Постанова № 73272841, 06.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» квітня 2018 року

м. Харків

справа № 646/5818/17-ц

провадження 22ц/790/1805/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне Управління Національної поліції в Полтавській області,

треті особи - Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 січня 2018 року в складі судді Сорока О.П.,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, треті особи - Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2016 року о 20:30 ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 210740, державний номер НОМЕР_6, рухаючись на перехресті проспекту Гагаріна - провулок Золотий у м. Харкові, при повороті ліворуч не надав перевагу в русі автомобілю BMW320і, державний номер НОМЕР_1, під його керуванням, який рухався в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого скоїв зіткнення, у результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2016 року, яку залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за статтею 124 КУпАП.

Вказав, що під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 проходив службу на посаді оперуповноваженого Кобилянського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області, та керував автомобілем ВАЗ 210740, державний номер НОМЕР_6 під час виконання своїх посадових обов'язків.

Зазначив, що згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 №15 від 31 травня 2017 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля BMW320і, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 визначається рівною ринковій вартості колісного транспортного засобу на момент пошкодження та складає 134340,84 грн. Витрати на проведення вказаного автотоварознавчого дослідження складають 1600,00 грн.

Зазначив, що Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» протягом липня 2017 року йому відшкодовано збитки у розмірі 99000,00 грн., тому сума доплати матеріального збитку становить 35340,84 грн.

Вважав, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди йому спричинено моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 10000,00 грн.

Зазначив, що у зв'язку з тим, що він не отримав відшкодування матеріального збитку, завданого його автомобілю, він поніс і інфляційні витрати, які складають 18787,21 грн.

Вказав, що з моменту дорожньо-транспортної пригоди йому необхідно було звертатися за правничою допомогою для отримання консультацій, складання процесуальних документів тощо. Витрати на правничу допомогу становлять 7000,00 грн. Для представництва інтересів у суді він був вимушений звернутися до нотаріуса для посвідчення довіреності та витратив на це 250,00 грн.

Просив стягнути з Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на його користь матеріальні збитки у розмірі 35340,84 грн. та вартість проведеного експертного дослідження у розмірі 1600,00 грн., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 18787,21 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням довіреності у розмірі 250,00 грн., судовий збір у розмірі 1920,00 грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування завданої майнової шкоди 15070,42 грн., моральної шкоди 7000,00 грн., судові витрати у розмірі 2511,00 грн., в іншій частині вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 та Головне Управління Національної поліції в Полтавській області подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з відповідача залишок матеріального збитку у розмірі 20270,42 грн., залишок вартості проведених експертних досліджень у розмірі 1056,00 грн., залишок витрат на правничу допомогу у розмірі 5694,40 грн., витрати на оформлення нотаріально посвідченої довіреності у розмірі 250,00 грн., що загалом становить 27270,82 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Головне Управління Національної поліції в Полтавській області просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення; в разі часткового задоволення апеляційною інстанцією позову, просив змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про передачу автомобіля BMW3201, НОМЕР_1, 1995 року випуску, номер кузова НОМЕР_4, який належить ОСОБА_1, на користь Головного Управління Національної поліції в Полтавській області після відшкодування збитків.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір матеріального збитку на 5200,00 грн. та отриману суму розділив навпіл, не врахувавши, що позивачем заявлено вимогу про стягнення матеріальних збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а не про відшкодування за рахунок відповідача вартості пошкодженого транспортного засобу; що вартість послуг з проведення автотоварознавчого дослідження для визначення розміру завданого матеріального збитку ним сплачена у повному обсязі у розмірі 1600,00 грн., а не 34% від цієї суми, як зазначено судом; що витрати на правничу допомогу як у справі про адміністративне правопорушення, так і у даній цивільній справі підтверджені належними доказами та підлягали стягненню у повному обсязі; що витрати на нотаріальне посвідчення довіреності на представництво підтверджуються довідкою нотаріуса, яка є належним доказом, оскільки нотаріус не є особою, яка займається підприємницькою діяльністю, не застосовує у своїй діяльності реєстратори розрахункових операцій, а чинне законодавство не містить вимог щодо розрахункових документів, які повинен оформити нотаріус при вчиненні нотаріальної дії.

