Постанова № 73263833, 05.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1211/17 Головуючий у І інстанції Ковалевська Л. М.Провадження № 22-ц/780/1141/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 05.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Сліпченка О.І.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у справі:

- за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Фастівської міської ради Київської області про визнання протиправними і скасування рішень виконавчого комітету та міської ради;

- за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Фастівської міської ради Київської області про визнання протиправним і скасування рішення міської ради, -

в с т а н о в и в:

У січні 2017 року позивачі звернулисядо суду із вказаним вище позовом,який надалі доповнили і мотивували тим, що їм належить на праві спільної власності 16/25 частини будинку АДРЕСА_1 у м.Фастові Київської області, яку вони придбали в рівних частинах за договором дарування від 20 вересня 2002 року у ОСОБА_5 У договорі дарування зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці розміром 1965 кв.м. Перед укладанням договору власник будинку ОСОБА_5 провів їх по двору і показав їм ту частину земельної ділянки, якою він користується та обробляє і яка складала 1200 кв.м. З того часу вони користуються цією ділянкою.

Власником 9/25 частин будинку є ОСОБА_6, який приватизував частину земельної ділянки розміром 800 кв.м., де розташована належна йому частина будинку.

Вказували, що рішенням Фастівської міської ради від 06 жовтня 2016 року їм було передано у власність ділянку розміром 0,0640 га, а також наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо приватизації решти земельної ділянки розміром 0,0618 га. При розробці техдокументації з'ясувалося, що частина ділянки розміром 0,0400 га, яка перебувала у їх користуванні, була надана відповідачці ОСОБА_4 за рішенням виконкому Фастівської міськради від 29 вересня 1998 року. Вважають вказане рішення виконкому незаконним і таким, що порушує їх права, оскільки питання про вилучення частини ділянки у попереднього власника ОСОБА_5 і надання її відповідачці мала вирішувати безпосередньо міська рада, а не виконком. Крім того, відсутня згода ОСОБА_5 на вилучення частини його ділянки, а при наданні ділянки відповідачці ОСОБА_4 не виготовлявся проект її відведення.

Зазначали, що рішенням Фастівської міської ради від 26 травня 2016 року відповідачці надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки розміром 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку № АДРЕСА_2. Вважають дане рішення міської ради незаконним, бо у користуванні відповідачки на законних підставах перебуває лише 0,06 га, а 0,04 га є частиною їх ділянки по АДРЕСА_1 і незаконно включені до складу ділянки відповдіачки. Посилаючись на те, що оспорювані ними рішення прийняті з порушенням земельного законодавства і порушують їх права, просили визнати протиправними та скасувати рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради № 203/7 від 29 вересня 1998 року та рішення Фастівської міської ради № 22/12-ХІІІ-УІІ від 26 травня 2016 року.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернуласядо суду із зустрічним позовом,в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Фастівської міської ради № 5/39-ХУІІІ-УІІ від 06 жовтня 2016 року про надання ОСОБА_2, ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ОСГ по АДРЕСА_1.

Вимоги мотивувала тим, що ще у 1998 році виконком Фастівської міської ради розглянув її заяву про надання ділянки та заяву її батька ОСОБА_5 про вилучення із його користування ділянки і своїм рішенням від 29 вересня 1998 року їй було надано у постійне користування земельну ділянку розміром 0,04 га, яка вилучена у батька. Рішенням Фастівської міської ради від 26 травня 2016 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки розміром 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку № АДРЕСА_2. В той же час рішенням Фастівської міської ради від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ОСГ по АДРЕСА_1 розміром 0,0618 га, яка перебуває у її користуванні і на яку вона отримала дозвіл для виготовлення документації із землеустрою, що є підставою для визнання протиправним і скасування рішення міської ради.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови їм у позові і ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Скаргу мотивують тим, що судом не дано мотивованої оцінки їх аргументам, а саме: що розмір присадибної ділянки, яка перейшла у їх користування, вказано у договорі дарування; при придбанні частини будинку власник не повідомляв їх про нібито менший розмір ділянки; на протязі багатьох років вони сплачують земельний податок за ділянку розміром 1257 кв.м.; у 1998 році земельна ділянка розміром 1965 кв.м. перебувала у користуванні двох співвласників ОСОБА_6 і ОСОБА_5 і питання вилучення її частини мало вирішуватися за згодою всіх власників; у виконкому Фастівської міськрадли не було повноважень ухвалювати рішення по земельних питання. Суд не навів мотивів відхилення їх доказів, зокрема: відсутність рішення про надання ОСОБА_4 у користування ділянки розміром 0,04 га та різність адрес її вилучення і надання; копія рішення виконкому за 1998 рік із виправленнямиі не відповідає оригіналу, що міститься в архіві. Судом не надано правової оцінки ЗК України 2001 року, згідно Перехідних положень якого відповідачка втратила право на оформлення ділянки 0,04 га. Суд визнав ті обставини, які є недоведеними, зокрема час встановлення паркану між ділянками співвласників будинку по АДРЕСА_1. Суд виклав у рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, зокрема покази відповідачки ОСОБА_4, допитаної у якості свідка. Судове рішення не містить посилань на застосовані судом норми права і залишається незрозумілим з яких підставсуд відмовив їм у позові, усунувшись від вирішення справи і не захистив їх права.

ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови їй у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що судом залишено поза увагою факт порушення прав ОСОБА_4 рішенням Фастівської міської ради від 06 жовтня 2016 року щодо надання дозволу позивачам на розробку проекту землеустрою, яке не узгоджується із попередньо прийнятими рішеннями міської ради та існуючими схемами землеустрою.

ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, де вказала, що суд першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив ОСОБА_2, ОСОБА_3 у позові, а доводи їх апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду в цій частині.

Відзив ОСОБА_2, ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не надійшов.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник адвокат ОСОБА_7 подану ними апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області в частині відмови у задоволенні їх позову як незаконне. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 заперечили.

ОСОБА_4 та її представник адвокат ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та відсутність підстав для його скасування. Свою апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити.

Представник Фастівської міської ради в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 заперечувала, апеляційну скаргу ОСОБА_4 підтримала.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3,суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачі не надали належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення відповідачами ОСОБА_4 та виконавчим комітетом Фастівської міської ради прав та законних інтересів позивачів при прийнятті оскаржуваних рішень.

При цьому суд виходив з того, що оформлення договору дарування 16/25 частин будинку по АДРЕСА_1 у м.Фастові між ОСОБА_5 і позивачами здійснювалось у 2002 році, тобто через чотири роки після прийняття рішення виконкому про вилучення частини земельної ділянки розміром 0,0400 га у ОСОБА_5 і її передачі ОСОБА_4, а отже право користування цією ділянкою до позивачів не перейшло.

Також суд керувався тим, що приймаючи рішення від 29 вересня 1998 року виконавчий комітет Фастівської міської ради діяв у межах повноважень, поскільки рада делегувала йому такі повноваження.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Спірні правовідносини щодо вилучення у 1998 році у батька відповідачки ОСОБА_5земельної ділянки із користування регулюються ЗК України 1990 року.

Згідно п.1 ст.27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Згідно ст.29 ЗК України 1990 року припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Згідно ст.3 ЗК України від 1990 року розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Спірні правовідносини щодо передачі земель у власність осіб регулюються ЗК України 2001 року.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної місцевої ради за місцезнаходженням ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір ділянки.

Згідно ч.1 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3є власниками в рівних частинах 16/25 частин житлового будинку № АДРЕСА_1, які отримали в дар від попереднього власника ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 20 вересня 2002 року (т.1 а.с.17).

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у 2016 році приватизували присадибну земельну ділянку за вказаною адресою розміром 0,0640 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.20).

Власником 9/25 частин будинку по АДРЕСА_1 та присадибної земельної ділянки розміром 0,0800 га є ОСОБА_6

Також судом встановлено, що ще до набуття у 2002 році ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права власності на частину будинку АДРЕСА_1,виконавчий комітет Фастівської міської ради своїм рішенням № 203/7 від 29 вересня 1998 року за результатами розгляду звернення відповідачки ОСОБА_4 про додаткове надання земельної ділянки із землекористування її батька ОСОБА_5 вилучив із землекористування останнього по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,04 га за його згодою та надав її в простійне користування ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку, зобов'язавши виготовити технічну документацію (т.1 а.с.27).

При вирішенні земельних питань виконавчий комітет Фастівської міської ради діяв у межах повноважень відповідно до рішення Фастівської міської ради № 05-ІІІ-ХХІІІ від 28 липня 1998 року, яким надано виконавчому комітету повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин для індивідуальних забудовників (т.1 а.с.59).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Отже, з урахуванням того, що позивачі не довели наявність у них права користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,0400 га, вилученою до набуття ними права власності на частину будинку, і як наслідок не довели факт порушення їх прав на цю ділянку, відсутні підстави для визнання незаконним оспорюваного ними рішення виконкому Фастівської міськради від 29 вересня 1998 року.

З викладених вище підстав не підлягають до задоволення і вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодовизнання незаконним рішення Фастівської міськради від 26 травня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки розміром 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2, оскільки дане рішення не порушує прав позивачів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що після придбання ними 16/25 частин будинку по АДРЕСА_1 до них перейшло право користування присадибною земельною ділянкою розміром 1965 кв.м., бо саме таке зазначено у п.3 договору дарування і при придбанні ними частини будинку власник ОСОБА_5 не повідомляв їх про нібито менший розмір ділянки необгрунтовані.

Як вище вказувалося рішенням виконавчого комітету Фастівської міської ради за 1998 рік за згодою ОСОБА_5 у нього вилучено 0,04 га ділянки. Відповідно до ст.ст.27, 29 ЗК України 1990 року (чинний на час вилучення) право користування ОСОБА_5 вказаною частиною земельної ділянки припинилося на підставі рішення виконкому і ніяких додаткових дій для припинення права користування вчиняти не потрібно, а відтак у зв'язку із набуттям позивачами у 2002 році права власності на частину будинку до них перейшло право користування земельною ділянкою будинку за виключенням вилученої за 4 роки до цього ділянки розміром 0,04 га.

