Постанова № 73270956, 04.04.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/20767/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/789/189/18 Доповідач - Ходоровський М.В.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Ходоровського М.В.

суддів - Щавурська Н. Б., Хома М. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

з участю позивача ОСОБА_1, представника ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/20767/14-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року (головуючий суддя Черніцька І.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ПАТ «Фінростбанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту в сумі 7554 296,77 грн.

Позовна заява обгрунтована тим, що 04.лютого 2011 року між ПАТ «Фінростбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 55-К, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 437 500,00 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі 18 % річних з кінцевим терміном повернення до 03.02.2021 року.

З грудня 2012 року відповідач перестав сплачувати проценти.

25.07.2014 року Банк надіслав відповідачу претензію-вимогу про погашення існуючої заборгованості, а у зв"язку з непогашенням у 30-ти денний строк заборгованості Банк 20.08.2014 року надіслав відповідачу претензію-вимогу щодо дострокового повернення суми кредиту та сплати процентів.

Позичальник вимог Банку не виконав.

Станом на 23.09.2014 року загальна заборгованість Позичальника перед Банком становить 7554 296,77 грн., яка складається із:

431 770,00 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 840 176,72 грн. сума заборгованості за кредитом;

125 378,17 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 695 881,31 грн. сума заборгованості за відсотками за період з 11.12.2013 року по 23.09.2014 року;

18 238,74 грн. розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків за період з 11.12.2013 року по 23.09.2014 року.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» (код 14366762) заборгованість за кредитним договором № 55-К від 04 лютого 2011 року в сумі 7 554 296 (сім мільйонів п"ятсот п"ятдесят чотири тисячі двісті дев"яносто шість) грн. 77 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в сумі 3 654 (три тисячі шістсот п"ятдесят чотири) грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з"ясування судом обставин справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, оскільки 28 травня 2015 року суд розглянув справу за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце засідання суду, чим позбавив його права на доступ до правосуддя.

Необгрунтованість рішення суду, на думку ОСОБА_4 полягає у тому, що під час його ухвалення не було враховано заперечення відповідача проти вказаного позову, а отже не було повно та всебічно з"ясовано всі обставини даної справи. Пред"явивши вимогу про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання ним кредитного договору, позивач не повідомив суд, у зв"язку із чим судом і не враховано при ухваленні рішення, що в забезпечення виконання вищевказаного договору 9 лютого 2011 року між позивачем та ТОВ "Труд-1", як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна в забезпечення виконання зобов"язань боржника за даним договором.

Згідно п.1.5 Іпотечного договору в забезпечення виконання зобов"язань боржника за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв.м., який розташований за адресою м.Суми вул.Праці буд.1.

Відповідно до п. 1.5.5 іпотечного договору, згідно Звіту про незалежну оцінку від 20.01.2011, загальна ринкова вартість наданої в іпотеку нерухомості станом на 20.01.2011 складає 8099000 грн. 00 коп.

Згідно з п. 1.9 іпотечного договору, за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 8099000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2.1.7.1 іпотечного договору, іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з п. 2.1.7.2 іпотечного договору, іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором також у випадку, зокрема, порушення боржником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору.

Враховуючи вищевказане, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до вказаного вище іпотекодавця про стягнення боргу відповідача за рахунок вищевказаного предмета іпотеки та постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року у справі № 910/4717/15-г позов позивача задоволено. Зокрема, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належний іпотекодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Труд-1» нежитлове приміщення гуртожиток, загальною площею 1492,3 кв.м., літА-V, який розташований за адресою: місто Суми, вулиця Праці, будинок номер 1 (один), за іпотечним договором, укладеним 09.02.2011 між Публічним акціонерним товариством Фінростбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Труд-1» шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу, визначеною у розмірі 8 099 000,00 грн., з метою погашення заборгованості за кредитним договором (із забезпеченням іпотекою) №55-К від 04.02.2011р., в сумі 7 554 296 (сім мільйонів п'ятсот п'ятдесят чотири тисячі двісті дев'яносто шість) гривень 77 копійок. На виконання вказаного судового рішення позивач звернувся до виконавчої служби для реалізації вищевказаного предмету іпотеки.

Окрім цього, в апеляційній скарзі також зазначено, що позивач звертався до іпотекодавця з письмовою вимогою про усунення порушень від 11.12.2012 року та 09.08.2013 року про добровільний перехід права власності на предмет іпотеки у порядку ст. 35 ЗУ «Про іпотеку».

Таким чином, позивач задовольнив свою вимогу до боржника за рахунок предмету іпотеки. Вказане свідчить про фактичне припинення як вищевказаного іпотечного договору, так і кредитного договору, у зв'язку із задоволенням вимог позивача за рахунок предмету іпотеки, а отже, відсутні правові підстави для задоволення його позову у даній справі.

Згідно апеляційної скарги апелянт скаржиться і на те, що згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 5 грудня 2017 року місцевим судом було помилково замінено позивача на правонаступника - фізичну особу ОСОБА_1.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити а рішення суду залишити без зміни. Відзив мотивовано тим, що обставини про перехід права вимоги до неї за договором, укладеним із позивачем у справі, відбувся на законних підставах; наявність рішення Київського господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не має правового значення для вирішення справи, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено до прийняття постанови Київського господарського суду.

У судове засідання 04 квітня 2018 року представник відповідача ОСОБА_3 не з"явилася, у попередньому судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник заперечили відносно апеляційної скарги, вважають рішення суду законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно з частинами першою, другою, п"ятою ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Повністю таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 лютого 2011 року між ПАТ «Фінростбанк» та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір №55-К, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 437500.00 дол. США на поточні потреби терміном з 4 лютого 2011 року по 03 лютого 2021 року зі сплатою 18 відсотків річних.

Згідно заяви на видачу готівки № TR.19748.148.301 від 04.02.2011 року Банк умови договору виконав, видав позичальнику грошові кошти в сумі 437 500,00 дол. США.

Пунктом .4.5 договору передбачено, що у разі невиконання або невчасного виконання зобов'язань по п. п. 4.2-4.4 цього договору, при відсутності домовленості про відстрочку погашення кредиту або відсотків погашення кредиту або відсотків, позичальник зобов'язався сплатити банку пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Із пунктів 5.5, 5.6 Договору вбачається, що банк має право при порушенні Позичальником своїх зобов'язань, вказаних у п.п. 4.2. - 4.4., 4.7, 4.8 цього Договору направити Позичальнику письмове повідомлення про порушення з попередженням про застосування санкцій, указаних у п. 5.6 Договору. Після спливу 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання Позичальнику повідомлення та за умови не усунення Позичальником порушення, на 31 (тридцять перший) день термін повернення кредиту визнається таким, що настав, а Позичальник зобов'язується достроково повернути суму кредиту, відсотків по ньому та сплатити інші грошові зобов'язання, що передбачені цим Договором.

25.07.2014 року банком на адресу відповідача було надіслано претензію з вимогою сплати заборгованості по кредитному договору.

20 серпня 2014 року банком на адресу відповідача було надіслано претензію з вимогою сплатити борг протягом 30 (тридцяти) календарних днів, однак вимоги банку відповідачем не були виконані.

Згідно наданого банком розрахунку, сума заборгованості станом на 23.09.2014 року становить 7 554 296,77 грн., з яких: 431 770,00 дол. США, що за курсом НБУ становить 5 840 176,72 грн. сума заборгованості за кредитом; 125 378,17 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 695 881,31 грн. сума заборгованості за відсотками за період з 11.12.2013 року по 23.09.2014 року; 18 238,74 грн. розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків за період з 11.12.2013 року по 23.09.2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того. що відповідач ОСОБА_4 порушив майнові права позивача, станом на 23 вересня 2014 року заборгував ПАТ «Фінростбанк» за кредитним договором № 55-К від 04 лютого 2011 року 7 554 296.77 грн.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з врахуванням встановлених обставин та зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач порушив права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення із ОСОБА_4 в користь позивача 7554 296,77 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи у скарзі про те, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини у справі, оскільки при постановлені рішення не врахував наявність договору іпотеки, укладеного між Банком та ТОВ "Труд-1", та що постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за №55-К від 04.02.2011 року на суму 7554296 грн. 77 коп. звернуто стягнення на іпотечне майно, виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №5 від 30.03.2012 року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Отже, задоволення позову банку про стягнення заборгованості із позичальника не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на іпотечне майно, за тим самим договором кредиту, якщо іпотекодавець є відмінним від позичальника, у разі, якщо, на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Більше того, на на час розгляду та вирішення позову банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту, а саме 28 травня 2015 року, рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не існувало. Із наказу Господарського суду м.Києва від 02.09.2016 року долученого до до матеріалів справи ОСОБА_1 встановлено, що постанова Київського апеляційного господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 була винесена лише 25 серпня 2015 року.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку"- неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, тощо.

