Рішення № 73270839, 30.03.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/6160/17

н/п 2/640/234/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Бородіної Н.М.

за участю секретаря Давіденко Н.В.,

представника позивача - Севагіної А.О.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач, АК «Харківобленерго» , звернувся у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_2, після уточнень які прийняті судом, просить стягнути заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 19.12.2013 року по 31.03.2017 року в сумі 2217 грн. 11 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивача посилається на те, що АК «Харківобленерго» постачає електроенергію відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, але відповідач не сплачує за використану електроенергію в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача перед АК «Харківобленерго» утворилась заборгованість.

Відповідач - ОСОБА_2, у поданих запереченнях та у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, зазначаючи, що вона сплачує за постачання в квартиру де вона зареєстрована електричної енергії у відповідності до закону. Заявлені вимоги є необґрунтованими, заборгованість не підтверджена, відсутній укладений із нею двосторонній договір. У судовому засіданні заявляла про трирічний строк давності.

Вказана позовна заява подана до набрання чинності ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року).

Відповідно до вимог п. 9 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України(в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши надані сторонами докази, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги повністю з наступних підстав.

За ст. 5 ЗУ «Про природні монополії» відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах - передачі електричної енергії; розподілу електричної енергії електромережами.

За ч.1 ст. 7 ЗУ «Про природні монополії» діяльність суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності - діяльність у сфері електроенергетики, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ринок електричної енергії".

Обов'язок ліцензування у сфері електроенергетики також містився в ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що діяв до 28.06.2015р.

За ч.1 ст. 8 прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про ринок електричної енергії" господарська діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерська діяльність, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця провадиться на ринку електричної енергії за умови отримання відповідної ліцензії.

Статтею 8 ЗУ "Про ринок електричної енергії" ліцензія на провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, видана до дня набрання чинності цим Законом, діє до видачі відповідної ліцензії оператору системи передачі згідно з цим Законом.

АК «Харківобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з постачання і передачі споживачам на території м.Харков та Харківської області електричної енергії, за врегульованими тарифами на підставі ліцензії серії АВ №399830, виданої у відповідності до ст. 13 ЗУ «Про електроенергетику».

Відповідач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 є споживачем з послуг постачання електричної елегії, що сторонами не оспорюється.

Згідно з положенням ст. 1 Закону України «Про електроенергетику», споживачами енергії є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливо лише на підставі договору .

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на період виниклих правовідносин) споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 3 ПКЕЕН, споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем та енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором і укладається на три роки. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 року № 1357, затверджені Правила користування електричною енергією для населення, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 року № 591.

Згідно з п. 1 ПКЕЕН, ці правила регулюють відносини між громадянами та енергопостачальниками. Правила обов'язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.

Відповідно до «Правил користування електричною енергією для населення», побутовий споживач зобов'язаний оплачувати спожиту електроенергію щомісяця.

В період з 2013 по 2017р. за положеннями ст. 13 ЗУ «Про електроенергетику» встановлення ціни (тарифа) на електричну енергію, що відпускається населенню для побутових потреб здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 23.04.2012р. за №497, від 23.05.2014р. за №749, від 26.02.2015р. за №220, встановлені тарифи на електроенергію, що відпускається населенню за період з 19.12.2013 року по 31.03.2017 року .

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.09.2015р. постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 26.02.2015р. за №220 - визнана незаконною та нечинною. Однак відповідно до ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015р., вказане рішення на теперішній час не набрало чинності .

АК «Харківобленерго» постачає електроенергію відповідачу за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , але відповідач сплачує за використану електроенергію не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за період з 20.05.2014 року по 31.03.2017 року в сумі 2217 грн. 11 коп., яка підтверджується довідкою абонента від 18.09.2017р., розрахунком заборгованості наданого позивачем, який узгоджується із встановленими тарифами та відповідачем не спростований.

Суд зазначає, що посилання позивача на утворення заборгованості за період з 19.12.2013р., судом не приймається, оскільки не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду.

Так згідно довідки абонента за період з 19.12.2013р. по 20.04.2014р. відповідачу нараховано за спожиту енергію 172,31 грн., відповідачем сплачено у вказаний період - 163,28 грн., однак враховуючи, що у відповідача станом на 19.12.2013р. малась переплата на суму 23,70 грн., заборгованості за вказаний період відповідач не має.

Стосовно посилання відповідача на відсутність у неї договору з позивачем, внаслідок чого вона не зобов'язана сплачувати за електроенергію за новими тарифами, судом не приймається виходячи з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правова позиція ВСУ у справі № 6-2951цс15).

Відповідач фактично користувалася послугами з постачання, в квартиру де вона зареєстрована, електричною енергією, що нею не оспорюється, оскільки під час судового розгляду вона неодноразово наголошувала, що не повинна сплачувати за електроенергію більше ніж за тарифами 2009р., оскільки з нею не укладений договір. В квартирі де зареєстрована відповідача встановлений лічильник, що підтверджується актом опломбування лічильника.

Крім того, згідно листа від 02.09.2016р. відповідачу надавалась відповідь, стосовно її звернення та надсилалось 2 примірника типового договору, що підтверджується реєстром відправлень та квитанцією.

Таким чином, відсутність укладеного між сторонами договору, не звільняє відповідача від сплати, за встановленими тарифами, спожитої електроенергії, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підстав для застосування в даному випадку трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, суд не вбачає, оскільки встановлено, що заборгованість у відповідача виникла за період з 20.05.2014 року по 31.03.2017 року, позивач звернувся у суді із даними позовом 21.04.2017р., тобто в межах трирічного терміну.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається пропорціно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до посвідчення та довідки до акту огляду МСЕК відповідач є інвалідом II групи, тому підстави для стягнення судового збору з відповідача- відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (61000, АДРЕСА_1, НОМЕР_1) на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго» (61037, м.Харків, вул. Плеханівська, б.149, код ЄДРПОУ 00131954) заборгованість в загальній сумі 2217 грн. 11 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлений 10.04.2018р.

Суддя Н.М. Бородіна