Рішення № 73267311, 10.04.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/1145/2018

Номер справи 243/2080/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» квітня 2018 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Акціонерного Товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 Акціонерного Товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, посилаючись на те, що він, працював у відповідача на різних посадах в період з 09 серпня 1989 року по 01 травня 1998 року.

Згідно записів у його Трудовій книжці у відповідності до наказу № 68 від 23 квітня 1998 року він був звільнений з роботи.

При його звільненні з підприємства відповідач був зобов'язаний провести з ним повний розрахунок, однак цього не зробив, мотивуючи це скрутним фінансовим становищем. Кошти він так і не сплатив, що підтверджується Довідкою відповідача № 1-23/97, хоча він неодноразово звертався до нього за цим питанням.

На захист свого порушеного права він звернувсь до Слов’янського міського суду і Рішенням від 19 червня 1998 року, справа № 2-1889-98з відповідача на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 5029 грн. 39 коп.

Вважає, що має також право на компенсацію втрати частини заробітної плати в зв'язку з її невиплатою на підставі діючого законодавства України, про що зазначено в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» щодо умов проведення такої компенсації:

1) компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» (згідно якої «...компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів у порядку, встановленому чинним законодавством») і «Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (до січня 2001 року) і «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (з 01 січня 2001 року).

Згідно ст. 117 КЗпП України у випадку невиплати при провині власника або уповноваженого ним органу належних звільненому робітнику сум у строки, які зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство зобов'язано виплатити його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку

Згідно Довідки відповідача № 01-23/97а від 20 лютого 2018 року його середньомісячна заробітна плата за останні 2 місяці роботи складала 334,48 грн., за відпрацьований (182,4+171,0=353,4/2=176,7год) , а середньоденний заробіток складав (334,48 / 176,7= 1,89x8,2) =15,50 (грн.).

Таким чином і у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» його середній заробіток за весь затримки розрахунку при звільненні станом на 12 березня 2018 року складає : 15,50 х 5003= 77546,50 грн, де 5003 - кількість робочих днів за 5-тиденним робочим тижнем, починаючи з 02 травня 1 року по 12 березня 2018 року (день подання позову) з урахуванням офіційно опублікованих даних «Про норму тривалості робочого часу» щодо кількості робочих днів в ОСОБА_3 праці і соціального захисту населення У країни на 1997-2018 роки.

Крім зазначеного, незаконними діями відповідача йому була причинена і суттєва моральна шкода, яка пов’язана з трудовими правовідношеннями , яка виявилась у його моральних стражданнях і переживаннях через порушення відповідачем його законних прав та інтересів, що гарантовані Конституцією України та трудовим законодавством (ст. 237-1 КЗпП України) в частині своєчасного отримання винагороди за свій труд.

Порушення відповідачем його трудових прав привели до втрати його налагоджених і нормальних життєвих зв’язків, через що він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності Через провину відповідача він не міг своєчасно і в повному обсязі оплачувати необхідні платежі, податки і збори, передбачені законодавством, нести витрати по утриманню житлового будинку, в якому він мешкає, а також належним чином харчуватись і вдягатись, утримувати свою сім’ю тощо. Внаслідок чого він став нервовим, роздратованим та пригніченим, стан його здоров’я погіршився, в т.ч. через тривалий час порушення відповідачем його законних прав і інтересів.

Таким чином, причинену йому відповідачем моральну шкоду він оцінює в 3000,0 грн.

Позовна давність не повинна застосовуватись за вимогами про стягнення невиплаченої заробітної плати, індексації, компенсації втрати частини заробітку, а також середнього заробітку та моральної шкоди за трудовими правовідносинами згідно норм чинного трудового законодавства з урахуванням в тому числі Рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 щодо застосування статей 116,117, 237-1 КЗпП України з огляду на те, що заробітна плата йому до цього часу підприємством так і не виплачена.

Викладене підтверджується доданими до позову документами.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Содовий завод» м. Слов’янська Донецької області на його користь його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 травня 1998 року по 12 березня 2018 року (день подання позову) в сумі 77546 грн. 50 коп., та причинену йому моральну шкоду в сумі 3000 гривень.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_4 акціонерне товариство «Содовий завод» повідомлявся про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 10 квітня 2018 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив (а.с.11,13).