Апеляційна скарга Головного Управління Національної поліції в Полтавській області мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що в разі відшкодування ринкової вартості пошкодженого автомобіля Головне Управління Національної поліції в Полтавській області фактично здійснює купівлю вказаного транспортного засобу, а тому суд зобов'язаний вирішити питання про передачу вищевказаного автомобіля після фактичного відшкодування ринкової вартості автомобіля, таким чином в разі неможливості вирішення питання про передачу пошкодженого транспортного засобу після відшкодування ринкової вартості автомобіля позов в частині стягнення матеріального збитку має бути залишений без задоволення у зв'язку з недопущенням порушення законних прав та інтересів Головного Управління Національної поліції в Полтавській області; що позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не надано жодного доказу, який міг би підтвердити сам факт спричинення йому моральної шкоди та жодних доказів в обґрунтування заявленого розміру відшкодування; що позивачем не надано належних доказів здійснення оплати за надані на його думку юридичні послуги.

12 березня 2018 року Головне Управління Національної поліції в Полтавській області надав відзив, в якому фактично виклав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного Управління Національної поліції в Полтавській області необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 довів, що Головне Управління Національної поліції в Полтавській областіповинно сплатити ОСОБА_1 15070, 42 грн. майнової шкоди.

Проте, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 вересня 2016 року о 20:30 на перехресті проспекту Гагаріна та провулку Золотий у м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 210740, державний номер НОМЕР_6, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля BMW320і, державний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2016 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за статтею 124 КУпАП.

Матеріали справи свідчать про те, що автомобіль ВАЗ 210740, державний номер НОМЕР_6, належав автогосподарству УМВС України в Полтавській області та був переданий ГУНП в Полтавській області на підставі договору позички від 09 грудня 2015 року №7 та закріплений за ОСОБА_2, з яким 15 березня 2016 року укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

На час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 проходив службу на посаді оперуповноваженого Кобилянського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області, та керував автомобілем ВАЗ 210740, державний номер НОМЕР_6 під час виконання своїх посадових обов'язків.

Із висновку автотоварознавчого дослідження фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 № 15С від 31 травня 2017 року вбачається, що вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля BMW320і, державний номер НОМЕР_1, 1995 року випуску визначається на рівні ринкової вартості автомобіля на момент пошкодження і складає 134340,84 грн. Вартість відновлюваного ремонту автомобіля складає 369781, 96 грн., вартість відновлюваного ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 147677, 02 грн., а вартість автомобіля на дату дорожньо-транспортної пригоди - 144920,00 грн., що є значно меншою ніж вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля.

Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/0844337 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ210740, державний номер НОМЕР_6, застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім».

Як вбачається з виписки Приватного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» ОСОБА_1, відшкодовано Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» 99000,00 грн. страхового відшкодування.

Із матеріалів справи вбачається, що до подачі позовної заяви до суду ОСОБА_1 реалізував свій пошкоджений автомобіль через комісіонера ВП «Харківська філія ТОВ «Діметрел» за 5200,00 грн. і 07 жовтня 2017 року вказаний автомобіль перереєстровано на ОСОБА_5 та закріплено новий номерний знак НОМЕР_5.

13 жовтня 2017 року зазначений автомобіль переобладнано шляхом зміни кузова та двигуна та зареєстровано як BMW330D, 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_5. Таким чином пошкоджений автомобіль BMW320і, державний номер НОМЕР_1, 1995 року випуску, зареєстрованим на території України не значиться.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

На підставі частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на положення статті 509 ЦК України та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

З огляду на зазначене, якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму («ліміт відповідальності страховика» у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов'язання за участі деліквента та потерпілого.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд України висловив у постановах від 23 грудня 2015 року та 18 травня 2016 року.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не визнавав свій пошкоджений автомобіль фізично знищеним, оскільки він його продав як автомобіль, а не як металобрухт.

