Рішення № 73275307, 05.04.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1148/18

Справа №754/12598/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Панченко О.М.

за участі секретаря судового засідання - Моторенко К.О.

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року до суду звернулась позивач ОСОБА_3 з позовом про стягнення з відповідача у справі ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 3 липня 2013 року відповідачем у справі складена розписка, відповідно якої він позичив у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 7900 доларів США строком на 1 місяць та зобов'язався повернути позику до 4 серпня 2013 року включно. Прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Позивач, як дружина померлого та їх малолітня дитина є єдиними спадкоємцями майна, спадщина на яке відкрилась після смерті чоловіка.

Посилаючись на викладене та зазначаючи, що на час звернення до суду з позовом еквівалент суми бору в гривнях становить 167 364 грн. 66 коп., позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість у вищезазначеному розмірі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 3 липня 2013 року в розмірі 167 364 грн. 66 коп. та судові витрати в розмірі 1 373 грн. 64 коп.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.08.2016 року апеляційну скаргу відповідача у справі відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26.05.2016 року залишено без змін.

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26.05.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10.08.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову в повному обсязі та просив суд про їх задоволення. Пояснив суду про те, що відповідно до ухвали Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду послався на те, що суди попередніх інстанцій не з»ясували в повній мірі чи довела позивач своє матеріальне і процесуальне правонаступництво після смерті чоловіка - ОСОБА_4 та не встановили, чи отримала позивач у встановленому законом порядку свідоцтва на спадщину після його смерті. Позивачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_3 від 08.09.2015 року, а саме на 1/6 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Дане свідоцтво про право на спадщину було видане на території Росії, що підтверджується розпорядженням Згурівської РДА Київської області від 28.09.2015 року №248 «Про надання дозволу на вчинення правочину купівлі-продажу квартири». Іншого майна на території України, на яке можна оформити свідоцтво про право на спадщину, у померлого чоловіка позивача не було. Таким чином, позивач є особою, яка довела своє матеріальне правонаступництво шляхом подання заяви про прийняття спадщини, про що свідчить довідка Згурівської нотаріальної контори від 15.07.2015 року, отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов»язком спадкоємця, та не позбавляє його права на спадщину.

Відповідач в судовому засіданні не визнав пред»явлений до нього позов, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довела, що саме він взяв у борг у її померлого чоловіка грошові кошти у сумі 7 900 доларів США.

Вислухавши пояснення представника позивача у справі, заперечення на позов відповідача у справі, дослідивши письмові матеріали справи, судом було встановлено наступне.

03 липня 2013 року відповідач у справі ОСОБА_2 написав розписку, відповідно до якої він отримав в борг строком на 1 місяць 7 900 доларів США та зобов'язався повернути зазначену суму до 4 серпня 2013 року (а.с.7).

Розписка не містить зазначення позикодавця.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер (а.с.11).

Позивач у справі ОСОБА_3 з 16 січня 2008 року до часу смерті ОСОБА_4 перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі (а.с.12).

Від шлюбу в подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_5 (а.с.13).

З довідки Згурівської районної державної нотаріальної контори вбачається, що позивач в своїх інтересах та як законний представник малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті чоловіка та інших спадкоємців майна не має (а.с.14).

Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник позивача, його довірителькою було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_3 від 08.09.2015 року, а саме на 1/6 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Дане свідоцтво про право на спадщину було видане на території Росії, що підтверджується розпорядженням Згурівської РДА Київської області від 28.09.2015 року №248 «Про надання дозволу на вчинення правочину купівлі-продажу квартири». Іншого майна на території України, на яке можна оформити свідоцтво про право на спадщину, у померлого чоловіка позивача не було. Правочин оформлювався на території Російської Федерації, тому надати дане свідоцтво позивач не має змоги.

Після смерті свого чоловіка позивач набула право вимоги за договором позики від 03 липня 2013 року та звернулася з позовними вимогами до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 167 364.66 грн.

Відповідач в судовому засіданні посилався на те, що позивач не довела, що грошові кошти у сумі 7900 доларів США саме він взяв у борг у її померлого чоловіка, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволені судом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13) щодо застосування норм права, яка згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством має ураховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд України дійшов аналогічних висновків за результатами перегляду справ №6-50цс16, №6-1967цс15.

Крім того, у справі №6-1967цс15 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За правилом ч.2, 3 ст.545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Правовий аналіз ст.545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригінала боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий борговий документ.

В даному конкретному випадку розписка від 3 липня 2013 року - борговий документ, виданий відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження прийняття зобов'язання за договором позики та наявний у дружини померлого позикодавця, свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі.

При цьому, розписка від 03 липня 2013 року містить умови отримання відповідачем в борг грошей із зобов'язанням їх повернення, дати отримання коштів та особистим підписом позичальника.

Твердження відповідача про, те що розписка не містить мети використання коштів, прізвища, ім'я, по-батькові позикодавця та його ідентифікуючих даних, є необґрунтованими, оскільки цивільним законодавством не встановлено спеціальних вимог до змісту договору позики (розписки).

Наявна в матеріалах справи копія розписки від 03 липня 2013 року відповідає оригіналу, що засвідчено головуючим суддею суду першої інстанції (а.с.7). Крім того, як вбачається з ухвали суду апеляційної інстанції, оригінал розписки надавався колегії суддів для його огляду в судовому засіданні.

Також в судовому засіданні судом було встановлено що позивач у справі з 16 січня 2008 року до часу смерті ОСОБА_4 перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зобов'язання за договором позики не припиняються внаслідок смерті позикодавця, оскільки не є нерозривно пов'язаним з його особою (ст.608, 1219 ЦК України).

З довідки Згурівської районної державної нотаріальної контори вбачається, що позивач в своїх інтересах та як законний представник малолітньої доньки звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті чоловіка та інших спадкоємців майна не має (а.с.14). Крім того, з розпорядження Згурівської РДА Київської області від 28.09.2015 року №248 «Про надання дозволу на вчинення правочину купівлі-продажу квартири» вбачається, що ОСОБА_3 було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_3 від 08.09.2015 року, а саме на 1/6 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Дане свідоцтво про право на спадщину було видане на території Росії, що підтверджується даним розпорядженням, проте його оригінал позивач не має змоги надати суду, тому, що воно залишилося на території РФ.

Згідно з ч.1, 2 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За правилом ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З огляду на наведене, суд приходить до вмотивованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 за спірним договором позики, як спадкоємця померлого позикодавця ОСОБА_4, є законними та обґрунтованими.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 12,13,76, 81,133 ЦПК України, ст. ст. 625,1049,1050 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, (02222 АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3, (АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_2) суму боргу за договором позики від 03.07.2013 року у розмірі 167 364 грн. 66 коп., а також судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 373 грн. 64 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий