Постанова № 73267442, 03.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/117/2018(м)

263/9647/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року місто Маріуполь

справа № 263/9647/16-ц

провадження № 22-ц/775/117/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

секретар судового засідання Сидельнікова А.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого на підставі ордера №020873 від 06 квітня 2016 року діє адвокат ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Васильченко О.Г від 21 грудня 2017 року

в с т а н о в и в:

В серпні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та розподіл сумісного майна.

В позові зазначали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 01 червня 1991 року по лютий 2016 року, мають повнолітню доньку ОСОБА_6. У лютому 2016 року шлюб розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя. За період шлюбу подружжям придбано наступне майно:

- двокімнатна квартира АДРЕСА_1 площею 43,21, житловою площею 29 кв.м., яка належить на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 січня 1998 року ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6;

- домоволодіння АДРЕСА_3, разом із земельною ділянкою - ділянка АДРЕСА_4 яке придбано на ім'я ОСОБА_2 на підставі біржового контракту (договору купівлі-продажу) №ОР-462 від 07 серпня 1999 року, посвідченого Азовською універсальною товарною біржею. Цим договором передбачалось відчуження також і земельної ділянки разом із будинком, про що є відповідний запис на державному акті про право власності відчужувача ОСОБА_8

- гараж АДРЕСА_5, придбаний на підставі договору купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_2

- автомобіль марки NISSAN SANNY 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаний за 35 000 гривень, що на той час було еквівалентно 7 000 доларів США, 09 березня 2007 року у ОСОБА_9 на підставі довіреності від 09 березня 2007 року, виданої на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Для сплати повної вартості автомобіля ОСОБА_2 отримав за місцем роботи - ПАТ ММК ім. Ілліча 16 лютого 2007 року цільову позику на придбання автомобіля у розмірі 25 000 грн., протягом 2007-2010 років за рахунок спільних сімейних коштів позика сплачена, що підтверджується довідкою кредитора.

Все вищенаведене майно купувалось у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на оплатній основі, за спільні кошти подружжя.

Просила визнати угоду купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_3, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 07 серпня 1999 року на Азовській універсальій товарній біржі дійсною.

Провести розподіл квартири по АДРЕСА_6 та зазначеного домоволодіння з земельною ділянкою в натурі, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 право власності на домоволодіння з земельною ділянкою, а за ОСОБА_2 визнати право власності на частку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_7 Гараж та автомобіль розподілити на розсуд суду.

В подальшому під час розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 неодноразово уточнювали.

25 червня 2017 року ОСОБА_5 подала заяву про залишення її позову без розгляду, і ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 21 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розподіл майна залишені без розгляду.

В остаточній редакції позовної заяви від 06 вересня 2017 року ОСОБА_1 просила суд:

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 83 105,00 гривень в рахунок компенсації вартості належної їй ? частини домоволодіння АДРЕСА_8 разом із земельною ділянкою - ділянка АДРЕСА_9

-стягнути з відповідача на її користь в рахунок компенсації ? частини вартості спільно придбаного під час шлюбу гаражу АДРЕСА_11 грошові кошти в сумі 8 199,5 гривень;

-стягнути з відповідача на її користь 12 500 гривень, що складає ? частину грошових коштів, сплачених за рахунок спільних коштів подружжя під час шлюбу, на погашення цільової позики для придбання автомобіля, отриманої ОСОБА_2 16 лютого 2017 року в розмірі 25 000 гривень в ПАТ ММК ім. Ілліча.

Позивач ОСОБА_1 також просила суд стягнути з відповідача судові витрати - судовий збір на витрати по оплаті експертизи.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Автогаражний кооператив «Автолюбитель-4», ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного майна задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1:

- грошові кошти в сумі 83 105,00 гривень в рахунок компенсації вартості належної їй ? частини домоволодіння АДРЕСА_8 разом із земельною ділянкою;

- в рахунок компенсації ? частини вартості спільно придбаного під час шлюбу гаражу АДРЕСА_12 грошові кошти в сумі 8 199,5 гривень;

- грошові кошти в сумі 12 500 гривень, що складає ? частку грошових коштів, сплачених за рахунок спільних коштів подружжя під час шлюбу на погашення цільової позики для придбання автомобіля,

всього стягнуто 103 804 грн.50 коп.

Розподілені судові витрати і з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати у розмірі 6 800 грн.

В січня 2018 року відповідача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого на підставі ордера №020873 від 06 квітня 2016 року діє адвокат ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просив визнати нечинним повністю рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2017 року і закрити провадження у справі. Стягнути з позивачів понесені відповідачем судові витрати на правову допомогу адвоката в сумі 3 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Рішення суду прийняте із грубим порушенням правил виключної підсудності.

27 січня 2018 року позивач ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_15., подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 21 грудня 2017 року без змін, оскільки воно відповідає фактично встановленим обставинам справи, є законним та обгрунтованим. Відповідач не заперечував у судових засіданнях факту придбання спірного майна на оплатній основі під час шлюбу, факт його наявності у нього в користуванні, а тому відповідно до вимог закону обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі. не підлягають доказуванню. Враховуючи, що під час розгляду справи відповідач не погодився із жодним варіантом розділити майно в натурі, позивачка погодилась на отримання грошової компенсації вартості її долі у спільно придбаному майні.

В судовому засіданні апешяційної інстанції відповідач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_15. заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення суду без змін, оскільки воно є законним та обгрунтованим і відповідає встановленим у справі обставинам.

Треті особи - Автогаражний кооператив «Автолюбитель-4», ОСОБА_9, ОСОБА_12 - в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01 червня 1991 року, який розірвали у лютому 2016 року.

На підставі біржового контракту №СР-462 (договір купівлі-продажу) від 07 серпня 1999 року відповідач ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_8 будинок АДРЕСА_13, разом із земельною ділянкою загальною площею 414 кв.м, вартість яких згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи №21/с від 28 жовтня 2016 року складає 166 210 грн.

У період шлюбу подружжям також придбаний гараж АДРЕСА_12 вартість якого згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи №21/с від 28 жовтиня 2016 року складає 16 399 грн.

Крям того, відповідачу ОСОБА_2 згідно з постановою правління ПАТ «ММК ім. Ілліча» від 08 лютого 2007 року видана цільової позики у розмірі 25 000 грн. на придбання автомобілю, яку позивач і відповідач в період шлюбу повністю виплатили. 09 березня 2007 року ОСОБА_9 видана довіреність на право розпорядження, користування (продавати, міняти, здати в оренду, передати у заставу) автомобілем автомобіль марки NISSAN SANNY 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким з 2007 року і по теперішній час користується відповідач ОСОБА_2

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи на її користь з відповідача ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості ? частки вищенаведеного майна в розмірі 103 804 грн.50 коп., суд першої інстанції виходив з того, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, придбане ними під час шлюбу на сумісні кошти.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до правил ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що за відсутності згоди одного із подружжя присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у їх спільній частковій власності.

За ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Стягуючи з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 грошову компенсацію за ? частку майна (будинка з земельною ділянкою, гаража, та отриманої позики на придбання автомобіля), яке суд першої інстанції визнав спільним сумісним майном подружжя, суд першої інстанції на вищезазначені вимоги закону уваги не звернув.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Тобто названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

З матеріалів справи вбачається і це не оспорюється сторонами, що спірний будинок АДРЕСА_13., разом із земельною ділянкою загальною площею 414 кв.м придбаний 7 серпня 1999 року на підставі біржового контракту №СР-462(договір купівлі-продажу) відповідачем ОСОБА_2 у ОСОБА_8 і та теперішній час за даними БТІ зареєстрований на ім'я ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року і після смерті якого його дружина ОСОБА_12 прийняла спадщину.

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР (1963 року), яка була чинна на час укладання біржового контракту ОСОБА_2, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Статтею 227 цього Кодексу передбачалося, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Зазначені вимоги закону при укладанні договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки у серпні 1999 року дотримані не були, біржовий контракт дійсним не визнавався, право власності за відповідачем ОСОБА_2 на спірний будинок та земельну ділянку не зареєстроване і за таких обставин відсутні підстави вважати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що згідно з постановою правління ПАТ «ММК ім. Ілліча» від 08 лютого 2007 року відповідачу ОСОБА_2 надана цільової позики у розмірі 25 000 грн. на придбання автомобілю, яка повністю виплачена під час шлюбу до 2010 року. Проте відомості про придбання за вказані кошти автомобіля відповідачем ОСОБА_2 відсутні.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів, що отримані від ПАТ «ММК ім. Ілліча» кошти були використані на придбання автомобіля, а відповідач зазначений факт спростовує та зазначає, що ці кошти були використані під час шлюбу з позивачкою на ремонт квартири та відпустку.

За таких обставин суд дійшов помилкового висновку про стягнення ? частки отриманої ОСОБА_2 позики на користь ОСОБА_1, оскільки вона була погашена ще піж час перебування в шлюбі, а докази на підтвердження її використання для придбання автомобіля суду не надані.

Та обставина, що 09 березня 2007 року ОСОБА_9 видана довіреність на право розпорядження, користування (продавати, міняти, здати в оренду, передати у заставу) автомобілем марки NISSAN SANNY 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не може свідчити про придбання вказаного автомобіля відповідачем, оскільки він ним користувався на підставі виданої довіреності, а після спливу строку її дії, продовжує користуватися автомобілем на підставі технічного паспорту. Право власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 не зареєстровано і його власником, згідно з реєстраційними даними, є інша особа - ОСОБА_9, що спростовує висновок суду, що цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і може бути предметом розподілу майна між ними.

В матеріалах справи відсутні відомості, що власником гаража АДРЕСА_14, є відповідач ОСОБА_2, проте судом встановлено, що гаражем ОСОБА_2 користується на підставі членства в автогаражному кооперативі, куди він сплачує членські внески з січня 2011 року. З урахуванням викладеного, у суду були відсутні підстави визнавати спірний гараж спільною сумісною власністю подружжя та стягувати з відповідача на користь позивача ? частку вартості гаража, власником якого він не є і проти чого відповідач заперечував.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, в порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного майна шляхом стягнення грошової компенсації за це майно.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення правил підсудності судом першої інстанції апеляційний суд вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки за первісним позовом предметом позовних вимог був розподіл майна, в тому числі квартири АДРЕСА_2, що знаходиться на території Жовтневого (Центрального) району м. Маріуполя і що є зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2

Відповідно до положень ст. 109 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час відкриття провадження у справі 04 серпня 2016 року), позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування.

Згідно зі ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

За таких обставин при відкритті провадження у цивільній справі судом дотримані встановлені правила територіальної підсудності, ухвала суду про відкриття провадження відповідачем з підстав порушення правил підсудності не оскаржувалася, справа розглядалась судом тривалий час, заперечень з приводу порушення правил підсудності від відповідача та його представника не надходило.

Частиною 4 ст. 116 ЦПК встановлено заборону передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 378 ЦПК України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) встановлено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України апеляційний суд в постанові вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідач просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, що підтверджено умовами договору, укладеного з адвокатом ОСОБА_3

На підтвердження зазначеної суми адвокатом відповідача наданий детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних ним, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача ОСОБА_13 на користь відповідача ОСОБА_2 понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн., що підтверджено наданими доказами та є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову.

Крім того, з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 відповідно до полоожень ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 557, 06 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого на підставі ордера №020873 від 06 квітня 2016 року діє адвокат ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2017 року скасувати.

Відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Автогаражний кооператив «Автолюбитель-4», ОСОБА_9, ОСОБА_12, про визнання майна спільною сумісною власністю та розподіл спільного майна.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Маріуполя Донецької області, ІПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець міста Маріуполь Донецької області, ІПП НОМЕР_3) понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп., та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги 1 557 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 06 коп..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 10 квітня 2018 року.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді С.А. Зайцева

Л.М. Кочегарова