Як вбачається з наданого висновку автотоварознавчого дослідження ремонт пошкодженого автомобіля є економічно необґрунтованим, оскільки витрати на його ремонт перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Вартість транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди, виходячи з зазначеного висновку, визначено в розмірі 134340,84 грн.

Стягуючи з Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 15070,42 грн., суд першої інстанції не звернув уваги на те, що різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди склала 10579, 16 грн. (144920, 00-134340, 84).

Матеріали справи свідчать про те, що транспортний засіб відремонтовано та зареєстровано, як новий автомобіль.

Враховуючи наведене, а також те, що за продаж автомобіля ОСОБА_1 отримав 5200,00 грн., що доказів ремонту транспортного засобу не надано, сума до стягнення становить 5379,16 грн. (10579,16-5200,00), яку необхідно стягнути з відповідача в рахунок відшкодування майнової шкоди, тому доводи ОСОБА_1 щодо того, що сума майнової шкоди повинна становити 35340,84 грн. є безпідставними, оскільки суперечать наявним матеріалам справи.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 повинен передати їм пошкоджений автомобіль після відшкодування збитків є недоведеними, у зв'язку з тим, що доказів того, що цей автомобіль після дорожньо-транспортної пригоди не міг використовуватись за призначенням, але мав певну цінність, матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано.

Враховуючи, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що є підставою відповідно до статті 376 ЦПК України для зміни рішення, судова колегія вважає за необхідне рішення суду змінити та зменшити розмір стягнутої майнової шкоди з 15070, 42 грн. до 5379, 16 грн.

Разом з тим стягуючи частково моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з обставин справи та вимог закону.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з'ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.

Матеріали справи свідчать про те, що під час дорожньо-транспортної пригоди за участю працівника поліції, якого визнано винним, майну ОСОБА_1 спричинено значні механічні ушкодження. Зазначена пригода призвела до фізичних та душевних страждань ОСОБА_1

Посилання представника Головного Управління Національної поліції в Полтавській областіна те, що ОСОБА_1 не довів, що йому спричинено моральну шкоду є безпідставними, оскільки сам факт пошкодження майна представником поліції з його вини, яка доведена, вже є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Оскільки рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування в цій частині не вбачається.

Інші доводи апеляційних скарг учасників справи фактично зведені до посилань на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку, тому висновків суду в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 18787,21 грн., зменшення моральної шкоди вони не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктами 47,48 зазначеної постанови передбачено, що право на правничу допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги адвоката несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналізуючи наведені норми права, слід зазначити, що витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги, відшкодовуються позивачу в разі надання професійної правничої допомоги. Професійна правнича допомога передбачає надання такої допомоги відповідно до статті 131 - 2 Конституції України та статті 60 ЦПК України виключно адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 не є адвокатом, діє за довіреністю, тому витрати, пов'язані з наданням юридичних послуг, зокрема, 7000,00 грн. та 250,00 грн. ОСОБА_1 не відшкодовуються.

Інші витрати, пов'язані з розглядом справи підлягають відшкодуванню таким чином.

Матеріали справи свідчать про те, що за проведення автотоварознавчого дослідження ОСОБА_1 сплатив 1600,00 грн.; за подання позовної заяви - 1920, 00 грн. судового збору, за подання апеляційної скарги - 2880, 00 грн. судового збору.

Виходячи з того, що позов ОСОБА_1 задоволено частково на 16,96%, а розподіл судових витрат між сторонами здійснюється пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судова колегія вважає за необхідне в цій частині рішення суду також змінити та зменшити суму стягнутих судових витрат з 2511,00 грн. до 2414, 08 грн., які складаються з 325, 63 грн. судового збору за подачу позовної заяви, 488, 45 грн. - за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених витрат та 1600,00 грн. - за проведення автотоварознавчого дослідження.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст. 376, ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного Управління Національної поліції в Полтавській області - задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 січня 2018 року - змінити та зменшити розмір стягнутої з Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування завданої майнової шкоди з 15070,42 грн. до 5379,16 грн.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Розмір судових витрат, стягнутих з Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 зменшити з 2511,00 грн. до 2414, 08 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О.Бровченко

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 06 квітня 2018 року.