Ухвала суду № 73270552, 10.04.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/2117/17

№ 2-др/639/6/18

УХВАЛА

Іменем України

03 квітня 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Іванової І.В.,

за участю секретаря –Тущенко Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про розділ в натурі домоволодіння, встановлення ідеальних часток, затвердження усного договору,-

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення по вищевказаній справі. Свою заяву обґрунтувала тим, що її вимоги у цьому провадженні заявлені на підставі неможливості оскаржити порушення судом першої інстанції норм процесуального права відмовами у розгляді по суті вимог, заявлених на підставі зміни прав на домоволодіння рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 лютого 1988 року, доказом порушення прав на вчасний розгляд яких є рішення Апеляційного суду від 22 травня 2013 року, які не розглядалися рішенням Апеляційного суду від 12 березня 2014 року, оскільки ним прийнято фактичний розподіл домоволодіння, невизнання якого спадкодавцем відповідача призвело до зміни прав на домоволодіння, яким не виділено у натурі її частину домоволодіння, не вирішено питання захисту майнових прав на підставі порушення експертом ст. 357 ЦК України, не встановлено існування у ОСОБА_3 прав, що виникли згідно дарчої, неправосудність невизнання якої встановлено рішенням Апеляційного суду від 22 травня 2013 року. Заявник зазначила, що те, що суддя Шиянова Л.О. звільнилася, змусило її знову звертатися до суду з вимогами, заявленими на підставі несплати відповідачем компенсації, без сплати якої права ОСОБА_3, встановлені рішенням від 10 лютого 1988 року на ? спадкової частини домоволодіння, не припинилися згідно абз. 3 ч. 2 ст. 364 ЦК України – право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав компенсацію, припиняється з дня її отримання. У відповідності з цим несплата відповідачем компенсації була новою обставиною, яка виникла після рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року, на підставі якої було заявлено про захист майнових прав та про вирішення питання припинення її спільної часткової власності з ОСОБА_3, не припиненої цим рішенням. Доказом, що спадкова частина домоволодіння мала бути розподілена у рівних долях по 18/100, є позов, задоволений рішенням від 10 лютого 1988 року, доказом існування у ОСОБА_3 зареєстрованих прав на домоволодіння є дарча та висновки рішення апеляційного суду від 22 травня 2013 року, яким встановлена неправосудність невизнання цієї дарчої. Встановлення рішенням апеляційного суду від 12 березня 2014 року прав відповідача на льох «Е» було новою обставиною, на підставі якої було заявлено про вирішення питання прав на помешкання 2-6, яке зараз є безхазяйним та з вини відповідача, який не проживає у домоволодінні та не здійснює дій по його утриманню, стрімко руйнується. Позов, задоволення якого призвело до зміни прав на домоволодіння рішенням від 10 лютого 1988 року, є доказом, що у розрахунках позивачів не була врахована вартість льоху «Е», а висновки експерта у частині встановлення вартості спадкової частини домоволодіння є доказом порушення ч.4 смт. 357 ЦК України, тому відсутність висновків суду стосовно цих доказів позбавила можливість оскаржити порушення прав на вимоги про захист майнових прав. Висновки ухвали Апеляційного суду Харківської області від 2 березня 2017 року, що суд не вирішує питання щодо прав особи, яка не приймала участь у справі, які відповідають диспозитивності цивільного судочинства, були підставою для вимог про встановлення, що відповідач не заявляв про встановлення його прав на ту частину домоволодіння, права на яку були втрачені його спадкодавцем у результаті задоволення його вимог рішенням від 10 лютого 1988 року, що відповідач не заявляв про встановлення його прав на частину помешкання 2-6, права на яку ОСОБА_3 згідно абз. 3 ч. 2 ст. 364 ЦК України не припинилися та не можуть припинитися, отримати за яку компенсацію від відповідача згідно абз. 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України суд не може зобов’язати ОСОБА_3, яку неодноразово та неправосудно позбавляли доступу до правосуддя з вимогами про захист її майнових прав згідно ч. 4 ст. 357 ЦК України, та прав, що виникли згідно дарчої. Згідно ст. 12 ЦК України та ст. 41 Конституції України ОСОБА_3 має право на власний розсуд розпоряджатися своєю приватною власністю, права на яку вона отримала згідно дарчої, тому суд не має законних підстав вирішувати, кому за платним або безвідплатним договором вона має право передати свої майнові права – їй, ОСОБА_1., чи відповідачу. Суду були надані докази та пояснення, що між нею та ОСОБА_3 не існувало спору щодо її частки, що саме відмова у затвердженні мирової угоди між ними змусила доказувати у суді існування у ОСОБА_3 прав на домоволодіння, що виникли згідно дарчої, що невизначеність суду стосовно її участі у справі позивачем або відповідачем призвела до невмотивованої відмови у вимогах про затвердження договору між ними, доказом неправосудності якої є висновки рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2013 року, які порушив та продовжує порушувати суд. Витяг з реєстру речових прав надано суду для доказування, що відповідач та ОСОБА_3 не зареєстрували свої права на домоволодіння згідно рішення Апеляційного суду від 12 березня 2014 року, яким суд не може зобов’язати сплатити компенсацію та отримати її, без сплати та отримання якої розподіл, прийнятий цим рішенням, не вступив у законну силу. У відповідності з цим заявлені вимоги обґрунтовані загальновідомими нормами майнового та процесуального права, до цих вимог були надані докази та пояснення, але рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 липня 2017 року заявлені вимоги були відхилені без розгляду по суті, без висновків, що підставою для нового звернення до суду була неможливість оскаржити порушення суддею Шияновою Л.О. норм майнового та процесуального права за відсутністю рішення, прийнятого за результатом розгляду по суті вимог про захист майнових та процесуальних прав. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2017 року не було перевірено законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах вимог, звільнених від доказування загальновідомими ч. 4 ст. 357, ч .ч. 1,2 ст. 364 ЦК України, рішення по яким не було прийнято, тому апеляційним судом не було досліджено, що відмова у розгляді цих вимог по суті посиланням на нібито незгоду з рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року порушує загальновідомі норми майнового та процесуального права, порушує висновки суду від 12 березня 2014 року, оскільки вимоги про витребування справ умисно були залишені без розгляду, що позбавило можливості оскаржити внесення у судове рішення першої інстанції завідомо неправдивих відомостей. Оскільки підставою для вимог, заявлених у цьому провадженні, є неможливість оскаржити порушення прав на вимоги, обґрунтовані загальновідомими нормами майнового права, за відсутністю рішення, прийнятого за результатом розгляду заявлених вимог по суті, за відсутністю висновків стосовно наданих доказів, згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Тому, на підставі вищезазначеного заявник звернулась до суду з вказаною заявою.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 у повному обсязі підтримала заяву про ухвалення додаткового рішення та надала пояснення.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Жовтневого районного суду м. Харкова у зв’язку з тим, що мешкає у АРК, м. Білогірськ, копія якого знаходиться у матеріалах справи. Відомості про причини неявки відповідача до суду не надходили.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду заяви була повідомлена належним чином, причина неявки суду не відома.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, вислухав пояснення позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 270 ЦПК України, суд що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги , з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 270 ЦПК України, заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи у квітні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 та просила суд ухвалити рішення, на підставі якого розділити у натурі у рівних частках між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадкову частину домоволодіння, з якої виділити ОСОБА_2 приміщення 2-2,2-3,2-5, льох «Е» та сарай «Б», а ОСОБА_3 виділити приміщення 1-4,1-7,2-6 житлового будинку А-1,що буде відповідати у рівних частках спадкової частини домоволодіння, встановити ідеальну частку ОСОБА_2 у 31/100 та ідеальну частку ОСОБА_3 у 17/100, затвердити усний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, не посвідчений нотаріально та встановити права ОСОБА_1 на 69/100 частин домоволодіння.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова суду 21 липня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилено.

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає, що стосовно усіх позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 у позовній заяві від 04.04.2017 року , з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, ухвалено рішення від 21 липня 2017 року, а тому підстав для ухвалення додаткового рішення, суд не вбачає.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 270 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у прийнятті додаткового рішення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 10.04.2018 року

Суддя І.В. Іванова