Рішення № 73258569, 02.04.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/3592/17

Провадження 2/206/87/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2018 р. в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3, Орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення в квартиру,

за участю представника:

позивача, адвоката ОСОБА_4,

в с т а н о в и в:

10 липня 2017 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1, які чинить ОСОБА_2, шляхом вселення його у квартиру. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 1000,00грн. та судові витрати по справі (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому на праві власності належить 1/5 частина квартири за адресою АДРЕСА_1. 29 квітня 1992 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_5, від якого мають одну неповнолітню дитину - ОСОБА_6 та також мають дитину дружини від попереднього шлюбу дружини - ОСОБА_2 У 2004 році він отримав для постійного мешкання квартиру за адресою АДРЕСА_1, яка ним та членами його сім'ї одним з яких є відповідачка була приватизована у 1997 році. Загальна площа квартири 41,3 кв.м., житлова площа 14,8 кв.м. Згідно свідоцтва про право власності на житло спірна квартира належала на праві щільної сумісної власності йому, ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Наразі спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності йому (1/5 частина) та ОСОБА_2 (3/5 частини) та малолітній дочці ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (1/5 частина). Весною 2016 року шлюб між ним та ОСОБА_5 розірвано. Починаючи з жовтня 2016 року він позбавлений можливістю користуватися квартирою, оскільки ОСОБА_2 чинить йому перешкоди, а саме: в квартирі замінені замки на вхідних дверях, ключів йому не дають та до квартири не пускають. Він неодноразово намагався вирішити спір з відповідачкою мирним шляхом, але так і не зміг знайти спільної мови та відповідачка на день подання позову продовжує перешкоджати йому користуватися квартирою, належною йому на праві спільної сумісної власності. Також він неодноразово звертався до органів поліції за фактом перешкоджання йому з боку інших співвласників користуватися квартирою. Таким чином дії відповідачки порушують його права власності та користування квартирою. Крім того діями відповідача йому також спричинена й моральна шкода, яка полягає у вимушеному, незапланованому, та непередбачуваному пошуку іншого житла, в додаткових зусиллях на організацію свого життя, побуту, необхідності шукати додаткові кошти на оплату оренди житла, хвилюванні та невизначеності через можливість припинення оренди, незручностях, що полягають у вимушеній зміні всього укладу життя, пов'язаним із зміною місця проживання в іншому місті, у втраті та ускладненні всіх соціальних зв'язків, неможливості користуватися власним майном, та майном що знаходиться у сумісній власності, у хвилюваннях, які спричиняла відповідачка кожного разу відмовляючи у вселенні та тривалості неправомірних дій відповідачки, неможливості усвідомити, чи будуть такі дії припинені.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні наполягали на задоволенні позову з підстав викладених у ньому.

Також позивач надав письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що на сьогоднішній день не може скористатися своїм правом на користування, розпорядження належною йому власністю, оскільки відповідач перешкоджає проживати у квартирі, так як змінила замки на вхідних дверях до неї, не надає можливості проживати у квартирі і з цього приводу він звертався до Самарського ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області, де у письмовій відповіді роз'яснено, що в ході проведення перевірки за його заявою до указаної квартири потрапити не вдалося і він має право звернутися до суду. Вважає дії відповідача, які виразились у перешкоджанні йому у користуванні квартирою АДРЕСА_1, порушують його права закріплені в ст. ст. 317, 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України на користування належним майном і ці права мають бути захищені судом, шляхом вселення у спірну квартиру та усуненням цих перешкод. Крім цього відповідач у своїх запереченнях не заперечує щодо його доводів за цим позовом про те, що він у квартирі не проживає і доступу до неї наразі не має. Відповідач посилається на те, що він не може проживати у зазначеній квартирі, через те, що у цій квартирі проживає неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак відповідно до довідки від 8 лютого 2018 року № 12 наданої комунальним закладом освіти «Спеціалізована школа № 71 художньо-архітектурного напрямку» Дніпровської міської ради, остання проживає за адресою - АДРЕСА_6 (а.с.92-93).

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 за довіреністю від 31.07.2017 року, дійсною до 31.07.2020р., в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити.

Також представник відповідача 07.08.2017р. надав через канцелярію суду, письмові заперечення проти позову, в яких зазначає, що ОСОБА_2, має право володіти та користуватись належною їй 3/5 частки та 1/5 частку належною її малолітній дочці ОСОБА_3, 2004р.н., квартири за адресою: АДРЕСА_1. Вважають, що спосіб захисту обраний позивачем порушує відповідача, права, як законного володільця 3/5 частки та 1/5 частки квартири її дочки, законним представником якої вона виступає у суді. Відповідно до часток власності сторін за умови відсутності можливості поділу майна між співвласниками, та враховуючи ту обставину, що між сторонами постійно виникають конфлікти, спільне володіння та користування майном мною її та позивачем є неможливим. Враховуючи те, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності є незначною, ОСОБА_2 письмово (через нотаріуса) зверталась до ОСОБА_1 з повідомленням про намір придбати у нього його частку та намір продати квартиру, однак, ніякої відповіді вона не отримала. Також, недоведеними є доводи ОСОБА_1 про спричинення нею останньому начебто моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 1 000 (однієї тисячі) грн. ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння йому душевних страждань, яких начебто зазнав позивач з підстав, зазначених ним у позовній заяві (а.с.35-37).

Третя особа, Орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради06.03.2018 року подали до суду заяву, в якій просили справу слухати за їх відсутності та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства, враховуючи інтереси дитини (а.с.96).

10 липня 2017 року по справі відкрито провадження та призначено справу до попереднього розгляду (а.с.21).

07.08.2017 року представником відповідача подано до суду клопотання про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Управління-службу у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради (а.с.38).

31.08.2017 року судом залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради.

31 серпня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2017 року (а.с.48-49).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2017 року (а.с.63).

01 лютого 2018 року позивачем ОСОБА_1 подано до суду клопотання про витребування доказів (а.с.75-76).

Ухвалою суду від 01.02.2018 року витребувано з комунального закладу освіти «Спеціалізована школа №71 художньо-архітектурного напрямку» Дніпровської міської ради ( що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Василя Жуковського, буд. 10) відомості про фактичне місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.79).

Ухвалою від 20 лютого 2018 року закрито підготовче засідання у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.86).

Вислухавши доводи та пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав, встановлених в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16.12.2004р. виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, згідно розпорядження № 7/191-04, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР та зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 3455783, що підтверджується відповіддю Комунального підприємства «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 09.06.2016р. № 7701 (а.с.6).

30 березня 2004 року Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська видано ОСОБА_1 ордер з родиною з 4-х осіб на право зайняття житлового приміщення житловою площею 14,8кв.м, загальною площею 41,3кв.м, яке складається з однієї кімнати в квартирі ізольованій за адресою АДРЕСА_1. Склад сім'ї: основний квартиронаймач - ОСОБА_1, дружина - ОСОБА_5, донька - ОСОБА_2, син - ОСОБА_6 (а.с.7).

Позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до Самарського ВП з заявами, що його не пускають до квартири по АДРЕСА_1. Вході розгляду його заяв встановлено, що його не пускають до квартири. В даному повідомленні вбачається цивільно-правові відносини, які вирішуються тільки в суді (а.с.8-12).

02.10.2016 року ОСОБА_1 направляв на адресу ОСОБА_2 заяву в якій просить повідомити його, як співвласника, коли він може отримати ключі від квартири для користування та проживання (а.с.13-14).

З паспорта позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 вбачається, що з 24 травня 2004 року він зареєстрований АДРЕСА_1 (а.с.15-16).

Відповідач ОСОБА_2 01.09.2016 року через нотаріуса зверталася до ОСОБА_1 з заявами, в яких повідомляє про намір продажу належної їй та її доньці частки квартири АДРЕСА_1. та пропонує придбати ним її 4/5 частини. У зв'язку з неможливістю спільного проживання та користування квартирою пропонує придбати у ОСОБА_1 його 1/5 частину квартири (а.с.17-18).

З довідки Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради Комунальний заклад освіти «Навчально-виховний комплекс № 71 «Спеціалізована школа художньо-архітектурного напрямку - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради № 12 від 08 лютого 2018 року вбачається, що при зарахуванні до школи мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 вказала адресу мешкання сім'ї АДРЕСА_6 (а.с.83-84)

Аналізуючи спірні правовідносини, співвідношуючи їх із встановленими в судовому засіданні фактичним обставинами справи, суд доходить до наступного.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 ЖК УРСР кожен має право на житло. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, а також ст. Протоколу № 1 до неї передбачають право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майном, не допускаючи позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно до ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Здійснення права спільної часткової власності передбачено положеннями статті 358 ЦК України, за якими право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Судом встановив, що позивач неодноразово намагався потрапити до свого житла, однак не зміг, у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 поміняла замки на вхідних дверях спірного житлового приміщення, тим самим йому чиняться перешкоди у користуванні квартирою.

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Враховуючи викладене та на підставі наданих доказів, встановивши факти позбавлення позивача використовувати права співвласника спірного жилого приміщення, що відповідно до норм статей 386, 391 ЦК України є підставою для усунення порушень прав ОСОБА_1, як співвласника та наявності перешкод у здійсненні ним свого права користування спільним майном, суд доходить висновку про задоволення позову шляхом його вселення до квартири АДРЕСА_1.

При цьому, також відповідачем неспростовні доводи ОСОБА_1 щодо наявності створених відповідачем перешкод для доступу до належного йому житла, що також є достатніми підставами для задоволення позову.

Щодо посилань відповідача у запереченнях на позов про неможливість спільного проживання сторін у спірній квартирі у зв'язку з постійними конфліктами, то суд вважає, що особисті відносини сторін не можуть виступати законною підставою для обмеження права власності позивача.

Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 19 березня 2018 року справа № 331/749/17-ц, провадження № 61-2692св18.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діяти чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Всупереч ст. 81 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому завдано душевних страждань, з підстав, зазначених ним у позовній заяві, внаслідок неправомірних дій відповідача, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 640,00грн.

Також при зверненні до суду позивачем було також сплачено судовий збір і за вимогу майнового характеру (про стягнення моральної шкоди) у розмірі 1600,00грн., тоді як мав сплатити 640,00грн. відповідно до чинного на той час ЗУ «Про судовий збір», тому суму у розмірі 960,00грн. слід повернути позивачу, як надміру сплачену.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ін. НОМЕР_1, що зареєстрований АДРЕСА_1, в квартиру АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ін. НОМЕР_2, що зареєстрована АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ін. НОМЕР_1, що зареєстрований АДРЕСА_1, понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 гривня 00 копійок.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України в Індустріальному районі м. Дніпра (вул. 20 років Перемоги, 51 м. Дніпро, 49127) повернути позивачу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ін. НОМЕР_1, що зареєстрований АДРЕСА_1, надміру сплачений ним судовий збір, суму в розмірі 960,00грн. згідно квитанції № 0.0.802573118.1 від 10.07.2017р. на суму 1600,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 квітня 2018 року.

Суддя А.О. Сухоруков