Постанова № 73270573, 30.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/3781/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Микитчин І.М.

Провадження № 22-ц/783/2591/17 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої: Крайник Н.П.

суддів: Мельничук О. Я., Савуляка Р.В.,

при секретарі: Куцику І. Б., з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором позики, -

в с т а н о в и л а:

31.08.2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просила стягнути з відповідачів солідарно в її користь заборгованість за договорами позики від 29.11.2013 року та від 07.02.2014 року, що становить 15 553 942.41 грн., з яких: 13 005 200 грн. основного боргу що еквівалентно 610 000 до. США, 2 274 131, 39 грн. - відсотки за користування коштами та 256 611,02 грн. - три відсотки річних від неповернутої суми.

17.09.2015 року ОСОБА_4 збільшила позовні вимоги. Просила додатково стягнути з відповідачів в свою користь борг за договором позики від 09.06.2015 року в розмірі 462 736,02 грн. з яких: основний борг - 435 800 грн., що еквівалентно 20 000 дол. США, 24471, 52 грн. - три відсотки річних від неповернутої суми.

Всього просила стягнути з відповідачів в свою користь: 13 441 000 грн. основного боргу, що еквівалентно - 630 000 дол. США, 2 298 595,89 грн., що становить відсотки за користування коштами, 259 082,54 грн. - три відсотки річних за порушення виконання грошового зобов»язання та 8 281, 36 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 29.11.2013 року відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позичили у неї 310 000,00 дол. США, які зобов'язувалися повернути через рік, що підтверджується розпискою від 29.11.2013 року. 07.02.2014 року відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 повторно позичили у неї 300 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 07.02.2014 року, які також зобов'язувалися повернути через рік. Крім того, 09.06.2015 року відповідачка ОСОБА_5 додатково позичила у неї 20 000,00 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 26.06.2015 року, що підтверджується розпискою від 09.06.2015 року. Взяті на себе зобов'язання за договорами позики відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не виконали, в добровільному порядку повернути кошти за договорами позики відмовляються, тому просила стягути такі з відповідачів в її користь в судовому порядку.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначила, що при вирішенні спору районним судом не враховано її доводи щодо того, що з серпня 2011 року по 2015 рік позивач ОСОБА_4 співпрацювала з відповідачами, постачала на їх фірму ПП «СМІО» м'ясну сировину, за яку відповідачі проводили з нею розрахунки, про що відповідачем ОСОБА_5, як головним бухгалтером ПП «СМІО» виписувалися видаткові касові ордери, які підписувалися керівником підприємства - ОСОБА_6, головним бухгалтером - ОСОБА_5 та касиром підприємства, а зі сторони постачальника сировини про отримання коштів - нею, її сином або ОСОБА_7 Саме цими видатковими касовими ордерами відповідачі намагаються довести повернення боргу за договорами позики, що не відповідає дійсним обставинам справи. На момент пред»явлення позову оригінали розписок знаходяться у позивача, що свідчить про неповернення боргу відповідачами. Крім того, відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що сторони домовлялись про підтвердження повернення грошових коштів за договорами позики саме у такий спосіб - шляхом видачі видаткових касових ордерів, на чому наполягають відповідачі. Крім того, районним судом не враховано, що на підтвердження наявності заборгованості за договорами позики, відповідачка ОСОБА_5 31.08.2015 року підписала акт про підтвердження боргу за розписками від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року, 09.06.2015 року, відповідно до якого станом на 31.08.2015 року заборгованість відповідачів перед позивачем становить 630 000 (шістсот тридцять тисяч) доларів США та який датований пізніше, ніж представлені відповідачкою на підтвердження погашення боргу видаткові касові ордери.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_9 та ОСОБА_3 скаргу підтримали, просили скаргу задоволити, рішення районного суду скасувати та постановити нове рішення по суті позовних вимог, тобто стягнути заборгованість за договорами позики в розмірі, визначеному на день подачі позову до суду.

