Постанова № 73262347, 05.04.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року м. Суми

Справа №573/825/17

Номер провадження 22-ц/788/217/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності :

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 29 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Кліщ О.В. у приміщенні Білопільського районного суду Сумської області (повний текс судового рішення виготовлено 04 грудня 2017 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Білопільської районної державної нотаріальної контори, третьої особи: Путивльської районної державної нотаріальної контори про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання права власності на частину будинку, встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,-

в с т а н о в и в :

24 квітня 2017 року позивач звернулася до місцевого суду з позовом і свої уточнені вимоги мотивувала тим, що на початку 1997 року її матір ОСОБА_4 разом з її вітчимом ОСОБА_5 домовились з матір'ю відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про придбання належного останній на праві власності домоволодіння розташованого в АДРЕСА_2. Для розрахунку за придбане домоволодіння її матір'ю та вітчимом була продана належна їм на праві власності квартира АДРЕСА_1. Після передачі ОСОБА_4 ОСОБА_6 коштів у сумі 7000 доларів США 04.06.1997 року між ними було укладено письмовий договір купівлі-продажу відповідно до якого ОСОБА_6 зобов'язувалась до 01.01.1998 року нотаріально посвідчити його. Також в цей день продавцем за даним договором було передано покупцю усі документи необхідні для укладення договору та його нотаріального посвідчення. Також при укладенні договору були присутні свідки про що зазначено у письмовому договорі. Після цього, її матір з вітчимом та своїми неповнолітніми онуками (дітьми позивача) були зареєстровані у спірному будинку та вселились до нього. Позивач в цей час відбувала покарання і перебувала у місцях позбавлення волі і вселилась та була зареєстрована в будинку 14.11.2000 року.

Позивач зазначає, що родина ОСОБА_5 володіла та користувалася даним житловим будинком, виконавши усі умови зазначеного вище договору, а саме сплативши кошти в повному обсязі, фактично заселилася в будинок. Вони були зареєстровані в будинку, здійснювали поточний ремонт і тому були повністю впевнені в тому, що вони є законними власниками. Оскільки строк для здійснення нотаріального посвідчення договору встановлено до 01.01.1998 року, після його спливу ОСОБА_4 неодноразово зверталася до ОСОБА_6, що б нотаріально посвідчити правочин, але остання відмовлялась від цього, запевняючи їх у тому, що вони і так є власниками будинку.

Крім того, посилається на ту обставину, що після вселення до будинку матері та вітчима вона постійна проживала у ньому і проживає до теперішнього часу. Ії матір ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті залишилось спадкове майно, що складалося із земельної частки (паю) та зазначеного вище будинку. Позивач вказувала, що після смерті ОСОБА_4 вона разом з чоловіком померлої ОСОБА_5, які є спадкоємцями першої черги, здійснили її поховання та фактично прийняли у спадщину будинок, тобто вступили у володіння, користування та розпорядження нерухомим майном спадкодавця. Позивач зазначає, що зважаючи на той факт, що вона на час смерті матері постійно проживала разом з матір'ю, тому вона вважає, що фактично прийняла спадщину. Це й стало причиною того, що в строк до шести місяців після відкриття спадщини позивачка не зверталася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини. Земельні частки (паї) успадкував чоловік померлої, а вітчим позивачки - ОСОБА_5

Також вважає, що відповідач не мав право спадкувати вищезазначений спірний будинок після смерті його матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки як вона вже зазначала, померла, ще за своє життя продала її матері це домоволодіння, а тому свідоцтво про право на спадщину на дане майно, отримане відповідачем у справі, є незаконним.

Виходячи з вищезазначеного просила ухвалити рішення, яким визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_2, укладений 04.06.1997 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку номер АДРЕСА_2, загальна площа якого становить 72,4 кв.м. з надвірними спорудами та будівлями. Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на час відкриття спадщини, а саме на 2012 рік разом із спадкодавцем ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.12.2015 року, серія НВА № 424593, видане державним нотаріусом Путивльської районної державної нотаріальної контори Сумської області ОСОБА_2 на спадщину, що складається з: житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 72, 4 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 29.11.2017 року в задоволенні позову було відмовлено за його безпідставністю.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не врахував ту обставину, що її матір та вітчим сплатили усі кошти за договором купівлі-продажу будинку і лише з вини покійної ОСОБА_6 даний договір не було нотаріально посвідчено. Також наполягає на тому, що на час смерті її матері ОСОБА_4 вона постійно проживала разом з нею у спірному будинку, а тому у суду були усі підстави для встановлення факту її проживання разом з померлою у спірному будинку на час смерті останньої. У зв'язку із тим, що її матір та вітчим повністю розрахувались за придбаний будинок, тому у державного нотаріуса Путивльської районної державної нотаріальної контори Сумської області відсутні були підстави для видачі ОСОБА_7 свідоцтва про право власності на спадщину після смерті його матері ОСОБА_6 на даний будинок і тому дане свідоцтво необхідно визнати недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає, що судом було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, оскільки позивач не довела належними доказами факт укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння. Даного договору взагалі не існувало, оскільки між сторонами лише існували перемовини щодо укладення угоди, але, оскільки сторони не домовились щодо ціни, тому і договір не було укладено. Матір, вітчим та діти позивача вселились та проживали у будинку лише в якості наймачів. Також звертає увагу на ту обставину, що позивач з різних підстав неодноразово зверталась з позовами до суду про визнання за нею права власності на спірне домоволодіння, але в задоволенні її вимог було відмовлено. Просить ухвалити рішення, яким відмовити апелянту в задоволенні її апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, думку апелянта, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_4 (т.1, а.с.9).

ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 з 5 червня 1976 року (т.1, а.с.11).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті із заявою про прийняття спадщини звернувся чоловік померлої - ОСОБА_5 і Ульянівською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа, а 02.12.2013 року спадкоємець ОСОБА_5 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно - земельні ділянки (т.1, а.с. 190-215).

Позивач ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 та видачу їй свідоцтва про право власності на спадкове майно до нотаріальної контори не зверталась.

Позивач зверталась з позовом до свого вітчима ОСОБА_5, третя особа: Ульянівська державна нотаріальна контора Білопільського району Сумської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, але рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 24 червня 2016 року в задоволенні її вимог було відмовлено за їх безпідставністю (т.1, а.с.140-142).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1, а.с.13).

ОСОБА_6 після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 успадкувала належне йому на праві власності майно, а саме: житловий будинок з господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 і дана обставина підтверджується копією Свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.05.1997 року (т.1, а.с.41).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.39).

Після смерті ОСОБА_6, її син ОСОБА_2 - відповідач у справі, успадкував належне їй на праві власності майно, у тому числі і житловий будинок з надвірними будівлями розташоване в АДРЕСА_2 і дана обставина підтверджується копією Свідоцтва про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Путивльської районної державної нотаріальної контори Сумської області 24 грудня 2015 року (т.1, а.с.20).

Позивач ОСОБА_1 зверталась з позовом до Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області, ОСОБА_2, 3-ті особи: Путивльська районна державна нотаріальна контора Сумської області, філія "Білопільська госпрозрахункова виробнича дільниця КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за набувальною давністю та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, але рішенням Білопільського районного суду від 17 листопада 2016 року в задоволенні її вимог було відмовлено за їх безпідставністю (т.1, а.с.135-139).

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 6 квітня 2017 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особи: Білопільський районний сектор УДМС України в Сумській області, орган опіки та піклування Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області, служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації Сумської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки суд вважав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права (т.1, а.с.143-145).

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, виходив з того, що нею не надано належних та обґрунтованих доказів на підтвердження факту досягнення між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_6 з іншого домовленості щодо умов вчинення договору купівлі-продажу будинку та нотаріального його посвідчення, а також не надано доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача з померлою ОСОБА_4 на час смерті останньої та наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:

Позивач, звертаючись з позовом до суду, наполягала на тому, що у 1997 році між її матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу спірного будинку, а отже при вирішенні даного спору необхідно керуватись ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.ст.224, 227, 228 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну суму. Договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Продаж майна проводиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Статтею 47 ЦК УРСР було передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто угоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто угоди.

Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині обґрунтовано посилався на ту обставину, що між сторонами не було досягнуто домовленості по суттєвим умовам договору, а саме по ціні угоди. Між сторонами велись лише попередні домовленості щодо даної суттєвої обставини договору.

Дану обставину підтвердив і допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_11, який пояснив, що він працював разом із ОСОБА_5, спілкувався з ним та знає з його слів, що велися переговори між сторонами щодо купівлі будинку. Кошти, отримані від продажу подружжям ОСОБА_5 квартири в м.Суми, були витрачені на придбання ОСОБА_5 автомобіля іноземного виробництва та решта коштів витрачалися на утримання двох неповнолітніх дітей позивачки, яких на той час виховувало і утримувало подружжя ОСОБА_5. Заробітної плати на той час в колгоспі не виплачували, тому переданий попередньо ОСОБА_5 ОСОБА_2 завдаток був вподальшому останнім повернутий і використаний на газифікацію будинку. Грошових коштів, достатніх для придбання ОСОБА_5 даного будинку, не було, тому і не було укладено договір купівлі-продажу.

Сама позивач не була свідком переговорів, які велись між власником будинку та сім'єю ОСОБА_5 у 1997 році і про наявність таких переговорів знає лише зі слів матері.

Передача ОСОБА_6 ОСОБА_5 довіреність виданої нею на ім'я сина ОСОБА_2, якою вона уповноважувала останнього продати належний їй на праві власності будинок в АДРЕСА_3, підписати договір та отримати кошти, а також довідки-характеристики на домоволодіння, копії страхового свідоцтва про страхування майна, довідки про відсутність страхової заборгованості та відсутність заборони на оформлення договору купівлі-продажу будинку, а також надання власником будинку дозволу на проживання у ньому ще не свідчить про досягнення сторонами усіх істотних умов договору.

Місцевим судом також надана належна оцінка і копії документу, який позивач вважає договором купівлі-продажу спірного будинку, що міститься в матеріалах цивільної справи (т.1 на а.с.15), оскільки дана копія належним чином не завірена, оригіналу даного документу нею суду надано не було. На підтвердження передачі коштів до так званого договору не приєднана розписка про отримання стороною договору коштів за проданий будинок.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на ту обставину, що про наявність у сім'ї ОСОБА_5 коштів достатніх для придбання спірного будинку, свідчить договір купівлі-продажу належної їм квартири АДРЕСА_1, оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що кошти у сумі 5000 грн.00 коп. отримані ними внаслідок продажу були використані саме на придбання спірного будинку позивачем надано не було. Не було дана позивачем доказів і на підтвердження того, що цих коштів було достатньо для повної оплати вартості будинку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що за життя ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_5 не звертались до суду за захистом свого порушеного права і не просили визнати дійсним укладений із ОСОБА_6 договір купівлі-продажу будинку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки місцевим судом було встановлено, що між покупцями ОСОБА_5 та продавцем ОСОБА_6 не було досягнуто домовленості по всіх істотних умовах договору купівлі-продажу спірного будинку і сторони не оформили його і не посвідчили в нотаріальному порядку відповідно до вимог передбачених ст.227 ЦК УРСР (1963р.), тому і відсутні підстави для визнання його дійсним в судовому порядку.

Погоджується колегія суддів і з висновком місцевого суду в частині відсутності підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину отриманого відповідачем після смерті своєї матері ОСОБА_6

При цьому місцевий суд обґрунтовано керувався ст. 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, з урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Позивач має довести, а суд встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог чи відмову в їх задоволенні.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 за життя, в порядку передбаченому законом, не набула право власності на домоволодіння розташоване за адресою АДРЕСА_2, а отже і спадкоємці померлої не набувають право власності на це нерухоме майно, а тому державним нотаріусом Путивльської районної державної нотаріальної контори Сумської області 24 грудня 2014 року обгрунтовано, відповідно до вимог діючого законодавства, було видане свідоцтво про право власності на спадкове майно саме відповідачу ОСОБА_2, як спадкоємцю померлої власниці даного будинку - ОСОБА_6

Позивач не довела в судовому засіданні, що у зв'язку із видачею оспорюваного свідоцтва відповідачу у справі були порушені її права та законні інтереси.

Крім того, на час ухвалення оскаржуваного рішення відсутні докази на підтвердження того, що позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 чи зверталась до нотаріальної контори із відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті матері та видачу їй свідоцтва про право на спадщину.

Обгрунтовано було відмовлено місцевим судом і в задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання з померлою ОСОБА_4

При цьому суд керувався обставинами встановленими рішенням Білопільського районного суду від 24 червня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до свого вітчима ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яким було встановлено, що ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2. Разом з ОСОБА_4 також був зареєстрований та проживав її чоловік ОСОБА_5 Позивач на момент відкриття спадщини також значилась зареєстрованою за вищезазначеною адресою, але фактично за цією адресою не проживала з 2001 року. Дана обставина підтверджується довідкою виконкому Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області № 900 від 2 червня 2016 року та довідкою виконкому Вирівської сільської ради, що міститься в матеріалах спадкової справи (т.1, а.с.140-142).

Доказів на спростування вищезазначених обставин позивачем у даній справі надано не було.

Крім того, відповідно до вимог, передбачених ч.3 ст.1268, ч.1 ст.1269 ЦК України, який діяв на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину після смерті спадкодавця, якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України не заявив про відмову від неї або якщо він у цей же строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Інший спосіб прийняття спадщини спадкоємцем законом не передбачений, а отже вимоги позивача про встановлення факту прийняття спадщини після смерті спадкодавця, померлого після набрання чинності ЦК України (набрав чинності 1 січня 2004 року) не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 та зважаючи на те, що інтереси відповідача у справі представляла адвокат ОСОБА_3, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог передбачених ст.ст.133,137,141 ЦПК України відшкодувати за рахунок позивача понесені відповідачем витрати на правничу допомогу за перегляд справи апеляційним судом у розмірі 680 грн.00 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 29 листопада 2017 року у даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на правничу допомогу за перегляд справи апеляційним судом у розмірі 680 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 10 квітня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: О. Ю. Кононенко

С. С. Ткачук