Постанова № 73256070, 05.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4007/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Келеберда В.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Кузьмишиної О.М., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Кузик М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березня 2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач 1), Апеляційного суду міста Києва (далі - Відповідач 2) та просить суд зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 299 200, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами безпідставно відмовлено у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою, чим вчинено протиправні дії.

Зокрема, позивач зазначає, що станом на 21 вересня 2016 року стаж його роботи на посаді судді склав 26 років, він набув право на відставку та на підставі положень частини третьої статті 43 Закону України «Про статус суддів» в редакції Закону України № 4015-12 від 24 лютого 1994 року, який діяв до 01 січня 2011 року, має право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку.

При цьому позивач стверджує, що зміни зазначеної норми і встановлення статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року розміру вихідної допомоги судді при виході у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, та у подальшому виключення цієї норми на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» стосуються лише тих суддів, які набули право на відставку і отримання виплат після набуття чинності зазначеними новими законодавчими положеннями, і відповідно такі зміни не розповсюджуються на нього, як на суддю, який набув таке право до прийняття зазначених законів.

Крім того, позивач посилається на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вважає, що у розумінні зазначеної статті право на отримання вихідної допомоги є правомірними (законними) очікуваннями , які дають йому право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1513-VIII «Про звільнення суддів», ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року № 288-ОС ОСОБА_2 звільнено з займаної посади судді у зв'язку з виходом у відставку 8 вересня 2016 року.

У березні 2017 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду міста Києва із заявами про нарахування та виплату вихідної допомоги при виході у відставку відповідно до чинного законодавства.

За результатами розгляду вказаних заяв, листами від 20 березня 2017 року № 0323-17-302/17 та від 15 березня 2017 року № 35/0403/17 Державна судова адміністрація України та Апеляційний суд міста Києва повідомили позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги, оскільки положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які давали право суддям на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, виключені відповідно до вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», та станом на день подачі позивачем заяви про відставку і прийняття відповідної постанови Верховною Радою України втратили чинність.

Не погоджуючись із позицією відповідачів та вважаючи їх дії неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто від 07 липня 2010 року) (далі - Закон), Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, встановлених законом.

Положеннями статті 148 Закону передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті в окремому додатку.

Відповідно до статті 109 Закону, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку до відрахування із штату суду.

Відповідно до статті 100 Закону, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Частиною першою статті 136 Закону передбачено що, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Разом з тим, пунктом 28 розділом II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 2010 року), а саме виключено статтю 136.

В подальшому дані зміни були відображені і у наступних редакціях Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини четвертої статті 120 Закону суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною третьою статті 122 Закону України передбачено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення.

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1513-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Таким чином, на момент звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату Апеляційного суду міста Києва чинним був Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституційним Судом України не приймалось.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часті. Цей принцип закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача та яким не було передбачено виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №808/919/17 та від 07.02.2018 у справі №820/858/16.

Окрім того, відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежів з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 26 Бюджетного кодексу України передбачено, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямовано на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Відповідно до статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання.

Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або припинення конкретних трудових відносин особи, як судді з державою. За таких обставин, у зазначених правовідносинах роботодавцем є держава, тоді як Державна судова адміністрація є державним органом, який фінансується з державного бюджету України і у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 10 квітня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: О.М. Кузьмишина,

В.А. Твердохліб