Крім того, такі доводи безпідставні, бо у договорі дарування зазначено лише про те, що будинок по АДРЕСА_1, 16/25 частин якого отримали в дар позивачі, розташований на земельній ділянці розміром 1965 кв.м., які внесені в текст догвору з технічного паспорту, який не є правовстановлюючим документом у земельних відносинах і не породжує ніяких прав.

Посилання скаржників на те, що дарувальник 16/25 частин будинку ОСОБА_5 не повідомляв їх про нібито менший розмір ділянки не мають правового значення для вирішення даного спору і стосуються домовленостей між сторонами при укладенні догвоору дарування частини будинку.

Твердження скаржників про те, що вони на протязі багатьох років сплачують земельний податок за ділянку розміром 1257 кв.м., що у свою чергу свідчить про наявність у них права на ділянку такої площі безпідставні, бо відповідно до земельного законодавства сплата земельного податку не є підставою для виникнення права на землю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що у виконкому Фастівської міськради не було повноважень ухвалювати рішення по земельних питаннях і вилучати ділянку безпідставні, оскільки при вирішенні земельних питань виконавчий комітет Фастівської міської ради діяв у межах повноважень відповдіно до рішення Фастівської міської ради № 05-ІІІ-ХХІІІ від 28 липня 1998 року, яким надано виконавчому комітету повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин для індивідуальних забудовників (т.1 а.с.59).

Крім того, такі доводи безпідставні, бо на момент ухвалення виконкомом Фастівської міськради даного рішення позивачі не були співвласниками будинку, а відтак дане рішення їх не стосувалося, а отже їх права даним рішеннням порушені не були.

Це ж стосується доводів скаржників про те, що у 1998 році земельна ділянка розміром 1965 кв.м. перебувала у користуванні двох співвласників ОСОБА_6 і ОСОБА_5 і питання вилучення її частини мало вирішуватися за згодою всіх власників. Дані обставини стосуються виключно прав та законних інтересів саме ОСОБА_6 і ОСОБА_5, які вправі у випадку незгоди із рішенням виконкому оспорити його, і не стосуються прав позивачів.

З викладених підстав колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував відсутність рішення про надання ОСОБА_4 у користування ділянки розміром 0,04 га та різність адрес її вилучення. Як вище вказувалося вирішальним у спорі є факт вилучення частини ділянки у ОСОБА_5 та відсутність у скаржників права на цю ділянку, наступна передача якої іншій особі не порушує їх прав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що судом не надано правової оцінки ЗК України 2001 року, згідно Перехідних положень якого відповідачка втратила право на оформлення ділянки 0,04 га безпідставні. Як вище вказувалося питання оформлення даної ділянки відповідачкою ОСОБА_4 не має правового значення для вирішення даного спору, бо позивачі не довели порушення їх прав при вилеченні частини ділянки будинку по АДРЕСА_1, який влони згодом придбали.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (справа постійного користування земельними ділянками) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Вказані положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Посилання ОСОБА_2, ОСОБА_3 у скарзі на те, що суд виклав у рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, зокрема покази відповідачки ОСОБА_4, допитаної у якості свідка, в тому числі щодо часу встановлення паркану між ділянками співвласників будинку по АДРЕСА_1, безпідставні, оскільки викладені у рішенні покази ОСОБА_4 повністю відповідають показам, даним нею в судовому засіданні при допиті у якості свідка.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що судове рішення не містить посилань на застосовані судом норми права і є незрозумілими підстави відмови у позові, необгрунтовані. Ухвалюючи рішення, суд навів у рішенні відповідні норми права, якими він керувався при його ухваленні. Рішення суду є чітким, зрозумілим, а його зміст відповідає приписам ст.265 ЦПК України. Підстави відмови також вказані, а саме відсутність порушення прав позивачів.

Також колегія суддів погоджується із рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 провизнання незаконним рішення Фастівської міськради від 06 жовтня 2016 року про надання ОСОБА_2, ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром 0,0618 для ОСГ по АДРЕСА_1.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним даного рішення міської ради з огляду на те, що рішення не порушує прав ОСОБА_4, бо не породжує у ОСОБА_2, ОСОБА_3 права на земельну ділянку.

Відповідно до положень ч.1 ст.116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування

Згідно частин 1 та 2 ст.118 ЗК України 2001 року громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної місцевої ради за місцезнаходженням ділянки, а рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір ділянки.

За замістом даних норм рішенням, яке породжує у особи права на ділянку, є виключно рішення відповідного органу про передачу цієї ділянки у власність громадянину.

Оспорюване ОСОБА_4 рішення Фастівської міськради від 06 жовтня 2016 року про надання ОСОБА_2, ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою не є рішенням міськради про передачу ділянки у власність і відповідно не породжує у ОСОБА_2, ОСОБА_3 прав на ділянку, а відтак не порушує прав ОСОБА_4

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: