Рішення № 73262080, 05.04.2018, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/181/18

Провадження №2/654/382/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Сіянка В. М.

за участю секретаря Ільєнко Л. Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,

УСТАНОВИВ:

18.01.2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна колишнього подружжя, а саме будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0550 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, які є об'єктами спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя, посилаючись на те, що на момент їх набуття у власність сторони перебували між собою у шлюбі, визнавши за нею право власності на 1/2 частку вказаного майна в ідеальних частках. На час розірвання шлюбу (21.12.2012) спірне майно було відчужене відповідачем з її згоди, але рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21.11.2017 по справі № 654/2524/17, яке набрало чинності 17.01.2018 договір купівлі-продажу спірного майна було визнано недійсним, сторони договору повернуто у попередній стан, тобто спірне майно знову перейшло у спільну сумісну власність сторін. З посиланням на ст. ст. 69-71 СК України просила задовольнити позов.

У судовому засіданні позивачка та її представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, з підстав, викладених у позові. Позивачка додатково пояснила, що заявлене до позову майно було придбане сторонами у шлюбі, хоча вона в той період і доглядала за дитиною, але між нею та відповідачем (на той час її чоловіком) існувала домовленість про розподіл праці та обов'язків у сім'ї, кошти за які придбавалося та будувалося спірне майно були в тому числі і кредитні, але ці кредитні кошти були отримані внаслідок передачу в іпотеку декількох інших об'єктів нерухомого майна, які перебували у спільній сумісній власності подружжя та використовувалися в інтересах сім'ї. Погашення кредитної заборгованості також відбувалося і за рахунок їхнього сімейного бюджету. Вважає, що пропустила трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом з поважних причин, оскільки на момент оформлення розірвання шлюбу між сторонами дане майно, яке заявлене до поділу вибуло з їхньої спільної сумісної власності за її та відповідача згодою шляхом його продажу її матері ОСОБА_5, а тому вона не могла заявити до поділу майно, яке перебувало у власності інших осіб. Коли вона дізналася про визнання договору купівлі-продажу даного спірного майна недійсним судом та повернення сторін у попередній стан, то відразу звернулася до суду з позовом про поділ майна.

Представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнала, подала до суду відзив на позовну заяву (а. с. 60-62), в якому просила застосувати позовну давність та відмовити позивачці через пропуск нею позовної давності для звернення до суду з подібним позовом, оскільки шлюб між сторонами було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30.11.2009, і у позові про розірвання шлюбу позивачка вказала про відсутність майнових спорів між подружжям, а тому позовна про поділ майна могла бути подана до суду в межах трирічного строку, який сплив 01.12.2012. Також позивачка давала письмову згоду на продаж спірного майна під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного майна між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і на той час позивачка не вважала свої права порушеними. Також у судовому засіданні представник відповідача пояснила, що спірна земельна ділянка була придбана, а будинок був побудований за кредитні кошти, які відповідач отримав у банку та сам здійснював їх повернення, тобто за особисті кошти відповідача. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 05.06.1998 (а. с. 63) по 21.12.2012 (а. с. 4) сторони перебували у шлюбі між собою, від якого мають дитину (а. с. 5).

07.11.2005 сторонами було набуто у власність земельну ділянку площею 0,0550 га, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 (а. с. 44), на якій згодом було збудовано спірний житловий будинок, який був введений в експлуатацію та видано відповідне свідоцтво про право власності 09.04.2008 (а. с. 36-37).

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частині 4 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідач (чи його представник) не надав до суду належних та допустимих доказів того, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідача, тобто не спростували презумпцію спільності майна подружжя за статтею 60 СК України, а тому заявлене до поділу у позові майно підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2018 року у справі № 295/4650/14-ц.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

На момент ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між сторонами (а. с. 63) ст. 115 СК України діяла в наступній редакції: «Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України».

Таким чином, шлюб між сторонами було розірвано з моменту реєстрації розірвання шлюбу, тобто з 21.12.2011 (а. с. 4).

Під час перебування у шлюбі заявлене до поділу майно вибуло із власності сторін за їх згодою, шляхом укладання договору купівлі-продажу від 23.08.2011 між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який згодом 21.11.2017 рішенням Голопристанського районного суду Херсоснької області, яке набрало чинності 17.01.2018 (а. с. 46-50) був визнаний недійсним, а сторони договору повернуто у попередній стан.

Тобто, під час перебування сторін у шлюбі спірне майно вибуло із володіння сторін по справі, а повернулося у їх володіння лише 17.01.2018 на підставі відповідних судових рішень, а тому позивачка не мала змоги в період з 23.08.2011 (момент відчуження спірного майна третій особі) по 17.01.2018 (момент повернення спірного майна до спільної сумісної власності сторін) звернутися до суду з позовом про поділ майна, через відсутність будь-яких прав на спірне майно, та через відсутність своїх порушених майнових прав на спірне майно і тільки після повернення майна за рішенням суду вона знову набула майнових прав на спірне майно з 17.01.2018 і у встановлений законом трирічний строк позовної давності, який відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України відраховується від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (про що свідчить невизнання позову відповідачем та неможливість добровільного врегулювання питання поділу спірного майна), своєчасно (18.01.2018) звернулася до суду із даним позовом.

Таким чином застосовувати позовну давність як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову, суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 4, 11, 12, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задовольнити повністю.

Поділити будинок АДРЕСА_1, який перебував у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 кожному в ідеальних частках.

Поділити земельну ділянку площею 0,0550 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка перебувала у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0550 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 кожному в ідеальних частках.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2410 (дві тисячі чотириста десять) гривень понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Територіального управління державної судової адміністрації України в Херсонській області 6670 (шість тисяч шістсот сімдесят) гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2018 року.

Суддя В. М. Сіянко