Встановлено, що суд першої інстанції з"ясував ті обставини, якими обгрунтовувались позовні вимоги, дав правильну кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами а відтак не має підстав для висновку про неповне з"ясування судом обставин у справі.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що банк задовольнив свою вимогу до боржника за рахунок предмету іпотеки шляхом добровільного переходу права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», на підставі письмових вимог про усунення порушень від 11.12.2012 року та 09.08.2013 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини не підтверджені доказами. Згідно матеріалів справи докази про перехід до банку права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» у справі відсутні.

Колегія суддів також не погоджується із твердженням апелянта про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки виконана, до позивача перейшло права власності на іпотечне майно, оскільки зазначені обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 05 грудня 2017 року залучено до участі в цивільній справі за заявою ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором як правонаступника публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" - ОСОБА_1. Дане рішення грунтується на тому, що 25 липня 2017 року між ПАТ «Фінростбанк» та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення прав вимоги за №59 та додаток .№1, згідно умов яких банк відступив ОСОБА_5 право вимоги за кредитними договорами, договорами іпотеки згідно реєстру у Додатку №1 до договору, у тому числі і згідно Договору за №55-К від 04.02.2011 року укладеного між банком та ОСОБА_4 на суму 777 102.46 доларів США, що еквівалентно 20 118973,64 грн.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановлено, що договір відступлення права вимоги №59 від 25 липня 2017 року, укладений між ПАТ "Фінростбанк" та ОСОБА_1 є оспорюваним правочином, він може бути визнаним недійсним лише за рішенням суду. Рішення суду про визнання даного правочину недійсним відсутнє.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для висновку, що ОСОБА_1 помилково залучена до участі у справі.

Незважаючи на повне і всебічне з'ясування судом першої інстанції обставин, рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, - розгляд судом справи за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду.

Встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено 28 травня 2015 року. Розгляд справи відбувся за відсутності сторін, у тому числі відповідача ОСОБА_4 Як вбачається із матеріалів справи відомостей про те, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи 28 травня 2015 року в справі немає, а наявне в матеріалах справи поштове відправлення, направлене відповідачу, повернуте до суду першої інстанції у зв'язку із закінченням терміну зберігання,(довідка поштового відділення Ф 20 ) не є доказом виконання судом вимог статей 74-76 ЦПК України в редакції, що була чинна на час розгляду справи, тобто не є доказом, який підтверджує належну фіксацію повідомлення про дату розгляду справи, оскільки повістка, яка направлялася судом першої інстанції не була отримана відповідачем у справі.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.3 п.3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є розгляд судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням права на справедливий суд.

Так як судом першої інстанції повно та всебічно з"ясовано обставини справи та правильно встановлено, що ОСОБА_4 є відповідальним за вимогами позивача на суму 7554296,77 грн. та лише порушено процедуру розгляду справи, рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.3, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п.1, 390 ч.1 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк", правонаступником якого є ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь правонаступника публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість за кредитним договором № 55-К від 04 лютого 2011 року в сумі 7 554 296 (сім мільйонів п"ятсот п"ятдесят чотири тисячі двісті дев"яносто шість) грн. 77 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в сумі 3 654 (три тисячі шістсот п"ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Судові витрати, понесені у зв"язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на сторони в межах сум, понесених ними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 9 квітня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області М.В. Ходоровський