Постанова № 73267252, 05.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/264/2018(м)

266/4702/17

Головуючий у 1 інстанції Шишилін О.Г. Єдиний унікальний номер 266/4702/17 Номер провадження 22ц/775/264/2018(м)

Категорія 50 Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

Мальцевої Є.Є.,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2017 року ухвалене в м. Маріуполі Донецької області у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина який продовжує навчання, третя особа ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4, який продовжує навчання посилаючись на те, що відповідач є батьком їх спільної дитини ОСОБА_4 та за рішенням суду від 14 березня 2001 року сплачував аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини заробітку. В подальшому розмір стягуваних аліментів було змінено на 1/6 частину заробітку. На теперішній час син досяг повноліття та з 01 вересня 2015 року навчається у Маріупольському електромеханічному технікумі в зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги. Вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на його утримання, тому просила стягнути на свою користь аліменти на утримання сина на період навчання в розмірі 1/6 частки зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до закінчення навчання.

Заочним рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) щомісячно на утримання ОСОБА_4, починаючи з 08 листопада 2017 року, але не більше, ніж до досягнення двадцяти трьох років.

Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Рішення суду в межах суми платежу за один місяць звернено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на недоведеність обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та повернути у повному обсязі судові витрати. Зазначав, що судове рішення прийняте з грубим порушенням вимог ст. 263 ЦПК України та ст.ст. 198, 199 СК України, оскільки судом першої інстанції не з'ясоване питання про матеріальне становище сторін, отже висновок суду про можливість відповідача надавати допомогу повнолітньому сину є незаконним. Судом не з'ясоване питання чи продовжує ОСОБА_4 навчання на час ухвалення рішення. Також поза увагою суду залишилась наявність на його утриманні пенсіонерки мати та неповнолітньої доньки. Крім того, ОСОБА_4 є повнолітньою та дієздатною особою, тобто мав самостійно звернутись із позовом про стягнення аліментів на його утримання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_6, який просив скаргу задовольнити, пояснення позивачки ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4, які просили рішення суду залишити без змін, дослідивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи сторін, правильно застосував норми матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач може надавати щомісячну матеріальну допомогу в розмірі 1/6 частини з усіх видів доходів щомісячно на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Згідно із ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Частиною 1 ст. 200 СК України визначено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що відповідач є батьком повнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5, 6).

З довідок директора Маріупольського електромеханічного технікуму № 205 від 04 жовтня 2017 року та б/н від 30 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_4 є студентом третього курсу денного відділення, стипендію не отримує. Термін навчання з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2019 року (а.с. 8, 20).

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 постійно проживає разом із матір'ю, яка постійного доходу не має, ніяких видів соціальних допомог не отримує (а.с. 24, 25-26, 27).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що ОСОБА_2 працює та має постійний дохід.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів, яким дав належну оцінку в порядку ст. 89 ЦПК України, вірно визначив обов'язок відповідача по сплаті аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, та правильно визначив розмір аліментів відповідно до ст. 200 СК України врахувавши, що повнолітній ОСОБА_7 у зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги, а відповідач має постійний дохід та може надавати таку допомогу.

Таким чином, оскільки законом передбачений обов'язок батька утримувати повнолітню дитину, що продовжує навчання та встановлено, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу рішення суду про стягнення аліментів є правильним.

Будь-яких доказів, які б свідчили про помилковість висновків суду в частині визначення розміру аліментів апелянтом суду не надано як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.

Приведені в апеляційній скарзі доводи в цій частині зазначені висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У силу положень ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Скориставшись своїм правом, передбаченим вищезазначеною нормою закону, позивачка і звернулася до суду із позовом.

Відповідно до п. 20 роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у разі заявлення позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітню дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти.

Отже, залучення цих осіб у справі є правом, а не обов'язком суду.

З огляду на викладене не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення незалучення цих осіб до участі у справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів, яким дав належну оцінку в порядку ст. 89 ЦПК України, вірно визначив право позивача на отримання аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, та яка проживає з нею, розмір аліментів визначено відповідно до ст. 200 СК України.

Тому апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення суду в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, не має.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2018 року.

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко

Є.Є. Мальцева