Надали пояснення, аналогічні змісту скарги, додатково пояснили, що наявність між сторонами господарських відносин щодо поставки м»ясної продукції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: постановою про закриття кримінального провадження від 27 грудня 2016 року, висновком від 16.03.2016 року № 9, складеним судовим експертом ОСОБА_10 в межах кримінального провадження № 42012016141080000017 від 08.02.2016 року, яке за клопотанням відповідачів витребовувалося для огляду апеляційним судом, а також показами допитаного в якості свідка в межах кримінального провадження ОСОБА_11, який показав, що саме він познайомив ОСОБА_4 з відповідачами з метою ведення господарської діяльності та що йому відомо, що в наступному сторони були задоволені з такої співпраці. Крім того, просили врахувати, що під час розгляду справи районним судом, відповідач ОСОБА_5 заперечувала факт співпраці з ОСОБА_4, проте будучи допитаною в якості свідка в суді апеляційної інстанції, підтвердила факт співпраці з ОСОБА_4, а саме, що купувала у неї м'ясну продукцію, детально описала, яким чином складались касові ордери, зазначивши, що відомості про погашення боргу за розписками вносились нею вже після наявних на них підписів касира, бухгалтера, позивача та її власного, однак заперечила, що виплата коштів за касовими ордерами здійснювались саме за м'ясну продукцію. Крім того, пояснили, що ОСОБА_4 дійсно отримала кошти від відповідачів за видатковими касовими ордерами, які знаходяться в матеріалах справи, однак такі отримано нею за поставлену та не обліковану на підприємстві відповідачів - ПП «Сміо» м'ясну сировину, що свідчать про ведення відповідачами, як суб»єктами господарювання, подвійної бухгалтерії. Враховуючи, що текст «оплата боргу згідно розписки» на видаткових касових ордерах вдруковано після підписання їх позивачем, вважає, що такі не можуть братись судом до уваги, як доказ повернення боргу за договорами позики.

30.03.2018 року (вх. № 5619) представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 через канцелярію суду долучила письмові пояснення, у яких детально проаналізувала висновок експертного економічного дослідження № 02/0416 від 29 червня 2016 року, наявного в матеріалах кримінального провадження, а саме в томі 2, зокрема щодо змісту рахунків 377 та 632 бухгалтерського обліку та субрахунків до них, а також висновок комп»ютерно-технічної експертизи від 16.03.2016 року № 9, який знаходиться в томі 3 кримінального провадження на аркушах 47-65 та згідно якого на жорстких дисках наданого на дослідження з системного блоку виявлено 13 видалених файлів без даних, які містять ключові слова або словосполучення, а саме : «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1», та 7 видалених файлів без даних, які містять ключові слова «ч-з ОСОБА_12» та не виявлено жодних файлів із словосполученням «оплата боргу». В таблиці, наведеній у додатку № 1 до висновку експерта в графі «DATE», що в перекладі з англійської мови означає «ДАТА» зазначено дати - 2011 рік, що передує укладенню між сторонами договорів позики. Зазначене підтверджує наявність тривалих господарських стосунків між сторонами спору.

Відповідачка ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_13 проти апеляційної скарги заперечили, просили у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, оскільки таке є законним, обґрунтованим, висновки суду відповідають матеріалам справи, зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи.

Відповідач ОСОБА_5 пояснила, що касові ордери є належним підтвердженням виконання нею та її чоловіком - відповідачем ОСОБА_6 зобов»язань з повернення боргу за договорами позики, оскільки такі підписані позивачкою та іншими особами за її дорученням, а відтак підтверджують обраний спосіб повернення позики. Також зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 працювала на підприємствах, що постачали м»ясопродукцію на їх підприємство. Крім того, ОСОБА_4, будучи допитана в якості свідка в суді першої інстанції підтвердила, що підписи на касових ордерах належать їй, її сусідці та її сину.

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_5 - ОСОБА_13 проти скарги заперечив, пояснив, що позивач не перебувала з відповідачами ні в трудових, ні в господарських відносинах. А тому видаткові касові ордери, які підписані нею, її сином та її подругою, що датовані після укладення договорів позики та підтверджують отримання позивачем від відповідачів коштів, за відсутності доказів іншого, свідчать про повернення відповідачами коштів за договором позики. Повернення коштів за договорами позики оформлялися видатковими касовими ордерами за попередньою усною домовленістю сторін, які слугували документальним підтвердженням повернення коштів ОСОБА_4, при цьому ордери ніде не обліковувались та не реєструвались, а слугували виключно як документ, який би підтверджував факт повернення позичених коштів між сторонами. Після повернення боргу відповідачі неодноразово звертались до позивача з вимогою щодо проведення звірки усіх платежів згідно договорів позики та вимагали повернути розписки, однак така відмовилась від проведення звірки платежів та повернення розписки, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 26.12.2016 року (кримінальне провадження № 42012016141080000017 Франківського ВП ГУ НП у Львівській області), з якої вбачається, що в ході досудового розслідування не зібрано доказів, які б свідчили про те, що вказані кошти ОСОБА_4 отримано, як суб'єктом господарювання за постачання м'ясної сировини на ПП «СМІО», чи як оплату за сировину від інших суб'єктів господарювання - постачальників. Крім того, зазначив, що між доводами пред»явленого ОСОБА_4 позову, поясненнями позивача в суді першої інстанції та поясненнями її представників в суді апеляційної інстанції є суттєві розбіжності, на що просив суд апеляційної інстанції звернути увагу.

В судове засідання, призначене на 30.04.2018 року, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з»явилися, через канцелярію суду 28.03.2018 року за вх. № 5456, 29.03.2018 року за вх. № 5583/18 та 30.03.2018 р. за вх. № 5618 подали суду заяви, в яких просили відкласти розгляд справи, призначений на вказану дату, оскільки ними розірвано угоди про надання правової допомоги з представником ОСОБА_14, адвокатом АО АК «Сидорович та партнери» - Богдан З.В., про що долучили відповідні докази. Покликаючись на ст.ст.55,64 Конституції України, зазначили, що їм необхідний певний час для пошуку інших фахівців для їх належного представництва та надання правової допомоги у даній справі. Крім того, повідомили, що відповідач ОСОБА_6 з 27.03.2018 року перебуває у відрядженні в м. Києві, а відповідач ОСОБА_5 - з 28.03.2018 року на стаціонарному лікуванні, що підтверджується довідкою медичної установи. На особистій участі при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції наполягають.

Заслухавши думку учасників справи з приводу заявлених клопотань, зважаючи на тривалість розгляду справи апеляційним судом (апеляційне провадження у справі відкрито 10 квітня 2017 року), неодноразове відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідачів, в т.ч. із - за необґрунтованих відводів, та враховуючи, що представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_13 та відповідач ОСОБА_5 надали суду апеляційної інстанції пояснення по суті апеляційної скарги і позовних вимог, колегія суддів прийшла до висновку про можливість завершення розгляду справи у відсутності відповідачів, та розцінює такі заяви як зловживання відповідачами своїми процесуальними правами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, згідно за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ст.1049 ЦК України, позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику на умовах, визначених сторонами.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч.2,ч.3 ст.545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов»язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов»язку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 протягом 2013 - 2015 років надала відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у позику грошові кошти на загальну суму 630 000,00 дол. США, зокрема - за договором позики від 29.11.2013 року відповідачі отримали в позику 310 000,00 дол. США, які зобов'язувалися повернути через рік, що стверджується розпискою від 29.11.2013 року; 07.02.2014 року відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 повторно отримали в позику від позивача 300 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 07.02.2014 року, які також зобов'язувалися повернути через рік. Крім того, 09.06.2015 року відповідачка ОСОБА_5 додатково позичила у ОСОБА_4 20 000,00 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 26.06.2015 року, що підтверджується розпискою від 09.06.2015 року.

Взяті на себе зобов'язання за договорами позики відповідачі не виконали, чим порушили умови договорів позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року та від 09.06.2015 року. В добровільному порядку повернути борг за договорами позики відповідачі відмовляються.

Оригінали боргових розписок від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року та від 09.06.2015 року на час пред»явлення позову знаходилися у позивача ОСОБА_4, в наступному були долучені судом до матеріалів справи та на даний час знаходяться на аркушах 6,7 тому 1 справи та на а.с.5 тому 2 справи.

Встановлено, що факт отримання від позивача коштів за договорами позики на суму 630 000 дол.США відповідачі не заперечують. В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_5 підтвердила, що кошти в сумі 630 000 дол.США позичалися подружжям ОСОБА_5 для особистих потреб та були передані їй позивачем.

На підтвердження виконання зобов»язань за договорами позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року, від 09.06.2015 року відповідачами надано суду видаткові касові ордери в кількості 165 штук, які датовані періодом 30.11.2013 р. - 29.08.2015 р., копії яких долучено до матеріалів справи (а.с.46-102).

