Постанова № 73257087, 03.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11817/17 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 року № 47639-1305 яким визначено суму податкового зобов'язання за земельним податком з фізичних осіб у розмірі 605 877,07 грн. за 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням , відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.04.2017 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №47639-1305, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб розмірі 605 877,07 грн.

Не погоджуючись із таким висновком податкового органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є власником/користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а отже нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки, яка знаходиться під цим приміщенням, є протиправним та суперечить вимогам пункту 287.8. статті 287 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю (земельним податком) - Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 ПК України).

Згідно статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У статті 270 Податкового кодексу зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї-), які перебувають у власності.

Згідно із пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (абз.1 п.287.1 ст.287 ПК України).

Відповідно до п.п. 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що власником нежитлової будівлі, площею 2344,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «Аквія», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №65098955 від 04 серпня 2016 року.

Крім того, відповідно до рішення ДФС України від 23.08.2017 року за №11040/С/99-99-11-02-01-14, станом на 04 липня 2017 року, згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр», наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА, земельна ділянка за вищевказаною адресою обліковується за ЗАТ «Київмашпостачзбут».

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не є власником нежилих приміщень та не є власником/користувачем земельної ділянки, на якій розташовані будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, та, як наслідок, не несе податкові зобов'язання із сплати земельного податку за земельну ділянку за вказаною вище адресою.

Враховуючи вищевикладене та переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, як того вимагає ст. 308 КАС України, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року - без змін.

Повний текст постанови складено « 10» квітня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

О.В. Карпушова