Ухвала суду № 73266259, 03.04.2018, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/35/18

2/544/115/2018

Номер рядка звіту 22

У Х В А Л А

03 квітня 2018 року м.Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого – судді Нагорної Н.В.,

за участю:

секретаря Киричевської В.М.,

учасників справи:

представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3І – ОСОБА_4,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Пирятин цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Валком Агроплюс» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, державного реєстратора сектору з питань державної реєстрації Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_38, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_39, про визнання додаткових угод про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію припинення речових прав,

В С Т А Н О В И В:

У підготовчому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову. В обґрунтування заяви вказав, що з метою здійснення господарської діяльності за її основним видом ТОВ «Валком Агроплюс» у 2015 році уклало договори оренди земельних ділянок з їх власниками та зареєструвало зазначені речові права у встановленому законом порядку. Проте на початку грудня 2017 року позивачу стало відомо, що права оренди на вказані земельні ділянки припинені шляхом укладення відповідачами додаткових угод про дострокове розірвання договорів оренди землі та державної реєстрації припинення іншого речового права позивача. ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам позивача та уклав з власниками розірваних з позивачем договорів оренди від імені ФГ «АДК», власником та головою якого він являється, та зареєстрував право оренди за належним йому господарством. У період, коли речове право позивача не було припинено шляхом державної реєстрації, позивач продовжував здійснювати свою господарську діяльність та провів комплекс осінньо-польових робіт 2017 року, на що витратив кошти на загальну суму 927271,14грн. Враховуючи, що на даний час ФГ «АДК» має реальну можливість приступити до проведення весняно-польових робіт на земельних ділянках, власниками яких є відповідачі, що унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, позивач просить забезпечити позов шляхом заборони ФГ «АДК» здійснювати комплекс весняно-польових робіт на земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власниками яких є відповідачі. Вказана заява була також підтримана представником позивача ОСОБА_2

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 заперечував проти задоволення заяви про забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Наведені норми свідчать про те, що суд, обираючи вид забезпечення позову у кожному випадку, повинен обирати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

У п.п. 4, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз’яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов’язані матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову встановлено, що предметом спору у даній справі є додаткові угоди, укладені між колишнім директором ТОВ «Валком Агроплюс» та відповідачами, тобто предметом спору є договірні відносини, а не самі земельні ділянки, на яких представник позивача просить заборонити ФГ «АДК» здійснювати весняно-польові роботи.

Тому, на думку суду, такі вимоги позивача про забезпечення позову не є співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Крім того у заяві вказано, що на даний час ФГ «АДК» має реальну можливість приступити до проведення весняно-польових робіт на земельних ділянках, власниками яких є відповідачі, що унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.

Однак вказана обставина не свідчить про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Також суд бере до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, а саме: відповідачів та третьої особи ФГ «АДК», та вважає, що такий вид забезпечення позову, який просить вжити представник позивача, буде перешкоджати господарській діяльності ФГ «АДК», а також порушувати право власності відповідачів.

Крім того представником позивача у заяві про забезпечення позову всупереч вимогам 6 ч.1 ст.151 ЦПК України не зазначено пропозиції зустрічного забезпечення позову.

У зв’язку з чим суд приходить до висновку про безпідставність вимог заяви представника позивача про забезпечення позову, тому в її задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.149-153, 352-353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повна ухвала складена 10.04.2017.

Суддя Н.В.Нагорна