Долучені відповідачами на підтвердження повернення боргу касові ордери містять наступну інформацію: дату їх складення, номер кореспондуючого рахунку, субрахунку № 631.2, № 372.1, який визначає підставу оформлення видаткового касового ордеру, та підставу видачі грошових коштів, містить підписи керівника ОСОБА_6, головного бухгалтера ОСОБА_5, окремі ордери місять підпис касира ОСОБА_16 (а.с. 47,57,60, 62, 6368, 70 74,77, 79,81,88 ) чи іншого касира без зазначення ПІБ (а.с.78,84). У графі підстава вказано: оплата боргу згідно розписки, такий текст є вдрукованим, не завжди співпадає з графою, в яку вписано текст, або дописаним від руки. Як ствердила допитана в якості свідка ОСОБА_5, такі дописи внесено нею в ордери після їх підписання позивачем чи іншими особами.

Відповідно до висновку експертного економічного дослідження № 02/0416 від 29.06.2016 року, виконаного судовим експертом ОСОБА_17 від 23.12.2008 р., що знаходиться в ІІ томі кримінального провадження починаючи з аркуша 75, нарахування заробітної плати ПП «СМІО» гр. ОСОБА_4 за період 2013 - 2015 років, (ідент. код: НОМЕР_1) протягом 2013 - 2015 років не здійснювалося, нарахування і утримання Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та утримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору у зв'язку з трудовими відносинами вказаної особи з підприємством не проводилось; наявність здійснення господарських операцій з постачання матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг) гр. ОСОБА_4 для ПП «СМІО» за період 2013 - 2015 роки не встановлено; видача готівки з каси ПП «СМІО» гр. ОСОБА_4.в рахунок здійснення оплати вартості отриманих товарно - матеріальних цінностей (робіт, послуг) у період 2013 - 2015 років документально не підтверджується.

Відповідно до висновку судового експерта ОСОБА_10 від 16.03.2016 року № 9, проведеного в межах кримінального провадження № 42012016141080000017 від 08.02.2016 року, що знаходиться на а.с. 198-233 тому 2 даної справи та на аркушах 47-64 тому 3 кримінального провадження , яке витребовувалося судом апеляційної інстанції для огляду за клопотанням відповідачів: «На жорстких дисках наданого на дослідження системного блоку виявлено 13 видалених файлів баз даних, які містять ключові слова або словосполучення, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1 2» та 7 видалених файлів без даних, які містять ключові слова або словосполучення, а саме: ч-з ОСОБА_6П.». Строки (записи) з вищевказаних виявлених файлів без даних, які містять ключові слова або словосполучення «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1 2», ч-з ОСОБА_6 наведено в додатку № 1, що додається до висновку експерта».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 факт отримання грошових коштів в позику від ОСОБА_4 не заперечують, однак, отримані на підставі розписок грошові кошти відповідачі повертали, при цьому за попередньо погодженими із позивачем умовами, при цьому ордери ніде не обліковувались та не реєструвались, а слугували виключно як документ, який би підтверджував факт повернення позичених коштів між сторонами; факт отримання ОСОБА_4 грошей засвідчувався саме видатковим касовим ордером, який з однієї сторони підписувався власноручно ОСОБА_5, ОСОБА_6, а з іншого боку ОСОБА_4; допитана як свідок в даній справі позивач ОСОБА_4 не заперечила, що частину грошових коштів від відповідачів на її прохання та за усним дорученням отримували також її син ОСОБА_18. та її подруга гр. ОСОБА_7, які також розписувались у видаткових касових ордерах, після чого передавали вказані грошові кошти ОСОБА_4, вказані обставини додатково підтвердили допитані в якості свідків, ОСОБА_18. та ОСОБА_7; факт повернення усієї суми грошових коштів позивачу по справі за договорами позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року, від 09.06.2015 року повністю підтверджується видатковими касовими ордерами в кількості 165 штук, починаючи із 30.11.2013 року (перший платіж) та закінчуючи 29.08.2015 року (останній платіж), які долучені до матеріалів справи та належним чином завірені; позивач не перебувала з відповідачами ні в господарських, ні в трудових відносинах, а була лише посередником по поставці м»ясної продукції на ПП «СМІО», що підтверджується відомостями, отриманими із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців щодо гр. ОСОБА_4 (код: НОМЕР_1); 25.09.2009 року реєстраційною службою Стрийського міськрайонного управління юстиції у Львівській області внесено запис про припинення суб'єкта фізичної особи - підприємця ОСОБА_4; допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача свідки ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_20 з приводу предмета доказування, а саме відносин позивача із відповідачами щодо договорів позики не змогли суду повідомити жодних обставин, натомість з приводу господарських відносин із ПП «СМІО» повідомили, що не мали жодного відношення до фінансово - господарських документів ПП «СМІО», а про більшість обставин їм відомо зі слів самої ОСОБА_4 Свідок ОСОБА_21 показав, що дійсно співпрацював із гр. ОСОБА_4, вони є партнерами вже більше 5 років у м'ясному бізнесі, подружжя ОСОБА_6 особисто не знає, натомість усі відносини із ПП «СМІО» були побудовані на основі підписаних господарських договорів між його юридичними особами (Леоградсервіс тощо) та ПП «СМІО», засновниками яких він був, розрахунки за м»ясну продукцію проводилися у безготівковій формі, позивачка ОСОБА_4 була посередником між ним та ПП «СМІО», за що він і оплачував їй відповідний гонорар.

