Ухвала суду № 73264699, 10.04.2018, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

10.04.2018 року Провадження №2/425/13/18

Справа №425/2455/17

м. Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі головуючого-судді Коваленка Д.С., секретар: Гайворонська І.В., за участю позивача за первісним позовом: ОСОБА_1, (він же відповідач за зустрічним позовом), відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 (вона ж позивач за зустрічним позовом), представника Служби у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області: ОСОБА_3,

розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання малолітньої дитини та припинення стягнення аліментів, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області про відібрання дитини і повернення за попереднім місцем проживання, разом із матір`ю,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 заявила клопотання про негайне постановлення рішення про відібрання її дитини, сина: ОСОБА_5 07 вересня 2016 року від ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом) та повернення дитини їй, за попереднім місцем проживання, на підставі статті 162 Сімейного кодексу України.

Своє клопотання ОСОБА_4 мотивує тим, що з моменту народження ОСОБА_5, він проживав з матір`ю, про що між ним та ОСОБА_6 була досягнута згода, що підтверджується його письмовою згодою на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1. Стосунків у неї з ОСОБА_6 взагалі не було, бо він її зґвалтував, але вона вирішила народжувати дитину. І оскільки у липні 2017 року ОСОБА_6 без її дозволу змінив місце проживання дитини, її слід негайно відібрати у нього і повернути їй.

ОСОБА_6 заперечував проти заявленого клопотання, вказував на те, що згоду він давав на те, щоби дитина мала право користування тим же жилим приміщенням, що й інші діти, а спору на той момент не було. Інші повідомлені обставини не правда.

Представник третьої особи вважав, що підстав для постановлення рішення про відібрання дитини у негайному порядку не має.

А суд, вирішуючи заявлене клопотання про негайне відібрання дитини, віком у 17 місяців, і повернення її за попереднім місцем проживання, на основі норм права, з урахуванням аргументів учасників справи, дійшов до такого висновку, виходячи при цьому із наступних мотивів.

Відповідно до положень частини 3 статті 51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

А згідно з частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Гарантією захисту прав того з батьків, з яким проживає дитина, при порушенні іншим з батьків досягнутої згоди щодо місця проживання дитини, є унормоване державою у статті 162 Сімейного кодексу України право матері чи батька, з ким проживала дитина, на судовий захист її порушеного права іншим з батьків шляхом пред’явлення позову до останнього про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Зокрема, в силу положень частини 1 статті 162 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Отже, суд дійсно має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, але за наявності передбачених цієї нормою умов.

І, використовуючи метод системного тлумачення цієї норми права у взаємозв’язку із положеннями частини 1 статті 160 Сімейного кодексу, а також метод „визначення правила поведінки від протилежного” суд переконаний у тому, що для негайного постановлення судом рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, першим фактом, який повинен довести позивач, якщо спір з приводу місця проживання дитини виник між двома батьками, це наявність двох батьків у однієї дитини, яка не досягла 10 років; другий: наявність досягнутої між цими батьками згоди щодо місця проживання дитини з одним з них; третім фактом є реальне проживання дитини за цим місцем проживання до його зміни другим з батьків; четвертим фактом є зміна такого місця проживання другим з батьків, без згоди на це того з батьків, з ким проживала дитина.

При цьому не доведення перед судом одного з цих фактів, виключає можливість вирішення судом питання щодо постановлення рішення про негайне відібрання дитини та її повернення за попереднім місцем проживання дитини.

І якщо перший факт сторонами не оспорювався, і суд сприймає його як доведений ОСОБА_4, то другий факт залишається спірним, і кожен з батьків збирається доводи його перед судом, як підставу для задоволення вимог свого позову. Те саме стосується й інших фактів, але положення статей 209-246 глави „Розгляд справи по суті” Цивільного процесуального кодексу України передбачають процедуру встановлення тих фактів, на які сторони посилаються, як на підставу для задоволення своїх вимог чи заперечень. І цей порядок передбачає встановлення фактів, на підставі доказів, які подаються сторонами, їх дослідження судом у нарадій кімнаті, і на цій підставі прийняття рішення, що неможливо зробити на стадії розгляду клопотань.

Тому суд вважає, що задоволення клопотання ОСОБА_4 про негайне постановлення рішення про відібрання дитини ОСОБА_5 та повернення його до покинутого місця проживання, задоволенню не підлягає.

Суд уважно поставився до того аргументу ОСОБА_4, який стосуються наявності письмової згоди ОСОБА_6 на визначення місця проживання ОСОБА_5 із матір`ю. Але суд не може погодитись із тим, що письмова згода ОСОБА_6 на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, є належним, достовірним та допустимим доказом цього. Оскільки зміст наданого нею доказу прямо вказує на те, що така згода була надана на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 за конкретною адресою, а не з метою вирішення того з ким із батьків буде проживати дитина. А частина 1 статті 162 Сімейного кодексу України передбачає наявність згоди батьків про визначення місця проживання дитини не за конкретною адресою, а з одним з них.

Крім того доказів того, що за цією адресою, на момент народження дитини чи на момент надання такої згоди ОСОБА_6, позивач та відповідач дійсно вже не проживали, ОСОБА_4 не надано.

Інші ж аргументи ОСОБА_4 є підставою її позову, які суд не може оцінювати без розгляду справи по суті.

Отже, керуючись статтями 1-3,34,43,49,76-83,89,209-246,258-261,268,272,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання ОСОБА_2, як позивача за зустрічним позовом, про негайне постановлення рішення про відібрання її дитини, сина: ОСОБА_5 07 вересня 2016 року від ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом) та повернення дитини їй, за попереднім місцем проживання – відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала, окремо від рішення суду, оскарженню не підлягає.

Суддя - Д.С. Коваленко