь позивача за рішенням суду - є формою втручання суду в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині з цих підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.11.2016 року №107 про відмову у призначенні ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги є протиправним та підлягає скасуванню, а порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги.

На підставі наведеного та керуючись статтями 5,6,9,77,78,90,134,139,205,243-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії, третя особа - Закарпатський обласний військовий комісаріат - задовольнити частково.

Рішення Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №107 від 25.11.2016 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 - визнати протиправним та скасувати.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.04.2018 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7