Тобто, суд вважав належним чином доведеним повернення боргу відповідачами, та зарахував надані ними видаткові касові ордери, як підтвердження отримання ОСОБА_4 зазначених в ордерах сум в рахунок погашення боргу за договорами позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року та від 09.06.2015 року .

Однак, з таким висновком колегія суддів не може погодитися з наступних мотивів.

Відповідно до положень ст.76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.

Згідно п.3.4 вказаного Положення, видача готівки з каси проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями.

Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником.

Згідно п.3.5 цього Положення у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми. Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою відомістю. У п.3.6 цього Положення зазначено, що видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості. У випадку отримання коштів іншої особою необхідна наявність довіреності, про що вказується у видатковому касовому ордері.

Пункт 3.10 Положення також встановлює, що виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях забороняються. Додатком №3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затверджується типова форма № КО-2 видаткового касового ордеру.

Як вбачається з матеріалів справи, касові ордери, які надані відповідачами на підтвердження погашення боргу за договорами позики, містять посилання та всі реквізити касового ордеру згідно типової форми №КО-2 відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Такі містять підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, касира.

Крім того, у наданих відповідачами на підтвердження погашення заборгованості за договорами позики видаткових касових ордерах містяться дописи та виправлення, частина касових ордерів про отримання коштів підписані не тільки позивачкою ОСОБА_4, а й іншими особами, що не заперечується жодною із сторін та підтверджується показами ОСОБА_7 та ОСОБА_18, допитаних судом, як свідків.

Допитана в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_5 показала, що грошові кошти по видаткових касових ордерах виплачувались з виручки, отриманої в магазинах та передавались ОСОБА_4, її сусідці ОСОБА_7 або її сину ОСОБА_18 та не заперечила, що текст «повернення боргу за розписками» вносився нею в ордери після підписання таких позивачем чи особами, які отримували кошти, шляхом вдруковування в графі «призначення платежу».

Відповідно до п.3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, Рахунок 63 бухгалтерського обліку «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» призначений для обліку розрахунків з постачальниками (підрядниками) за одержані товаро-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги. Рахунок 63 має субрахунки - на субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» ведеться облік за одержані товаро-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

Рахунок 37 бухгалтерського обліку «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» призначений для обліку розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю з різними дебіторами за авансами виданими, нарахованими доходами, за претензіями, за відшкодуванням завданих збитків, за позиками членів кредитних спілок та за іншими операціями. Рахунок 37 має субрахунки - розрахунки з підзвітними особами.

Зазначене дає підстави зробити висновок, що грошові кошти, виплачені відповідачами по видаткових касових ордерах з кореспондуючими рахунками, субрахунками 631.2, 372.1, не можуть підтверджувати погашення боргу за договором позики між фізичними особами.