Представник відповідача –ОСОБА_2 акціонерного Товариства «Содовий завод» - ліквідатор ОСОБА_5 04 квітня 2018 року до суду надала Заяву, в якій зазначила, що вимоги позивача не визнає в повному обсязі, оскільки відносно ВАТ «Содовий завод» порушено справу про банкрутство згідно до Ухвали Донецького Господарського суду №5/17Б від 03 січня 2001 року. Постановою Донецького Господарського суду відкрито ліквідаційну процедуру з 09 квітня 2003 року.

У 2014 році на сайті ОСОБА_3 юстиції України та Вищого Господарського суду України були зареєстровані оголошення про продаж майна цілісного майнового комплексу ТОВ «Содовий завод» тобто проведено торги майна, однак із-за відсутності набувачів, торги визнані такими, що не відбулися.

На теперішній час йде підготування технічної документації з продажу майна частками.

Ліквідатор працює відповідно до Закону, який має пріоритет перед іншими нормативними актами.

Частина 1 статті 23 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає, що у відношенні банкрута «… припиняються нарахування неустойки, пені (штрафу, пені)» процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрота».

Аналогічно, в частині 1 статті 38 нового Закону № 4212-УІ від 22 жовтня 2011 року, у банкрота не виникає ніяких додаткових зобов’язань.

Тому, товариство з обмеженою відповідальністю «Содовий завод» не може визнати індексацію, компенсацію або інші додаткові вимоги, крім основної заборгованості по заробітній платі , яка на момент відкриття ліквідаційної процедури рахувалася за даними бухгалтерського обліку.

Ліквідатор за законом не може збільшити реєстр кредиторів, який з моменту затвердження господарським судом, не змінюється. Будь-яка зміна сум в ліквідаційній процедурі не передбачено. Відповідно, ВАТ «Содовий завод» може визнати тільки дійсні вимоги, які можуть бути погашені на підставі ст.31 (черговість погашення вимог кредиторів) зазначеного Закону після проведення аукціону.

Крім цього, керуючись ч.8 ст.20 ГПК України, стягнення заробітної плати розглядається Господарським судом у разі справи про банкрутство. Керуючись ч.3 ст.31 ГПК України, всі спори, пов'язані зі справами про банкрутство підприємства, передати по підвідомчості у справі №5 / 174Б про банкрутство ВАТ «Содовий завод», яке розглядається господарським судом.

Керуючись вищезазначеним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зобов'язання ВАТ «Содовий завод» призупиняються, що передбачено ч. ст.598, ст.609, ст.615 ЦК України.

Крім цього, суди ігнорують норму ст.257 і ст.258 ЦК України, тому що суд не з'ясовує обставини справи, коли отримана заборгованість до розрахунку індексації в порушення норми ст.252 ЦК України, в зв'язку з чим розрахунки за весь період не можуть розглядатися судом, тому що не відповідають дійсності, за даними ВАТ «Содовий завод» багато хто вже отримали заборгованість за рішеннями Європейського суду, що не відбивається в рішеннях Слов'янського міськрайонного суду, якими задоволені завищені суми розрахунків по індексації. Суд чомусь не перевіряє розрахунки по індексації, а задовольняє повторно розрахунок компенсацій в порушення вище перерахованих норм матеріального права за весь період, по нашому думку всі розрахунки по індексації завищені і не відповідають процесуальним термінами.

На підставі викладеного, крім дійсної заробітної плати всі інші вимоги ВАТ «Содовий завод», що знаходиться в ліквідаційній процедурі, не визнає за законом (а.с. 14).

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Акціонерного Товариства “Содовий завод” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню в повному обсязі, а позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 працював у ОСОБА_2 Акціонерному Товаристві «Содовий завод» та згідно наказу № 68 від 23 квітня 1998 року був звільнений з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) ( а.с. 4-5).

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 1998 року було стягнуто на користь ОСОБА_1 з відповідача ВАТ “Содовий завод” заборгованість по заробітній платі у розмірі 5029 грн. 39 коп (а.с.8).

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ВАТ «Содовий завод» з вимогою виконати рішення суду, але відповідачем було проігноровано, останнє звернення відбулось у 2018 році

У відповідь на звернення позивача, ВАТ “Содовий завод” 20 лютого 2018 року за № 01-23/97 повідомив ОСОБА_6 про неможливість виконати рішення суду від 19 червня 1998 року у зв’язку з відсутністю коштів (а.с.6).

Отже, судом встановлено, що з моменту звільнення до теперішнього часу ОСОБА_1 не виплачена заборгованість по заробітній платі, стягнута за Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 1998 року.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не ріже двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно- правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці ( норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до ч.1 ст. 117 КЗпП України “В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку”.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VІІ “Оплата праці” указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Про неможливість здійснити розрахунок з позивачем підприємство вказує на відсутність коштів та відкриття Ліквідаційної процедури по справі з приводу банкрутства підприємства на підставі Постанови Донецького Господарського суду від 04 вересня 2003 року.

За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки з 02 травня 1998 року по 12 березня 2018 року ( день подання позову).

У відповідності до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” встановлено, що закінчення строку виплати заробітної плати ( ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв’язку із затримкою його виплати. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Враховуючи ті обставини, що на теперішній час підприємство - ВАТ «Содовий завод» не здійснило з позивачем повного розрахунку - не виплатило йому заборгованість по заробітній платі, то перебіг тримісячного строку звернення до суду не розпочинався.

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”: “Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.”

Тому з підприємства – ВАТ “Содовий завод” на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку - з 02 травня 1998 року по 12 березня 2018 року, що складає 5003 робочих днів за 5-ти денним робочим тижнем.

У відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 ( зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348) середньоденний заробіток позивача складає 15,50 грн., зазначена сума визначена з урахуванням Довідки відповідача №01-23/97а від 20 лютого 2018 року (а.с.7), в якій зазначено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи складала 334,48 грн за відпрацьовані 176,7 годин у місяць.

Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок обчислення середньої заробітної плати” №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин).

У зв’язку з чим 15,50 грн.( середньоденна заробітна плата) х 5003 (робочих днів) = 77546,50 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці": "Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення."

Вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн., підлягають частковому задоволенню враховуючи наступне.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.

У відповідності до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкривається в ч. 2 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди ” зазначено, „ що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до діючого законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:... в моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків ”.

Судом встановлено, що у період трудових відносин з підприємством були порушені права ОСОБА_1, а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем ВАТ «Содовий завод» не виплачена до теперішнього часу.

Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

У відповідності до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У зв’язку з тим, що протиправними діями відповідача ВАТ «Содовий завод» - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв’язку з порушенням звичайного укладу його життя, але суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000,00 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 1000,00 грн, зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.

У відповідності до абз.5 п. 35 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів».

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (з відповідними змінами) з позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем, справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-19, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2017 року складає 1762,00 грн.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 77546 грн. 50 коп. та моральної шкоди у сумі 1000,00 грн. З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 785 грн. 47 коп.

У зв’язку з чим, з відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Содовий завод», на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 785 грн. 47 коп. за вимоги майнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись 12,13,128,131,133,141,259,264,265,268 ЦПК України, ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, Законом України “Про оплату праці”, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року, Законом України “Про судовий збір”, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Акціонерного Товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 Акціонерного Товариства “Содовий завод”, яке розташоване за адресою: 84100 Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Чубаря, б.91, р/рахунок 26004307660166 у філії відділення ПІБ міста Слов’янська МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток за весь час затримки з 02 травня 1998 року по 12 березня 2018 року у розмірі 77546 грн 50 коп. (сімдесят сім тисяч п’ятсот сорок шість грн 50 коп.), з якого підлягають утриманню податки і обов’язкові платежі та у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн ( одну тисячу гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 Акціонерного Товариства “Содовий завод”, яке розташоване за адресою: 84100 Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Чубаря, б.91,р/рахунок 26004307660166 у філії відділення ПІБ міста Слов’янська МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895 судовий збір у розмірі 785,47 грн. до державного бюджету коштів, на доходний рахунок 31215256700001 Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку 820019, код ЄДРПОУ 37993783, одержувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106.

На рішення суду учасниками справи може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий:

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_7