Постанова № 7326523, 23.12.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №2а-7664/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2009 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.

з участю представників:

від позивача Зджанська О.М.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сокальському районі Львівської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішеннь від 16.11.2006 року за №0010691501/0, прийнятого ДПІ у Сокальському районі Львівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що штраф у спірному податковому повідомленні-рішенні завищено, оскільки частина суми податкового зобовязання сплачена вчасно.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.

Відповідач вважає, що він діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства п.7.7 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Також, у запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що частково податковий борг погашався за рахунок коштів від реалізації активів, що перебувають в податковій заставі та коштів від вилучення готівки, відповідно до положень підп.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього Закону.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового розгляду (розписка про отримання судової повістки), а тому справа розглядається без участі такого представника.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами перевірки дотримання вимог підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” позивача за період з 30.10.2008 року по 28.10.2009 року відповідачем складено акт за №997/150/20/20845840 від 10.11.2009 року, яким встановлено, що Сокальське міське комунальне підприємства водопровідно-каналізаційного господарства сплатило узгоджену суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в Податковій декларації з цього податку за №29544 від 20.10.2008 року із затримкою.

Податковим повідомленням-рішенням №0010691501/0 від 16.11.2009 року, на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за затримку на 363 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 42948 грн. 00 коп. позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 21474 грн. 06 коп., за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах).

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ, з наступними змінами та доповненнями, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „а” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пунктом 7.7 статті 7 згаданого Закону передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У відповідності до вимог підп.7.1.1 п.7.1 зазначеної статті джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року за №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і згідно вимог Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 року за №509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбачено пунктом 7.7. статті 7 згаданого Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення №1777 від 24.09.2009 року, №1787 від 25.09.2009 року, №1807 від 29.09.2009 року, №1835 від 01.10.2009 року, №1846 від 02.10.2009 року, №1861 від 05.10.2009 року, №1866 від 06.10.2009 року, №1878 від 08.10.2009 року, №1883 від 09.10.2009 року, від 12.10.2009 року, №1897 від 13.10.2009 року, №1902 від 14.10.2009 року, №1912 від 15.10.2009 року, №1916 від 16.10.2009 року, №1925 від 19.10.2009 року, №1930 від 20.10.2009 року, №1942 від 21.10.2009 року, №1958 від 22.10.2009 року, від 23.10.2009 року, №1981 від 26.10.2009 року, №1996 від 27.10.2009 року, призначенням платежу в яких зазначено «ПДВ за вересень 2009 року».

Як вбачається з акту перевірки, орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав самостійно, змінивши призначення платежу, зарахував суми коштів, які зазначені у згаданих платіжних дорученнях, в погашення податкових зобовязань з податку на додану вартість за вересень 2008 року.

Окрім того, в матеріалах справи наявні квитанції за №ПН1030 від 28.09.2009 року та за №ПН812 від 28.10.2009 року, згідно яких кошти в розмірі 6962 грн. 12 коп. отримані від вилучення готівки відповідачем (сплачені через працівника відповідача ОСОБА_1.), зараховані в погашення податкового боргу, що виник на підставі податкової декларації з податку на додану вартість за №29544 від 20.10.2008 року, в порядку передбаченому підп.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього Закону.

Факт вилучення готівки підтверджується посвідченнями на право разового вилучення готівки від 28.09.2009 року за №54/240/10 та від 28.10.2009 року за №103/10/240 та актами про спрямування готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків за №54/240/10 від 28.09.2009 року та за № 103\0\240 від 28.10.2009 року.

З врахуванням того, що, в даному випадку, не було вільного волевиявлення позивача щодо розпорядження коштами, відповідач за наявності достатніх правових підстав розпорядився такими коштами та правомірно застосував до платника податків штраф у розмірі 3481 грн. 06 коп.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення №1501 від 01.10.2008 року, №1534 від 10.10.2008 року, №1553 від 15.10.2008 року, №1563 від 16.10.2008 року, №1618 від 23.10.2008 року, №1628 від 24.10.2008 року, №1650 від 28.10.2008 року, №1664 від 29.10.2008 року, №1671 від 30.10.2008 року, з яких вбачається (призначення платежу), що податок на додану вартість за вересень 2008 року по податковій декларації з податку на додану вартість №29544 від 20.10.2008 року (зазначена в акті перевірки) сплачено вчасно в сумі 14500 грн. 00 коп. При цьому, нарахування штрафної санкції на несплачену суму - 28448 грн. 00 коп. (заборгованість по згаданій декларації) - є неправомірним та суперечить підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 зазначеного Закону, оскільки штраф нараховується саме на сплачену суму боргу.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов є підставний та обгрунтований в частині визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення в сумі 17993 грн. 00 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Слід також зазначити, що позивач просить визнати спірне податкове повідомлення-рішення нечинним, однак, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови вжити термін передбачений статтями 105 та 162 КАС України та визнати його протиправним і скасувати спірний акт індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. 1. Позов задовольнити частково.

2. 2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення №0010691501/0 від 16.11.2009 року в сумі 17993 грн. 00 коп.

3. 3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. 4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, що знаходиться за адресою Львівська область, м.Сокаль, вул.Героїв УПА, 23 (код ЄДРПОУ 20845840) 2 грн. 85 коп. судового збору.

5. 5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. 6. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23 грудня 2009 року.

Суддя В.Я.Мартинюк