Відповідно до ч.6, ч.7 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

З наведених мотивів, покликання сторін спору на постанову про закриття кримінального провадження від 26.12.2016 року (кримінальне провадження № 42012016141080000017 Франківського ВП ГУ НП у Львівській області), з якої вбачається, що в ході досудового розслідування не зібрано доказів, які б свідчили про те, що вказані кошти ОСОБА_4 отримано, як суб'єктом господарювання за постачання м'ясної сировини на ПП «СМІО», чи як оплату за сировину від інших суб'єктів господарювання -постачальників, чи як повернення боргу за договорами позики, на думку колегії суддів на увагу не заслуговують, оскільки правова оцінка, надана певним фактам при розгляді іншої справи, в даному випадку - в постанові про закриття кримінального провадження, не є обов'язковою для суду, що розглядає цивільно-правовий спір.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Враховуючи, що відповідачі не надали суду належних доказів того, що при укладенні договорів позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року та від 09.06.2015 року сторони погодили, що повернення боргу за цими договорами буде підтверджуватися видачею видаткових касових ордерів, договори позики не містять такої інформації ( таких умов договору), позивач заперечує такий спосіб повернення боргу, колегія суддів приходить до висновку, що обставини повернення боргу за договорами позики в силу положень ч.1 ст. 82 ЦПК України підлягають доказуванню відповідно до вимог ст.1049 ЦК України та ст.78 ЦПК України, а саме, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, видаткові касові ордери, копії яких є в матеріалах справи, на думку колегії суддів, не можуть визнаватись належними та допустимими доказами повернення відповідачами грошових коштів за договорами позики, які укладені між фізичними особами.

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки, як доказу, наданому позивачем на підтвердження наявності боргу за договорами позики, акту про підтвердження боргу відповідачів перед позивачем за розписками від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року, 09.06.2015 року, який підтверджує заборгованість відповідачів перед позивачем на суму 630 000 доларів США станом на 31.08.2015 року. Як зазначив суд у своєму рішенні, судом не враховано зазначений акт з підстав, що оригінал вказаного акту є механічно пошкодженим, а саме відрізаний верх вказаного акту, тобто на думку суду, міг бути підставленим з якогось іншого документа, частина тексту акту є надрукованою, а інша частина вписана власноручно ОСОБА_4, що вона визнала в судовому засіданні, а тому такий викликав у суду сумнів в тому, що два тексти рукописний та друкований виконувались одночасно.

Однак, до такого висновку суд прийшов за відсутності доказів, які би давали суду підстави зробити такий, тобто, на думку колегії суддів, такий висновок суду ґрунтується лише на припущеннях, що суперечить положенням ст.81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно розрахунків позивача, які перевірено судом, 3% відсотки річних від неповернутої суми за договорами позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року, від 09.06.2015 року станом на 31.08.2015 року та 17.09.2015 року (час пред»явлення позовних вимог) становить 259 082,54 грн., відсотки за користування грошовими коштами - 2 298 595,89 грн., сума неповернутого основного боргу 13 005 200 грн. (розрахунок а а.с.4 т.1, а.с.3 т.2).

Відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Встановивши, що у позивача наявні оригінали боргових розписок, а відповідачами не доведено факту повернення боргу, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача боргу за договором позики у заявленому в позові розмірі, на чому наполягають представники позивача.

Колегія суддів також приходить до висновку, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції не враховано положення вищезазначених законодавчих норм, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, рішення суду ухвалено на припущеннях. Крім того, суд прийшов до помилкового висновку, що видаткові касові ордери є належними доказами, що підтверджують повернення боргу відповідачами за договором позики (по розписках) між фізичними особами.

З наведених мотивів, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2017 року слід скасувати.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 солідарно в користь ОСОБА_4 - 630 000 (шістсот тридцять тисяч) доларів США, що еквівалентно 13 441 000 грн. (тринадцять мільйонів чотириста сорок одну тисячу) основного боргу, 259 082,54 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімдесят дві гривні 54 копійок) - три відсотки річних та 8 281, 36 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна тисяча гривень 36 копійок ) - сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п. 1-4 ч.1 ст.376, ст.381,ст.384, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської областіц від 23 січня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 солідарно в користь ОСОБА_4 - 630 000 (шістсот тридцять тисяч) доларів США, що еквівалентно 13 441 000 грн. (тринадцять мільйонів чотириста сорок одну тисячу) основного боргу, 259 082,54 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімдесят дві гривні 54 копійок) - три відсотки річних та 8 281, 36 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна тисяча гривень 36 копійок ) - сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 10.04.2018 року.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Мельничук О. Я.

Савуляк Р. В.